В ніч на Купала квітку шукала. Україна стародавня

Слід відразу визначитися з принциповим питанням: свято Івана Купала не має нічого спільного з Різдвом Предтечі та Хрестителя Господнього Івана, яке вшановує цього дня церква. Це різні свята, вони мають різну історію,  ї єдине, що в них спільне, - те, що вони збігаються в даті.  

Для уточнення:

Іван Хреститель - у християнстві попередник Ісуса Христа, який пророкував Його пришестя,  хрестив у водах Йордану Ісуса Христаю  Пророк, мученик, після Діви Марії найбільший святий (його обезголовив цар Ірод Антипа за намовленням Іродіади). Про пророка Господь Ісус Христос казав: "Серед народжених жонами не поставав (пророк) більший від Івана Хрестителя".

Сонце грає - Купала звеличає

А тепер - про іншого Івана - Купала. Власне  свято Івана Купала - дуже давнє, своєрідний "привіт" від наших далеких предків. Археологи  вважають, що його відзначали вже в сиву давнину - близько 3 тисяч років тому.

Отож Іван Купала (Купайло, Сонцекрес, Колосок) -  персонаж давній, як сонце, пісок і вода. Прийшов до нас з давньоукраїнських міфів і пов'язаний зі святкуванням літнього сонцевороту.  Й досі нема одностайної думки щодо походження імені "Купало". Є версія, що - від слова "купа" - вступ у шлюб, поєднання жіночого та чоловічого начал.  А ще є думка, що Івана Купала походить з язичницьких ритуалів очищення, омивання, яке відбувалося в річках і озерах у день літнього сонцестояння.

 Коли ж святкувати Івана Купала?

Знову ж таки  - справа в календарі. За старим стилем його святкували (і досі багато хто святкує) в день літнього сонцестояння (20-22 червня), бо сакральною суттю святкування Купала якраз і є Сонце. Український святковий календар відображає світобудову і привязаний до астрономічних процесів. Та з часу появи в Україні та інших країнах, які святкують Івана Купала, християнства дата змінилася. За новим стилем тепер це ніч з 6 на 7 липня. 

Ніч на Купала

Приміром, це свято в селах на півночі Житомирщини святкується здавна. Увечері й молодь, і старші люди, і діти збиралися на галявині біля річки чи озера і прикрашали берізку, яку заздалегідь принесли сюди і встановили чоловіки. Прикрасами слугували різні вироби ручної роботи з гофрованого кольорового паперу (ліхтарики, квіточки, грона), стрічки, прикраси з кольорових ниток і тканин. До стовбура прив'язували ляльку, скручену також з тканини, яку готували для спалення. Малі називали її відьмою ( в інших місцевостях її називали Марена - зимове божество, що морить землю стужею, або - в інших регіонах - русалкою), і щиро вірили, що з її спаленням (або ж потопленням) спалиться (втопиться) все погане і буде літо, сонце, річка, ягоди, фрукти, тобто переможе добро. Звичайно, все це було більше схоже на театр, але певне смислове навантаження все ж таки це свято мало. Бо, щоб повірити в добре, а відтак і намагатися чинити відповідно, також потрібні і зовнішні чинники, і мотивація, і поштовх. Ось таке емоційне, безпосереднє свято і створювало відповідний настрій. 

Всі, хто зібрався навколо берізки (а збиралися і з навколишніх сіл), - співали, танцювали, проводили інтелектуальні ігри й спортивні змагання. Були призи, нагороди, хто хотів - пригощав смаколиками дітей і друзів. Парубки розводили вогнище і стрибали через нього, щоб показати свою сміливість і фізичну силу. А коли вогнище було не дуже високим, через нього стрибали пари. Багато з них - ми були свідками і навіть, згодом, учасниками - після такої "оказії" одружувалися. 

Шукайте квітку!

Ще більшою "оказією" був пошук квітки папороті. Не буду кривити душею - жодного разу не бачила, щоб хтось її знайшов, але власне пошук був веселим. Бо хоч і здавалося, що "мандрівник за квіткою щастя" помчав у лісові хащі сам, його супроводжували веселі вигуки односельців, підбадьоруючі слова, і навіть дехто мчався услід - так було ще веселіше. Словом, то не було страшно, тобто так, як писалося в книжках.  

Однак перед сміливцем, який знайде цю легендарну квітку, відкриваються всі таємниці на світі. Але шанс її знайти мають лише парубки. Хто її знайде - зможе завоювати найпрекраснішу дівчину, яка після одруження з ним завжди буде молодою й чарівною.  А ще він розумітиме мову тварин, птиць і дерев - така легенда. 

КВІТКА ПАПОРОТІ

 Володимир Селезньов, письменник

Свято Івана Купала - давнє й найбільш емоційне літнє торжество, яке навіть після прийняття християнства залишилось у слов'ян з його відверто язичницькими рисами та повір'ями.

Хто не читав повість Миколи Васильовича Гоголя "Вечір напередодні Івана Купала". Пам’ятаєте: "Дивися, Петре, ти поспів якраз в пору: завтра Івана Купала. Одну тільки цю ніч на рік і цвіте папороть". За часів Гоголя єдиний опівнічний цвіт-вогонь папороті вважався в народі тим знаком, який вказує, де був заритий скарб.

Однак це народне повір’я не відповідає дійсності. Насправді папороть ніколи не цвіте, а розмножується спорами, дрібним пилом, що утвориться на нижній поверхні листя і побачити який можна тільки під мікроскопом.

Слід зазначити, що схожі з українським повір'я про вогняну квітку існували й у жителів Богемії, Швейцарії, Штирії та інших народів. Так, наприклад, жителі Богемії вірили у жар-квіт, який розцвітає на день святого Іоанна й іскриться, як вогонь. Вони вважали, що якщо з цією квіткою піднятися в день святого Іоанна на гору, то можна знайти золоту жилу або побачити блакитне сяйво в тому місці де заховані скарби.

І все ж красива стародавня легенда має під собою деякі підстави. В Україні існує досить рідкісний вид папороті, так званий вужовник (до речі, занесений до Червоної книги), який викидає щось схоже на китицю квітів. Це, звичайно, не квіти, а лише витягнута частина листя зі своєрідними "бростями" - спорангіями, які й відкриваються в суху теплу погоду.

Вінок - символ щастя і одруження

Дівчата плели вінки і пускали їх на воду. Парубки, звісно, їх ловили, намагаючись упіймати саме "свій", тобто вінок своєї дівчини. 

Це цікаво описала Леся Українка: "Одспівавши купала, часом дівчата ворожать на вінках. Дівчина пускає на воду два вінки, один загадує на себе, а другий на якого хлопця: коли вони зійдуться докупи на воді, то значить дівчина буде в парі з своїм хлопцем. Або так: дівчина тичкою спускає свій вінок на дно річки; коли він спливе наверх, то дівчина піде заміж у той рік". 

На чому серце заспокоїться?

Давним-давно минули часи язичництва - дитинства народу. Ми давно інші, ми вже християни, у нас тверда віра і переконання. І це чудово! Але неправильно буде заперечувати чи перекреслювати те, що було в давнину, - цікаве, насичене, цілковитий симбіоз людини з природою. Міфологія, давні звичаї і обряди, уявлення наших предків про світ, їх світосприйняття  є частиною нашої культури, частиною нас, це традиції нашого народу. І ми, як і тисячі років тому, віримо в силу землі, збираємо цілюще зілля, плетемо віночки, очищуємо душу, купаючись у річці. Це - безперервний зв'язок поколінь і усього, що створив Господь. 

Отож нехай в Купальську ніч рослини стануть чудодійними. Нехай ваш віночок упіймає той, про кого мріялося. А хлопці нехай усе ж таки шукають квітку, бо де-де, а в природі ще й не такі дива бувають. Сказано ж - вона дасться найсміливішому і найрішучішому. І вчені недаремно натякають на рідкісний вид папороті, з квіткою-вужовником, що квітне в Україні. Івана Купала - свято найбільш магічне, чарівне і дивовижне. І дивіться уважно - є велика ймовірність того, що квітка ця розквітає в значно недоступнішому місці, ніж ліс, - у чиїйсь душі. Головне в цьому пошуку - не пропустити її, розпізнати і зігріти біля купальського вогнища. 

Публікація проілюстрована світлинами Анатолія Борейка, зроблені на теренах Національного музею народної архітектури та побуту України в попередні роки.