Українці настільки толерантна і ліберальна нація, що завше знаходить у своїй коморі щось зачухане, із запахом нафталіну і золотою цепурою на шиї — і несе цю чудасію в культурні маси як щось екзотичне. Потім оцей експонат швидко відрощує добротне хутро, міцні пазурі — і уже не проти перекусити наївним добряком з його цінностями.
Кілька років тому у мене були цілком пристойні знайомі громадяни, які боялися називати речі своїми іменами. Що коли хтось запалює зірку, значить це комусь треба — достоту як у Маяковського.
Я знаю багатьох людей, яким зараз дуже соромно, але які у 2015—2019 роки підписувались на Макса Бужанського з коментарями: “Блогер такой интересный, с альтернативной точкой зрения. Жизни повидал — я его просто читаю, он безобиден...”
Потім гуру із робітничих районів Дніпра оголосив себе “істориком”, підкріпивши свій статус книгами, які донині висять в модних онлайнових магазинах. Наташа Влащенко у кожному другому блозі співала оди нетривіальному Максу — і зацементувала його в статусі публічної особи всеукраїнського масштабу.
Зараз цей плід дев’яностих за підтримки толерастії “какая разница на каком языке — лишь бы человек хороший был” та спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова, котрому аж свербить стартувати із кар’єрою соло — оголосив війну українській мові. Він це робить, бо мало хто із колег його фракції “Слуга народу” здатні називати речі своїми іменами і сказати “ні” людині, яка в адекватнішій системі правосуддя мала би читати Кримінальний кодекс, а не іменувати себе суспільним і державним діячем ХХІ століття.
Це добре, що кілька десятків “слуг народу” репостять заяви прости ухвалення законопроекту #2362 під хештегом #єдинаДержавна, але мало хто може прямо назвати цю писанину про повернення російськомовних шкіл — антидержавною.
Бо якби усе було просто заради людей Російська Федерація з 11 березня 2020 року не спрощувала би надання свого громадянства для українців та білорусів на основі володіння російською мовою. Або не платила би гроші у TikTok малолітнім блогерам із території України за цитування гімну до Дня Росії.
Права “русскоговорящего населения” Росія зажди захищає однаково — убиваючи українців. При чому у спину і в обхід будь-яких домовленостей — достоту так як росіяни убили нашого військового медика під Зайцевим, який у складі групи забирав тіло нашого полеглого Героя.
Є ще інші засоби захисту прав російськомовного населення на окупованих територіях — закрити в гетто нечисленних абітурієнтів, які вирішили поїхати на навчання на підконтрольну територію і почати життя “білої людини” в своїй державі. Закрити на ключ — щоби з відходом у минуле бабусь, які прагли померти у Росії — не було життя і їх нащадкам, які хочуть того ж, що і їх однолітки по усьому світу: жити забезпечено і красиво.
Поки Макс Бужанський перебував у статусі писаки із Інтернету — він не був небезпечним. Але кожна фантазія може втілитися у життя — для мене цей персонаж це герої російського серіалу “Реальные пацаны”, які з вулиці потрапили прямо у реаліті-шоу.
Проблема у тому, що головна зірка цього телевізійного проекту Володимир Зеленський так і не наростила в собі бодай бруньку державника. Це не його війна, не його виклики і біди. У нього не з’явилося наміру копатися бодай у авгієвих конюшнях власної політичної фракції — і випадкові хробаки вирішили коронувати себе, раз хазяїна так за півтора року і не вийшло...
Ті самі, хто читав “альтернативного блогера” Бужанського зараз перебувають у глибокій стурбованості: “Хто цей рідкісний кавалочок у державній владі? Хто за нього голосував?” Справа в тому, що на фоні політичного боягузництва — навіть це здається політичною позицією. І тому Макса Бужанського уже цілком серйозно штовхають у мери Дніпра, а притомні раніше колеги як Дмитро Кісілєвський уже співають оди гопніку, бо ж борги з держави могли вибити.
Поки Володимир Зеленський все більше ховається у затишний кокон — руками Єрмака, його радника Подоляка і власними дурощами, “Слуга народу” все більше перетворюється у партію Макса Бужанського, Ірини Верещук та Євгена Брагаря. Це їх згубить. Головне лиш, щоби ці реальні пацани і дівчата, завалюючи власний картковий будиночок — не спалили нашу хату. Всі згадані люди — ноунейми та підсадні качки з першого дня у великій і серйозній політиці грають виключно на себе. У них із самого початку було набагато більше прав аніж у Зеленського на загравання із російською мовою, фліртом із Москвою і піддакуванню ОПЗЖ за зайві години ефірів на їхньому телебаченні.
Пряма зрада головних голосів “Слуги народу”, накачаних перед тим великою публічністю — убиває Зеленського остаточно. Він не витримає конфронтацію із проукраїнською Україною. Він не знайде себе у Ростові і Сочі, бо гумористичне поле РФ уже надійно освоєне Івлєєвою, Ревою та Петросяном.
Я цілком допускаю появу Бужанського та його братів по розуму з часом у політичній силі Медведчука. Свого часу екс-очільник адмінстраціі президента Порошенка Ігор Райнін — який був тихим і непримітним — знайшов момент, щоби побігти до Юрія Бойка з соплями про утиски націоналістів. Тут теж не буде нічого нового — надто передбачувані всі ці люди у своїх бажаннях.