У цього народу мови "не было, нет и быть не может"? Мова і пам'ять

Дивно ставити такі запитання у своїй країні. Напевне, в жодній країні не постає запитань: "Яка в нас державна мова?" чи "Яка мова найкраща у світі?". Кожен народ скаже, що його мова  - найкраща на землі, і це буде правильно, бо своє завжди найкраще. 

Ненормально і неприродньо відгороджуватися від свого і вважати його другосортним, недосконалим, а ще гірше - соромитися. Гірко, що саме це спостерігається в нас, коли саме твою мову, якою ти спілкуєшся зі світом, яку перейняв від матері і якою щиро дорожиш, вважають другосортною. 

Звичайно, як і в кожному питанні, в цьому також можна знайти свої причини та наслідки. Одна з таких - заборони мови, її геноцид, знищення в минулому, недостатній обсяг знань про рідну мову, який нам був доступний, і невеликий досвід, неповний спектр її розкриття.  

Читайте також: 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази 

Однак, попри це, все-таки слід відзначити і приємну тенденцію: останнім часом українська мова для дуже багатьох українців усе-таки стає пріоритетною.  

 Та все ж питання мови висне в повітрі й донині. Й донині воно болюче, викликає чимало дискусій, які інколи набирають доволі неприємних поворотів, свідком яких і я часто буваю в мережі. Дехто каже, що це питання нам кидають, як кістку, щоб ми гризлися. Дехто - ще це не питання: спілкуйся будь-якою мовою. Дехто - принципово за власну, рідну і вільну. 

Ми є, значить, має бути й мова!

Еспресо.TV завжди займало принципову позицію: є народ - є мова, інакше бути не може! І цією публікацією ми започаткуємо цикл мовознавчих розвідок - від часів зародження до сьогодення. Запитаємо у мовознавців, істориків, законодавців, що ж відбувається нашою мовою і чому ми досі сперечаємося: бути чи не бути їй на своїй землі? Десь має бути відповідь і десь має бути рішення. Мова, як не крути - наша духовність, спосіб вираження наших думок, мова наших далеких пращурів, зрештою мова народу - це найперший чинник, який ідентифікує нас як народ. Бо якщо у нас не буде мови, як ми будемо називатися у світі?

Українська мова в Україні - норма, а не виняток!

 Людмила Терещенко, викладач української мови в Хмельницькому національному університеті (кафедра слов'янської філології) каже, що мова - це ген нації, який треба будити, про який нагадувати. "Мої студенти суржикуюють, навіть коли прошу їх, і коли переконую, і коли виправляю - все одно збиваються на суржик. Дехто і на російську в розмовах приватних. І от що зробити? Десь якийсь ген у нас заклинило чи що...

Мова у нас - питання болісне і наболіле. Бо скільки не намагаємося перемогти в собі малоросів, а все ж виринають вони знову і знову. Таке враження, що вірусом існують і мутують ті всі супротивники української мови в Україні".

"Большинство малороссов сами весьма основательно доказывают, что никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, испорченный влиянием на него Польши…" - Валуєвський циркуляр 1863 року. 

Ми всі знаємо цей сумнозвісний циркуляр, однак час іде, а мовне питання і досі дискутується серед нас, носіїв мовного коду. Чому?. 

"Ніколи мовне питання в Україні не буде проходити легко"

Це сказав директор Інституту української мови Павло Гриценко на засіданні Конституційного суду щодо мовного питання.

"Ніколи мовне питання в Україні не буде проходити легко. Ніколи не буде вирішуватися воно без більшого чи меншого збурення, - сказав Павло Гриценко. - Першим поняття "рускоязичноє насєлєніє" використав міністр закордноних справ СССР Андрій Козирєв. Ця назва виросла з надр КПРС і КГБ, які вже бачили, що Радянський союз розвалюється і треба шукати ті зачепки, які будуть давати право тримати його вкупі".

 "Так звана російськість у нас має два значення. Перше: росіяни, які давно приїхали до нас, уже покоління 4-5 живуть тут, вони леліють це, це їхнє середовище. Друга: це ті, кому радянська влада не дала можливості отримати освіту українською мовою. Та частина, як з якихось життєвих обставин була змушена перейти на російську мову. Їм треба лиш імпульс - і вони перейдуть на українську".

Доктрина вимішування народів

"1871 року була створена перша карта, яка показувала межі поширенні української мови. Ту карту пізніше Сталін перекроїв по-своєму. Тому значна частина українськомовної території, яка існувала на той час: уся Кубань, усе Ставропілля, більше частина Воронежчини, інші території – це все українськомовне населення. На цій карті коментар, якщо було менше 60 відсотків, то спеціальним значком позначалося. Це дуже було все точно передано.

Сюди йде Берестейщина, Брестська область, сюди йде частина Польщі аж під Любліна, Східна Словаччина, Південна Гуцульщина і Південна Буковина. Це все - українськомовні землі. Україна ніколи не виставляла територіальних претензій, залишаючись на рівні високого міжнародного права.

Тому міф про російський Донбас, коли ще 200 км на Схід була Україна, - результат більшої чи меншої реалізації вимішування народів. Це доктрина вимішування. Російська мова в Україні не є   загроженою, тому що продукування російськомовного продукту відбувається в Росії. Але якщо ми допустимо, що і надалі буде витравлювання української мови, то українську мову нам уже ніхто і ніде не відновить", - додав директор Інституту української мови Павло Гриценко.

Є багато авторитетних праць, в яких стверджується і доводиться думка про те, що наша мова виникла дуже давно, ще за трипільських часів. Різні топографічні назви, народна творчість з трипільського періоду, усна народна творчість, слова в нашій мови ще аж із санскриту свідчать про її давність.

Ось - деякі з авторитетних джерел давності нашої мови: 

1. Дослідження вчених:

Професор Гарвардського університету Орест Субтельний довів, що українській мові не менше 5 тисяч років.

Польський дослідник Михайло Красуський у  книжці "Древность малороссийского языка" написав: "Займаючись тривалий час порівнянням орійських мов, я дійшов переконання, що малоросійська мова не тільки старіша від усіх слов’янських, а й санскритської, грецької, латинської та інших орійських".

У дослідника Василя Кобилюха є свідчення про те, що українська мова сформувалася ще до нашої ери, звідти - й походження деяких слів. 

Любов Сердунич, дослідниця української мови, етнолог і фольклорист:

"Не кожен знає, що ми маємо свої абетки, українські. Наша писемність виникла  задовго  до ІХ ст.. Буквиця,  Руниця, Невпорядкована Азбука, Софійська Абетка, Іванове письмо – це українська писемність, яка набула розквіту за часів Антії-України.
 "Ґрамма́тіки Славе́нския пра́вилное Cv́нтаґма" М. Смотрицького (1619), Український, або Козацький скоропис (16 – 18 ст.), "Гражданський шрифт" (1708), Правопис І. Котляревського, "Граматика малоросійського наріччя" О. Павловського (1818), Максимовичівка (1827), Правопис ч-су "Русалка Днѣстровая" (1837), Абетка М. Гатцука (1860), Правопис Т. Шевченка (у "Букварі южнорусськім", 1861), Кулішівка (1856), Зміни до кулішівки П. Житецького і К. Михальчука, "Записки Пд.-Західного відділ.-я Рос.-го геогр. тов.-тва" (1874 – 75), Слобожанський правопис, Ярижка (1876 – 1905), Драгоманівка (герцеговинка, к. XIX ст.), Правопис "Малоруско-нїмецкого словаря" (желехівка) Є. Желехівського і С. Недільського (1886), Орфографія Б. Грінченка (грінченківка) у "Словарі української мови" (1907 – 09). Ось скільки в нас абеток-азбук! Ось які ми багаті!" - каже дослідниця Любов Сердунич. 

"Українська мова взагалі дала початок усім індо-европейським мовам. І цей факт довело чимало як українських, так і світових дослідників. Про давність української мови свідчить хоча б те величезне синонімічне багатство, яке не могло витворитися за короткий час", - підсумовує вона. 

2. Літописні згадки 

Київський літопис за Іпатіївським списком від 1187 р., де йдеться: "І плакали усі переяславці… За ним же Україна багато потужила" ( мається на увазі народна туга через загибель переяславського князя Володимира Глібовича у битві з половцями).

У Руському літописі ХІІ ст. уже є  українці і  назви Україна, Вкраїна, Вкраїниця.

3. Історичні пам'ятки. 

Голунський напис на кам’яному стовпі знайдено біля с. Медвин Богуславського району Київської області.

Про давність мови ще скажуть своє остаточне слово вчені. Наша мета - звернути увагу на ту думку, що і наші слова, і наша мова, і наше мовлення - дуже давні. Відтак ми не маємо орієнтуватися на інші мови, шукачи в них джерела нашої. Це - неприродньо як для інших мов, так і для нашої. 

 Ми і наша мова

Звісно,  укранській мові зараз значно вільніше, вона розвивається, набуває нових ознак, міцнішає. Що треба робити, щоб цей непростий, тернистий шлях її нарешті увінчався бажаним розмаєм?

Любов Сердунич: "Звісно, хочеться, щоб державна мова вже сьогодні панувала в усіх сферах життя. Однак... Тішиш себе тим, що все-таки зараз української мови більше, ніж було на поч. 1990-х. Тож усе - відносно. Але боротися є за що, бо українська мова - головна в Україні, це мова титульної нації. І наш обов'язок - захистити її і всебічно розвивати.

Московини захищають свій "язик" навіть на територіях инших країн, а ми не можемо захистити свою мову навіть удома. Тому треба бути не лише наполегливішими, а й агресивнішими. За Своє треба боротися до зубів! Бо бояться того, хто сильніший!"

Людмила Терещенко: радить сміливо і спокійно говорити про мову з молоддю. "Говорімо. Не піддаваймося на спокусу відповісти російською. Молодь вчімо, що українська в Україні - це норма, а не виняток".

Лілія Цвіт, український блогер, власниця українського ютуб-каналу, радить, попри ризики, насамперед фінансові, все ж таки розвивати український контент: "Я вирішила вести свій канал рідною мовою. Хочу робити щось цінне, і не лише для себе. Тому вибираю свій шлях так, як підказує серце. Я мрію, щоб наша мова нарешті була затребуваною, рівноцінною. І впевнена: в Україні українська буде основною! Мрію, щоб мій україномовний канал, незважаючи на всі "ніяк", усе ж досяг того рівня, що й аналогічні російські".  

Ми так усі разом будуємо свою країну!

Публікація ілюстрована фото Анатолія Борейка - рідні краєвиди  на теренах Національного музею народної архітектури та побуту України