Розкопки почалися 2 липня, що цікаво, якраз у кінці червня та на початку липня 1941 року відбувалися масові розстріли радянським режимом в’язнів тюрем Західної України. Дослідження проводиться з ініціативи та за погодженням з Управлінням СБ України у Львівській області.
Що було виявлено вже в перші дні дослідження та яких результатів можна очікувати, кореспонденту Еспресо розповів керівник меморіально-пошукового центру "Доля" Святослав Шеремета.
Коли розпочалися розкопки і чому так довго відбувався процес погодження робіт?
Погодження розкопок розпочалося ще 2016 року. Тоді наша організація спільно з Музеєм «Тюрма на Лонцького» провели спільне дослідження великого подвір’я колишньої в’язниці. У підсумку було віднайдено останки 23 жертв політичних репресій. Було логічним продовжити розкопки і в іншому, малому, подвір’ї. Але воно належить СБУ, тому було необхідно отримати в них дозвіл, адже це режимний об’єкт. Весь цей час тривали переговори, які успішно завершилися лише цього року, за що ми вдячні начальнику Управління СБУ у Львівській області Юрію Гончарову.
Таким чином це спільний проєкт СБУ, меморіально-пошукового центру "Доля" та Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". Що цікаво, розкопки почалися 2 липня, а саме наприкінці червня та на початку липня 1941 року відбувалися масові розстріли радянським режимом в’язнів тюрем Західної України.
Що виявили в перші дні дослідження?
Польовий пошуковий етап робіт розпочався 2 липня, і вже наступного дня виявили перші знахідки. Коли працівники зняли шар асфальту, то під ним побачили надгробки з єврейського кладовища, т. зв. мацеви.
На нашу думку, їх помістили тут вже після Другої світової війни представники радянського тоталітарного режиму. Звісно, до цього злочину могла бути причетна й німецька окупаційна влада, але ми все ж схильні вважати, що це справа рук радянських спецслужб, які масово використовували плити з цвинтарів для господарських потреб. Щонайменше радянська влада знала про ці плити в подвір’ї, адже асфальтоване покриття точно зробили вже після війни.
На сьогодні виявлено понад 100 мацев. Зараз ми їх піднімаємо і маємо намір перенести на територію Музею, де науковці визначатимуть, з яких кладовищ вони походять. Після ретельного дослідження історики, музейники та представники єврейських організацій вирішуватимуть, що далі з ними робити. Поки що такого рішення ще не ухвалювали.
Як далі маєте намір продовжувати роботу?
Після цього продовжимо дослідження території на предмет виявлення останків людей. Ми маємо намір провести за спеціальною методологією розкопки цілого подвір’я й остаточно підтвердити чи спростувати версію про поховання тут останків жертв політичних репресій.
Хочу наголосити, що на цій території не було кладовища як такого. Тому не можна говорити, що останки людей та надгробні плити мають стосунок одні до одних. Навпаки, можна стверджувати, що надгробки були привезені сюди з єврейських кладовищ, а, кістки, які, ймовірно, знайдемо, – це останки в’язнів тюрми.
Як довго триватимуть роботи і хто фінансує їх?
Важко сказати, скільки часу потрібно нам для дослідження. Все залежить від того, що буде виявлено, від інших чинників. Щодо фінансування, то наша організація отримує кошти на підтримку діяльності з бюджету Львівської обласної ради і тут ми працюємо в рамках цих ресурсів.
Нагадаємо, музей "Тюрма на Лонцького" розташований на куті сучасних вулиць Степана Бандери та Брюлова. Приміщення збудували відразу після повернення польської влади до Львова, у 1918-1920 роках спеціально для підрозділу, що займався політичними в’язнями. Воно стало продовженням управління австро-угорської жандармерії, збудованого у 1889-1890 роках. Польська окупаційна адміністрація у цій тюрмі утримувала, зокрема, членів українських організацій УВО та ОУН.
1935 року в споруду було переведено слідчий відділ поліції, а в'язницю стали використовувати як слідчий ізолятор. Під час Львівського процесу 1936 року в тюрмі утримували Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Миколу Лебедя й інших підсудних.
У 1939–1941 роках під час першої радянської окупації в приміщенні було розташоване управління НКВС, а каземати також використовували для політичних в’язнів. Після нападу Третього Рейху на СРСР у червні 1941-го тут було розстріляно близько тисячі в'язнів.
У 1941-1944 роках споруду використовували як слідчу в'язницю гестапо.
У 1944-1991 роках тут діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ)-МДБ-КДБ СРСР, одночасно — Міське управління внутрішніх справ.
28 червня 2009 року у приміщенні тюрми відкрили Музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".
Богдан Білан
Усі фото: ФБ о. Михайла Греділя (facebook.com/apostolmiki)