Борис Бабін: Дозвіл по “кримській воді” спустять на стрілочника, який за тиждень звільниться. Або буде рішення районного суду

Поки основна увага українського суспільства прикута до подій в столиці і на сході України, ми розуміємо, що може розгортатися, буквально, у ці хвилини, так званий “південний сценарій”.
Насправді ситуація дуже напружена. Багато експертів попереджають про те, що цього року можливі масштабні провокації з боку Російської Федерації. Дійсно, окупанти потерпають сьогодні в умовах посухи, їхня мілітаристська діяльність у Криму під загрозою, нема водозабезпечення для діяльності Збройних Сил РФ, Чорноморського флоту РФ, підприємств військово-промислового комплексу та пов’язаних з ними підприємств. При  цьому насправді питної води населенню вистачає. За таких умов росіяни дійсно готові на провокації і це для них другий сценарій. Перший сценарій — це спроба підкупу, залякування та погроз, і після цього, якщо тиск і  залякування на українську владу не спрацюють, вони можуть перейти до інших дій та завдань. Для нас головне завдання - визначитись у тому, де насправді буде нанесений цей удар росіян, бо є декілька вимірів: є ситуація Азову, загострення на Сході, загострення загального конфлікту, захоплення росіянами острову Зміїний, ескалація в Чорному морі або у Херсонській області. Не виключено, що на окремих напрямках Росія зараз вкине дезінформацію, але те, що вони будуть щось робити, це майже гарантовано. Також майже гарантовано те, що певні дії є спробою тиску на українську владу і спробою залякування української влади росіянами. Тут головне - не піддатися на ці провокації. 

Ми маємо розуміти, як тільки почнеться збройна агресія росіян — це буде означати програш Росії в стратегічному вимірі. Вони не хочуть на це йти, і якщо підуть на це - це буде шлях до їхньої поразки. Дійсно, є відомості з півострову про те, що окупанти готують активно канал для постачання води. Є два варіанти розвитку подій: або окупанти хочуть в цей час зробити збройну провокацію, захопити канал чи, наприклад, росіяни хочуть домовитися з нашою владою отримати воду каналом. Також, можливо, я цього не виключаю, є ще інший варіант, коли росіяни нарешті запустять реверс води у канал, яку вони завжди хотіли подавати на північ Криму з центрального Криму, використовуючи русла каналу. Я це також не виключаю, хоча це не так ймовірно. 

Росія розуміє, що для неї скоро може закритися вікно можливостей в Україні і тому хоче діяти рішуче. По-перше, щоб досягти своєї мети, а саме знищення української держави, а по-друге, посилення нинішнього керівництва Російської Федерації у внутрішньо-політичному вимірі, бо в них зараз наразі референдум так званий, який буде 1 липня, що буде стосуватися радикальних змін Конституції Російської Федерації, і до цього референдуму їм не завадить маленька переможна війна. Тому у нас є дуже напружений час саме до 1 липня, друга частина — це час до величезних навчань “Кавказ 2020”, які будуть проводитися цьогоріч. Бо під прикриттям цих навчань Росія стягує на південь своєї країни, в окупований Крим, та в інші окуповані території величезні збройні сили, і, відповідно, відмобілізоване військо може діяти проти України. Цього не слід виключати.

Якщо вірити певним сигналам, які надходять з Російської Федерації, справді Кремль буде готовий застосувати так званий “рукотворний” прецедент, так званий казус беллі, для агресії проти України, і не обов’язково це станеться на Сході, а, радше всього, це може статися на Півдні. І, власне, ситуація з так званими “українськими” терористами посилює цю версію.

Так, дійсно, Російська Федерація шукає відповідні підстави для загострення, які буде пропонувати західному світу. В першу чергу це можуть бути якісь фейкові терористичні акти. Бо саме на цьому спеціалізуються спецслужби ворога. Ми вже бачимо дуже цікаві, незвичні затримання в Сімферополі, які стосуються нібито спроб зробити вибух на ринку. При чому ці спроби, за заявами росіян, здійснені, скоріш за все, кримчанами, але при цьому вони заявляють, що вони пов’язані з українською...

…з українськими праворадикалами...

…так. І це дуже цікавий, і дуже небезпечний дзвіночок, бо Росія може наразі розкручувати цю тему, вона може давати відповідні відео зізнання про те, що вони там щось планували, про те, що це змова українських органів влади і так далі. Тобто це дуже небезпечні кроки, на які вони пішли. 

Також я не виключаю інших провокацій, зокрема на морі. Я не виключаю ситуацій штучних, вибачте, самознищень росіянами власних суден з екіпажем, потім з переведенням відповідальності на Україну. Ніщо їм не заважає знищити, наприклад, рибальський човен чи маленьке судно, зокрема і третьої країни, а потім розповідати, що це Україна зробила. Ніщо їм не заважає зробити певну аварію чи диверсію на так званому Керченському мості в його наземній чи підземній частині і звинувачувати в цьому українську владу. В них є величезний вибір можливостей. Також на їхню користь грає те, що вони остаточно відмовляються від ідеї Криму, як такої картинки, як нібито курорту. Вже є офіційні заяви російської окупаційної влади про те, що Крим — не дуже добрий курорт, зокрема, в умовах пандемії. Фактично Крим перетворюють на військову закриту територію, як окупований Кенігсберг. Це буде суто військова база. За таких умов якось “міндальнічать” з місцевим населенням вони не збираються, тому можуть влаштувати вибух, можуть влаштувати жертви — це дуже сумно все, але, на жаль, це - реальність війни, яку Росія веде проти цивілізованого людства.

Пане Борисе, а як, на вашу думку, виглядала ситуація з викраденням українського військовослужбовця?

По-перше, за звиклими російськими канонами, якщо ви хочете вести якісь активні дії, ви маєте отримати “язика”. Маєте захопити людей з військових частин, отримати від них поточну інформацію. Зазвичай захоплюють “язиків” перед активними діями. Друге, перед відповідним захопленням, Україна провела навчання на Арабатській стрілці — це дуже непокоїло росіян не лише у військовому, але й у політичному вимірі, що Україна на це здатна і тому, по-перше, щоб відповісти гібридно на ці навчання, а по-друге провести таку собі суто тактичну військову операцію, вони захопили цього заручника. Всі наступні відео, поширення інформації, що людина незрозуміла, що людина була в сп’янінні і так далі, - вони фейкові, бо саме місце викрадання є таким, що дуже важко собі уявити, що військовослужбовець сам пішов на ту сторону. Це або феєрична відсутність контролю з нашого боку, або, насправді, що скоріш за все, це провокація росіян — людину викрали, іншу людину, наскільки ми знаємо, вбито. Це дуже темна історія, бо Збройні Сили мовчать. Один десантник зник, а іншого знайшли з кульовим пораненням у голову. І ми далі не знаємо, що це за кульове поранення біля передової, як то так сталося. Як на мене, це класична диверсійно-розвідувальна група, яка зайшла на нашу територію, вбила людину, викрала людину, а ми мовчимо, бо, знову ж таки повторюсь, в нас є проблеми загалом з політикою щодо Криму, в нас є проблеми з політикою щодо неможливості торгівлі з окупантами, оцінки їх дій, запуску води.

Є відчуття певної табуйованості кримської проблематики. Зрештою, ми побачили, як на комітеті “зарубали” питання офіційної заборони постачання води в Крим.

На жаль, ми маємо подвійне дно в цих питаннях. Я дуже вдячний  авторам цієї постанови, які дозволили виявити реальне ставлення до цих питань політичних сил. Нам одне розповідають на телебаченні, але, вибачте, коли ви щось розповідаєте на телебаченні, ви за це мало відповідаєте. Це ж політика. Політик — це брехун, це професійний брехун. Але, коли це рішення Верховної Ради, вибачте, це вже не якась там побрехенька, якогось там представника, а це нормативний акт. Якщо потім після цього ви подасте воду, ви не просто щось там брехали виборцям — ні, ви порушили закон. І тому відсутність цієї заяви, відсутність цієї постанови є дуже і дуже небезпечним дзвіночком, і, може, росіяни враховують і цей дзвіночок в ескалації власних дій. Вони бачать, що Україна не готова до формування одностайної позиції. Це їх, на жаль, підбадьорює.

Я боюся, що, можливо, завели того чи іншого ішака навантаженого золотом в той чи інший кабінет і сказали: “Давайте, джентльмени, нам потрібна вода, а ми вам за це кеш”. 

Я не можу виключати, тому що такі спроби були з 2015 року і суми постійно зростали. У 2018 році лише через шалений спротив громадськості, усіх політичних сил, багатьом це коштувало посади, гроші Адміністрація попереднього президента не взяла. Чи підуть зараз — питання риторичне. Подивимось.

Як ви думаєте, а яка лазівка потрібна була б для росіян, щоб таки отримати в офіційний, а не в силовий спосіб воду? Як би вони могли спробувати викрутити ситуацію?

Відкривається вода, придумується якась медійна картинка, робиться заява і все: “Там наші люди і вони хочуть пити”. Все. Тут ніхто не буде істотно влазити в деталі, достатньо відкрити постачання води. Просто звертаю вашу увагу: на окупованому сході України питна вода з підконтрольної території на окуповану йде. Там вона йде, вони пустять її тут. Тобто тут вони насправді без законодавчої заборони відчувають себе доволі вільно. Єдине підстава не давати воду — це міжнародні вимоги і настрої суспільства. Це важко змінити, але можуть спробувати. У нас немає 40 мільйонів юристів-міжнародників. Суспільству можна через телеканали певних панів розповісти, що це добре, хтось повірить, що добре давати воду в Крим, просто, що це добре, тому що це казала красива телеведуча чи телеведучий. Тому, якщо воду дадуть, буде медійне забезпечення, ніхто не буде заморочуватися юридичними питаннями, як і в багатьох, на жаль, ситуаціях, які тривають.

А хто відповідний дозвіл чи розпорядження міг би давати?

Я думаю, що це спустять на якогось стрілочника, який через тиждень звільниться і все. Або буде рішення суду, наприклад, районного. Це ж можна влаштувати? Якийсь суддя щось там схвалить і піде собі на пенсію, а потім всі скажуть: "Ви бачите, це ж рішення суду, ми мали його виконувати". У нас, ви ж знаєте, рішенням судів авіакомпаніям забороняють літати, чому рішенням суду не зобов’язати подати воду в Крим? Ми декілька процесів у цій сфері виграли проти окупантів, зокрема і в Страсбурзі, але, вибачте, районних судів в Україні багато.

Маємо ще не менш резонансну тему, йдеться про поданий до Верховної Ради законопроект про так зване народовладдя і референдум. І безліч політиків кажуть, що, можливо, туди зашиті вкрай небезпечні для української держави речі, які її просто остаточно розбалансують.

У демократичних країнах референдуми проводять з інших питань. У Швейцарії полюбляють референдуми, там на референдумах визначають, якого кольору має бути дах у школі, чи ставити пішохідний перехід наземний чи підземний, бо це життя громад. І люди дійсно голосують, там щорічно 40 чи 50 референдумів проводиться з таких питань. Але не з питань війни, миру, з питань в НАТО. Ми в ЄС, чи здаємо ворогу позиції!? А як ми можемо ставити на референдум питання війни чи питання оборони? От якщо хтось завтра поставить питання про капітуляцію, так і напише, мовляв, хто хоче припинити війну шляхом укладання угоди з Російською Федерацією за таких-то  і таких-то умов. Ми ж всі за мир, ми нікого не хочемо вбивати, і люди проголосують. На будь-яких умовах, бо це невірно поставлене питання, хибне питання, на яке буде хибна відповідь. Тому, прикриваючись референдумом, можна “протягнути” будь-що. Вилучити з Конституції питання про НАТО, вилучити з Конституції питання про унітарну державу, про державну мову, про права корінних народів, посилити роль президента чи послабити роль парламенту. Зробити будь-що і що завгодно. Це величезний виклик. Навіть відмовитися від Криму офіційно.

А що означає “зміна території”, яку автори проекту включили в цей документ?

Я вам відкрию маленьку таємницю: ми постійно змушені змінювати нашу територію, бо у нас є питання встановлення державного кордону з сусідами та його уточнення. Бо державний кордон, як то кажуть, “дихає”. Річки міняють русло, є якісь геологічні процеси. Тому для цього є відповідні міжнародні відносини, спеціальна робота МЗС, спеціальна робота прикордонників, які постійно уточнюють державний кордон. 

Ось, наприклад, гирло Дунаю  змінило свій хід, і річка намила острів на нашу користь на україно-румунському кордоні величезний. Але ми не можемо його вважати Україною, бо це буде зміна території України і слід проводити загальноукраїнський референдум. Це виклик. Це не таємниця, напевно, можна казати: у нас загальмовані процеси встановлення наших кордонів з сусідами, з нормальними сусідами, не з агресором, через цю норму Конституції. Ми не можемо з Польщею владнати питання трьох чи чотирьох гектарів, бо десь ми щось їм віддамо, вони нам щось віддадуть. Це рівноцінне питання. Але ми маємо це затвердити, і це неможливо, бо Мінюст каже, ні, вибачте, ви зміните територію України. Сьогодні, по-перше, ми змушені в закон впхати цю норму про зміну території, бо вона є в Конституції, а Конституцію ще в 1996 році писали. А з іншого боку, вибачте, проводити кожного разу загальноукраїнський референдум, а чи не віддамо ми Словаччині 28 соток, ну це ж смішно, але формально у нас Конституція йде таким шляхом.