Від Польщі до Аляски: як львів’яни їдуть на заробітки навіть під час пандемії

Вже на початку літа на традиційні сезонні роботи в Європу хлинув потік українських робітників. Очевидно, не від хорошого життя в середині країни. Економічний спад і зростання безробіття знову змушують багатьох людей шукати заробітків за кордоном, навіть попри додаткові труднощі й загрози в умовах карантину.

Трудова міграція у нових реаліях

Згідно зі статистикою Польської прикордонної служби, з 15 березня по 15 травня з Польщі до України повернулося понад 235 тисяч українців. Зрозуміло, що не всі з них є трудовими мігрантами, але більшість, безсумнівно, так. Проте дуже швидко ситуація змінилася на протилежну – в травні 2020 року в Польщу приїхало 110 тисяч українців, а в червні міграція до цієї країни досягла 150 тисяч. При цьому найбільший попит на українців залишається у Польщі та Чехії, повідомив у коментарі кореспонденту “Еспресо.Захід” голова Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.

Він розповів, як ситуація з пандемією і карантинними обмеженнями впливає на роботу українців за кордоном:

“Українські трудові мігранти тепер зобов’язані відбувати за кордоном двотижневий карантин і щойно потім вони можуть виходити на роботу. Попит на наших працівників дуже високий, особливо в сусідніх з нами європейських країнах. Тому рівень оплати праці не змінився, порівняно з попереднім роком. 

Економіка сусідніх країн ЄС багато в чому залежить від українських трудових мігрантів. Якщо українці перестануть їхати в ці країни, то це призведе до падіння рівня ВВП на кілька відсотків. Тому місцева влада робить багато для того, аби українці почувалися безпечно та комфортно, отримували сервіс українською мовою та мали соціальну підтримку й легальну роботу. 

І трудова міграція з України найближчим часом лише зростатиме, адже економічний розрив між нашою країною та державами ЄС збільшується, а українська економіка наразі скорочується. Друга хвиля пандемії не зупинить наших громадян, оскільки їм потрібні гроші для утримання своїх сімей вже сьогодні. Отже, якщо кордони будуть відкриті, українці продовжуватимуть їхати на роботу за кордон, незважаючи на ризики”. 

Також Василь Воскобойник зазначив, що кількість трудових мігрантів в Україні зменшується із Заходу на Схід. Втім, за останні роки дуже активно поїхали працювати в інші країни мешканці Центральної України, а за ними й українці зі Сходу. “За кілька років усі вітчизняні регіони зрівняються за кількістю трудових мігрантів. Львівщина залишається одним з лідерів в Україні за кількістю тих, хто їде працювати за кордон, хоча там ситуація краща, ніж у сусідніх областях. І при цьому місто Львів є дуже привабливим для внутрішньої української міграції”, – додав він.

Через територіальну близькість і схожість мови Польща вже не перший рік залишається найпривабливішою країною для тих мешканців Львівської області, які шукають заробітків за кордоном. Кореспонденту “Еспресо.Захід” вдалося поспілкуватися з пані Інною зі Львова, яка займається працевлаштуванням людей у Польщі. 

“Нині все ускладнилося тим, що українці мають відбути 14-денний карантин. Польські роботодавці не хочуть платити за житло й харчування протягом цього часу. Тож українцям доводиться або самим шукати житло та харчування й робити передоплату ще будучи в Україні, або зв’язуватись з агентствами з працевлаштування, які в більшості деруть з людей гроші, не даючи жодної гарантії на працевлаштування, та ще й забирають відсотки з кожної заробітної плати”, – розповіла пані Інна. 

За її словами, ніяких медичних довідок ніхто не збирає, оскільки Польща не бере їх до уваги. Якщо в іноземця є карта поляка або він є абітурієнтом чи водієм вантажного транспорту, що їде транзитом через територію Польщі, ці люди не проходять 14-денного карантину. Усі решта іноземці при перетині кордону мають надати інформацію про гарантоване (зарезервоване й оплачене) місце перебування в ізоляції на два тижні. Дані заповнюються на бланку під особистий підпис іноземця із вказанням його паспортних даних. Потім митна служба передає цю інформацію у відділення поліції, найближче до вказаного місця перебування, і поліція щодня перевіряє перебування людини в ізоляції протягом 14 днів. Якщо якимось чином людина не підтвердила поліції своє перебування в ізоляції хоча б один раз – її дані передають до міграційної служби, її розшукують, штрафують і депортують. Якщо немає грошей на штраф, то можуть ув’язнити або порушник підписує документ, що зобов’язується виплатити цей штраф упродовж певного часу переказами з України. Дані такого порушника передаються в усі інстанції, що пов’язані з наданням дозвільних документів для виготовлення візи, в тому числі посольства і консульства України. Якщо штраф не буде погашено вчасно і не будуть надані відповідні підтвердження, то людині буде нереально отримати візу або скористатись біометричним паспортом для перетину польського кордону, оскільки в паспорті роблять відповідну помітку.

Як живеться заробітчанам у Польщі: погляд з Кракова

Пан Сергій зі Львова працював кухарем у Кракові ще до пандемії і на час карантину до України вирішив не повертатися. Він розповів кореспонденту “Еспресо.Захід”, як ситуація виглядає зсередини, і як живеться у Польщі заробітчанам з України:

“Коли починався карантин, я вирішив залишитись, тому що тут влада думає головою і думає про людей. Якщо вживаються якісь жорсткі заходи, то це робиться з міркувань безпеки. Я простий заробітчанин, але я працював офіційно. І коли ресторан, де я працював, закрився на карантин, мені польська держава виплачувала допомогу, щоб я мав за що хоча б харчуватися і платити за хату.

Масова паніка, коли багато наших людей кинулися їхати додому, в Україну, гадаю, була пов’язана ще й з тим, що тут є так звані “працьовничі хостели”, тобто місця, де масово живуть заробітчани. А це було велике скупчення людей – наприклад, по восьмеро в кімнаті. І коли почався карантин, їх почали в примусовому порядку виселяти, вони не мали куди подітися й почали вертатися додому. Тоді наші ж українці, які їхали в Україну машинами й бусами, влупили ціни на перевезення. На кому ще заробиш, як не на своїх у біді? Щоб з Варшави доїхати до Мостиськ, треба було заплатити, здається, 500 доларів. В умовах, коли квиток на автобус зазвичай коштує до 70 злотих (десь 20 доларів).

Той ресторан, де я працював, перших три тижні взагалі був закритий. Потім він перейшов на формат доставки замовлень через інтернет. Але обсяги зменшилися, бо до карантину ресторан був розрахований на туристів. Тому керівництво вирішило скоротити штат. Як усі нормальні люди, поляки захищали своїх. Залишили переважно польських працівників і тих українців, які просто не могли би собі дати раду. Наприклад, залишили двох дівчаток, які щойно недавно приїхали в Польщу і всього лиш три місяці встигли попрацювати. 

Мені було легше, бо маю стаж і досвід.Спочатку знайшов собі тимчасову роботу на будівництві. Потім вирішив трохи змінити сферу діяльності на випадок, якщо знову буде суворий карантин. Тепер я електрик, монтую світлофори – освітлення, камери, датчики тощо. Треба було трохи підучитися, але це не було складно – мову знаю, інструментами користуватися вмію. Робота на кухні була стабільною, тому що люди щодня хочуть їсти. Ніхто ж не міг подумати, що коли буде карантин, то насамперед постраждають ресторатори й туристична сфера. Прогнозують, що тут, у Європі, на осінь буде нова хвиля цієї коронавірусної інфекції. Але, гадаю, цю мою нову роботу ніхто не закриватиме, бо щодня має бути рух і світлофори мають працювати.

Місто тут тепер вже живе нормальним повноцінним життям, за винятком деяких правил безпеки. Заходиш у магазин чи в транспорт – одягаєш маску. Ну, й масові зібрання ще заборонені, хоча в ресторанах уже справляють хрестини, весілля.

Зарплати трохи попадали, у громадському харчуванні досить сильно, тому що лише два тижні тому почали їхати туристи. Але все потихеньку налагоджується. 

У Польщі досі багато українців працює і ще нові працівники потрібні. Особливо, наскільки я знаю, дуже бракує людей на сезонних роботах, які пов’язані зі збиранням урожаю. І тут знайшли вихід, як ці люди мають проходити 14-денний карантин. Образно кажучи, їде бус з бригадою з восьми людей на збирання полуниці. Їх пропускають на кордоні, бо всі вони їдуть за легальними запрошеннями, і роботодавець зобов’язаний забезпечити їм відповідні умови. Тобто вони карантин відбувають просто в замкненій спільноті. Разом живуть в одному приміщенні, разом їдять і разом ходять на роботу в поле, а потім ввечері разом повертаються ночувати. І так два тижні. Щодня приїжджає поліція, контролює, чи вони разом і чи ніхто не пішов десь у село купити пива, поки вони на ізоляції.

З того, що я знаю, у ресторанній сфері нині платять 15-25 злотих за годину, на будовах – 18-27 за годину, на сезонних роботах на фермах 12-25 злотих. Але багато ще залежить від знання мови”. 

Наші люди всюди – заробітчани на Алясці

Може скластися враження, що українці їдуть на роботу лише в Польщу та інші сусідні країни. Здебільшого це так, але є й такі, хто шукає для себе й інші варіанти. Пан Віталій з Львівщини розповів, як у червні, коли ще діяла більшість жорстких карантинних обмежень, поїхав на Аляску – працювати на американському рибному заводі. Був там минулого року й цьогоріч знову поїхав без вагань, незважаючи на ситуацію з пандемією. Каже, сім’ю годувати все одно треба. Але цьогоразу все було з дотриманням суворих правил безпеки: 

“Переліт чартером МАУ та віза США були оплачені роботодавцем. У Борисполі в аеропорту порожньо! Ми всі в масках та рукавичках. Пройшли реєстрацію, сіли в літак. Екіпаж весь у захисних костюмах (ніби від чуми чи чорнобильської радіації). Всю дорогу в масках повинні летіти. Але 11 годин в літаку й у масці – це важко. Тому майже всі їх познімали. В аеропорту двічі та впродовж польоту всім міряли температуру. Прилетіли в Сіетл, аеропорт “Такома”. Поміряли температуру, далі – реєстрація. Компанія прислала автобуси, щоб завезти в готель. 

Поселились по двоє в номер. Пройшли інструктаж про COVID-19, отримали маски та різні друковані матеріали. Харчування триразове. Брали їжу в готельному кафе й несли до себе в номери. Завжди в масках.Так минуло чотири дні.

У готелі всім зробили тест на COVID-19 – брали мазки паличкою в носі. Всі результати негативні, а нас майже 200 людей.

Потім компанія привезла нас знову в аеропорт, і ми полетіли в Накнек. Там завод – світовий рекордсмен з переробки лосося.

Тут ми пробули на карантині 14 днів. Здали п’ять тестів на COVID-19. Мазок з носа та кров. Усі тести виявились негативні. Харчування і житло також забезпечувала компанія.

Нам видали кожному по пачці масок (50 штук) та по три бафи. Сиділи в кімнатах по п’ятеро людей. Їсти виходили колонами з інтервалом 6 футів. Столи з перегородками по четверо. 

Робота змінами по 16 годин. Щодня. Платять 13$ за годину. Після восьми годин це вважається овертайм і оклад вже 1,5.

Скрізь інформація про коронавірус і соціальну дистанцію. Постійне миття рук, дезінфектори, маски, дистанція... Тут це строго”.