Провал на “Великій дорозі”. Що не так із бажанням Зеленського зробити дороги для країни?

Востаннє він підкреслив це на своїй прес-конференції на свіжому повітрі: “Я дуже цього хочу, бо я збираюсь жити в Україні і після своєї каденції і хочу їздити по дорогах і щоб люди бачили, і мені не було соромно”.

З турбомиром все пропало. Бо навіть Володимир Олександрович зрозумів, що переписувати Конституцію України за шаблонами від Путіна-Козака заради одночасних місцевих виборів з ОРДЛО — це грати в “російську рулетку” із сумним кінцем. Умовні гурмани “олів‘є” може б і зрозуміли, а от проукраїнська частина, яка стає міцнішою від щотижневого мітингу до регулярної ходи, від суду над Стерненком до допиту Порошенка — не забуде і не простить. Тому путінські чорнороби окупаційних полів Алєксєй Бородай та Захар Прилєпін все частіше заговорюють про інтеграцію де-юре ОРДЛО до складу РФ. А в ОПУ уже дали задню в намаганні впихнути нам чорну діру за допомою Сивохи і дутих на російські гроші ЛОМів типу Алєсі Мєдвєдєвоі чи Єлени Лукаш. 

Остання партійна соціологія свідчить, що любителі “олів‘є”” з лопати швидше увірували у обіцянки неоСРСР від ОПЗЖ аніж партії влади, яка запам’яталась в останній час хіба корабельними соснами та собачими ротами. Тому річне намагання знайти щось раціональне в очах Путіна завершилось хіба тим, що зі скрипом, хоч вимушено, але Шостий став хоч якимсь проукраїнським президентом.

Далі. Про дороги. Ідею поремонтувати шосе та мости, щоб зв’язати країну і оживити нормальне життя у ній висунув та розпочав екс-прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Тому усе те, що нинішній очільник уряду Денис Шмигаль та персонально Володимир Зеленський записали у проект “Велике будівництво”, було розпочато ще при попереднику.

Бажання Зеленського і “Слуг народу” отримати бонуси хоча б на темі потужних ремонтів було настільки великим, що на дану програму виділили понад 100 мільярдів гривень, безпрецедентно велику суму. Чому на заваді не стали ані коронавірус, ані два місяці жорсткого карантину, ані різке падіння економіки. Подейкують, навіть дорожня мафія була вражена купою грошей, які можна розпиляти під прикриттям — ми кладемо асфальт в кожному селі. По суті ідея, яку скопіпастив в уряду Гройсмана Зеленський, була не менш ризикована аніж ставка Петра Порошенка на “армію, мову та віру”.

Утім Зеленського як завше підвела його некомпетентна команда підлабузників із “Квартал-концерту”, які навіть мінімально не відстрілюють, що зробити позитивний піар у сфері, просякнутій корупцією по горизонталі і вертикалі майже неможливо без реформ і контролю. 

Чого тільки варта легендарна зустріч на початку травня із очільником “Укравтодору” Олександром Кубраковим, який скаржився гаранту, що його утискають старі корупціонери. А коли сильно віруючий прихожанин МП із Офісу президента України Сергій Трофімов турботливо запропонував на підтримку своїх замів — президент сказав, що у нього нема часу для призначення замів у "вонючий “Украавтодор”. Так відомство із бюджетом у 100 мільярдів лишилося абсолютно без батога центральної влади. А ще — наміру поремонтувати дороги сильно зашкодив коронавірус...

Після вимушеного простою люди уже відчувають на собі зубожіння. Дві третини наших громадян не виїздять за межі своїх районів — вони їздять по 10—30 кілометрів по бездоріжжю — до їх ремонту руки у центральної та місцевих влад не доходили ніколи. І коли вони бачать кастровану картинку, де президент чи його оточення розрізають десь поодиноку стрічку під торти у формі Святогірської лаври — це лише злить. Викликає неймовірну лють, бо 100 мільярдів гривень, укатаних безконтрольно в асфальт, виглядають зрадою та тлі масового зниження рівня доходів громадян. Показуха в стилі КПСС всім набридла.

Однак є важливий момент. Аналоги тодішнього американського “Укравтодору” очолювали люди, яких називали легендою або епохою галузі — і Логан Пейдж, і його наступник Томас Х. Макдональд мали бездоганну репутацію і до цього часу тяжко знайти хоч якісь свідчення про їх політичний лобізм або корупційні діяння. 

Дещо пізніше в тому ж США був дуже цікавий досвід із використання умінь, знань і зв’язків мафіозі заради інтересів держави. У 1943 році окружний прокурор Нью-Йорка Томас Дьюі притягнув до кримінальної відповідальності одного із лідерів організованої злочинності США Лакі Лучано. Сутенер, наркоторговець і бутлегер мав широку мережу зв’язків і неабиякі менеджерські здібності. Дьюі та американський уряд запропонували Лучано угоду: він допомагає організувати роботу портів Нью-Йорка — за це його тихо депортують в Італію. Порти тоді були дуже потрібні США, бо саме звідти до союзників — Великої Британії та СРСР йшли великі партії воєнних замовлень...

Безвиїздне літо-2020 дозволило українцям уперше подивитися на свою державу як на об’єкт, який треба вивчити пішки і на автомобілі.  Уперше сотні укранців відкрили для себе унікальне рожеве Лемурійське озеро чи замок Курсіва. Однак дістатися до цих туристичних принад — це ще той квест, після якого три дні болітимуть кості. 

Якби 100 мільярдів гривень справді пішли на дороги — це дозволило б Зеленському справді лишити позитивний слід в історії. А ще розплющило би очі укрінцям на те, що гарно відпочивати можна і удома. Буде дуже сумно, якщо небажання президента боротися із “вонючою” корупцією дозволить дорожнім мафіозі купити собі шикарні вілли біля Ніцци, аби кататися до них шляхами, які робить французький уряд.