Юнак з автоматом і листи в пекло – 5 книг, які змусять замислитися
У цій добірці – лише книжки, чиї автори живуть у своїх власних світах, які є віддзеркаленням нашої реальності
Утім, усе це чтиво варте уваги, оскільки іноді навіть розмова з сучасним мистцем може стати цікавою подорожжю у світ давньої літератури, в якому буденне життя створює захоплюючі історії.
Тарас Мельничук. Юнак милується автоматом. – Брустурів: Дискурсус, 2019
За стилем ця поезія іноді схожа на американського Уолта Уїтмена, образ якого автор, названий Князем Роси, за життя наслідував, і водночас – на японські хоку (і танка), які саме тоді стали з’являтися в радянських “Перлинах світової лірики”. Звісно, Басьо ще не було, а був пролетарський поет Ісікава Такубоку, але й цього було достатньо, щоб вразити східною естетикою західноукраїнського поета. У принципі, народний мінімалізм, який практикував автор, тільки тим і цінний (на відміну від урбаністичної лірики), що він - про «справжні» цінності, які, будучи в усьому світі “олдовою” темою, ніколи не застаріють. Це космос навіть у мовчазному жуванні за столом. Причому будь-де – хоч у Заполяр’ї, хоч у Вижниці. Кажуть, цей поет надихав Василя Герасим’юка і Степана Процюка – двох поетів різних поколінь, але одного і того ж маргінесу, де час не має значення. Іноді поява будь-якого сільського екзоту у вихолощеному «столичному» контексті може вистрілити, як вистрілив свого часу цілий комсомольський десант, призваний до Києва з національних окраїн, де були і той самий Герасим’юк, і Іван Малкович, і Оксана Забужко.
Оксана Забужко. Планета Полин. – К.: Комора, 2020
У цій книжці зібрано найважливіші есеї Оксани Забужко останніх двох десятиліть, присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. Від Шевельова до Ларса фон Трієра, від конспекту біографії до історії рок-н-ролу по-українськи – усі ці тексти об’єднує глибоко особисте переживання авторкою сучасної історії, в яку вона вписує своїх героїв. "Можливо, це просто несвідома потреба вхопитись за рукиз ними - живими й мертвими, але всякчас тобі однодумцями, - коли історія входить у смугу "темних часів", як літаку грозову ніч, - розмірковує вона. - А може, й дещо більше - страх, цілком реальний,утратити їх для майбутніх поколінь серед стрімко прибуваючого “інформаційного потопу” й не менш стрімко ширеної “функціональної неписьменности”, сказати б -- інстинктивний охорончий відрух “взяти їх із собою в ковчег", навітьякщо сама не маєш жодної певности, чи те, що ти будуєш, - то справді ковчег, чи тільки вутлий плотик, і чи він і собі от-от не потоне...”
Тетяна Терен. Сотворіння світу. Сім днів із Тарасом Прохаськом. – К.: Pabulum. 2020
Герой цієї збірки завжди вважав, що топонімікою цілком можна обійтися, а місцевість часом буває крутіше за будь-який сюжет, адже іноді варто заговорити самими назвами у правильній послідовності, щоб назавжди оволодіти історією, яка триматиме сильніше, ніж біографія.Наразі на сторінках цієї книжки-інтерв’ю журналістка Тетяна Терен і письменник Тарас Прохасько витворюють власну мапу із сімома важливими пунктами призначення. Вони роздумують про творення себе, про ландшафт, країну і світ, який нас формує. Приглядаються до рослин, тварин і людей. Намагаються зрозуміти і пояснити творчість. За цю семиденну мандрівку вглиб самих себе вони проходять кожен із етапів Акту Творення, намагаючись збагнути (на своєму рівні) задум Творця. Таким чином, перед нами найповніший портрет одного з найзнаковіших українських письменників сучасності, який завжди намагався осмислити навколишній світ у всій його цілісності.
Таїсія Наконечна. Солов’ї з Шаоліня. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2019
Ця збірка любовно-філософської лірики – про пошуки віри, у тому числі, в себе («я знайшла Тебе не шукаючи... / чи, може, то Ти мене знайшов») і спроби не сотворити собі кумира (“Ці стіни не вірять у твою святість. / А я вагаюсь…”), зневіри (“”Я клею листи і шлю їх в пекло, / Може одержу відповідь звідти») і, звісно ж, кохання. При цьому високі почуття не заступають земні бажання, а обранець ліричної героїні, відповідно, - це поєднання духовних чеснот і молодечої жаги до життя (“У твоєму гаремі для мене немає місця… / Ти віддав мені крихітний клаптик своєї душі”). І чим далі збіркою, тим частіше палкі почуття обертаються філософським прозрінням, якому, власне, й присвячено будь-який життєвий шлях, що несе досвід. П’янкий чи гіркий, чужий чи свій, вистражданий. І жодних правил його здобуття на шляху до святині, здається, не існує.
“Ти – усміхнений варвар, / Ти плюндруєш мої закони. / Я чіпляюсь за хмари, / Я молюся на всі ікони. / Знаю. Вірю. Покличеш. / Хай лиш стануть сніги дощами, / Хай лелеки курличуть / Над обвінчаними серцями». Утім, чітких координат, як і будь-яких дороговказів у цій збірці нам не пропонують, бо в кожного свої манівці. «Мій Шаолінь це не місце, - зауважує авторка. - Мій Шаолінь – це шлях. А солов’ї з Шаоліню, це чарівні пташки, які вздовж цього довгого і часом небезпечного шляху наспівували мені таємні послання Творця. На свій страх і ризик, у цій книжці ділюся цими посланнями зі всіма, хто хоче приєднатися до мене і йти разом – плекаючи справедливість цього світу”.
Ксенія Фукс. 12 сезонів жінки. - Чернівці: Видавництво 21, 2020
Головна героїня цього, умовно кажучи, роману – це сучасна жінка. Насправді ж це 12 новел, об’єднаних між собою головними персонажами, але не пов’язаних хронологічно, присвячені соціальним та психологічним проблемам, з якими стикається сучасна жінка. Кар’єра або дитина? Як протистояти насиллю? Як визначити власну сексуальну ідентичність? Чи дійсно кохання та війна крокують поряд одне з одним? Ці та інші запитання ставлять собі 12 героїнь книжки. “Коли я повернувся додому, перше, що зробив, відкрив її профіль, аби знайти ознаки її лесбійності, ніби не хотів вірити чи ніби не міг повірити, що таке могло бути, - згадує герой однієї з новел. - Жінка з такими ногами не могла бути з жінкою. Але зловив себе на думці, що навіть не запам'ятав зовнішність конкурентки. Це все одно не мало значення, Фотографій приватного життя, за винятком тих, на яких її “затегали”, Софія не постила. Цікаво, чому ж вони на тій вечірці були не разом? Можливо, це несерйозно чи щось зовсім нове. Чорт. Мене починало вибішувати, що я постійно про неї думав. Навіть вже був готовий написати нашій спільній знайомій, щоб розпитати про все. Але як таке розпитаєш. “Слухай, а ти знаєш, чи в Софії з тією все серйозно?” А вона точно «така»? Все це було жалюгідно. Тому я подзвонив приятелю, ми пішли в кнайпу, де я напився в дупу”.
- Актуальне
- Важливе