“Весь світ – театр, а люди у ньому – актори!”. Вільям Шекспір казав так недаремно, адже розумів, що для кожного лицедія сенс життя – сцена. І довго залишатися поза нею – неабияке випробування. У цьому актори сповна переконалися під час карантину.
Як минає життя театру, поки його відвідання входить до списку карантинних обмежень, розповіла акторка Львівського обласного академічного театру ляльок із 20-річним стажем Ірина Остюк.
“Закриття театру стало для мене та колег справжнім стресом. Ми звикли до постійного руху: репетиції, гастролі, виступи… Для нас акторство не лише професія, а й покликання, яке спонукає до постійної роботи над собою та власним внутрішнім світом. Під час тривалої перерви актор втрачає форму. У тому числі – й фізичну. Приміром, ми, лялькарі, під час репетицій та регулярних виходів на сцену тренуємо голос, а також м’язи рук і спини. Коли після півторамісячної перерви я нарешті взяла ляльку, то побоялася, що скалічу руку. Тож для актора зупинка в роботі – маленька смерть, втрата себе як професіонала, – каже Ірина Остюк. – Банальне сидіння у чотирьох стінах для лицедіїв – своєрідна трагедія. Нам треба бачити людей, спостерігати за ними на вулиці. Хода, манера поведінки, вираз облич допомагають створювати сценічні образи”.
Проте, як кажуть, немає лиха без добра. Карантин вдихнув у театр нове життя, став поштовхом до свіжих проектів.
Ситуацію врятувало те, що директор і художній керівник театру – Уляна Мороз, турбувалася про постійну роботу сайту, його потужну промоцію. Аби глядачі не забували про наш театр, а актори, незважаючи на обставини, могли працювати й заробляти кошти. Невідомість – лякала, але водночас підштовхувала шукати вихід із ситуації.
“Ми не знали, скільки часу триватимуть пандемія та карантин, тому Уляна Мороз стежила, аби сайт працював без зупинок. Один раз на тиждень можна було переглянути рекламу. Кожен із акторів демонстрував свою творчість – епізоди з вистав, пародії, власні етюди. Двічі на тиждень ми проводили онлайн- репетиції, а також – наради”.
Ірина Остюк розповіла, що залучила до творчої роботи своїх дітей – доньку-дев’ятикласницю та сина-другокласника. З підручних матеріалів виготовляли декорації та костюми, розігрували сценки та самостійно створювали відео. Щоб здолати паніку, яка виникла внаслідок втрати театральної діяльності, акторка переглядала вистави, які демонстрували у мережі її колеги з різних міст України. Рятували також фільми, записи концертів і поезія. Поставила перед собою мету – вивчити напам’ять усі твори Ліни Костенко. Інші актори також намагаються вирвати себе з лап депресії усіма можливими способами: співають пісні під гітару, декламують вірші. Усе це виставляють в Інтернеті. Таким чином, підтримують творчий дух один одного.
Якщо деякі театри, скориставшись карантином, влаштували для себе тривалу відпустку, актори-ляльководи вирішили завершити розпочаті раніше проекти.
Саме під час карантину команда театру виграла експрес-грант на створення інтернет-контенту: зйомки чотирьох вистав. Тож через 1,5 місяця після початку обмежувальних заходів почалися репетиції. Актори працювали в масках. На щастя, у кожній виставі задіяно до 10 людей, тож порушувати карантинні норми не доводилося. Ірина згадує, якими щасливими вони з колегами почувалися. Уперше за історію театру вийшли на сцену, не маючи глядачів. “Та незважаючи на їх відсутність, ми немов народилися наново!” – ділиться емоціями Ірина.
Вистави знімали професійні оператори. Бароковий вертеп “Зоря благодатна”, “Шапочка Червона”, “Дорога до Вифлеєму”” та “Знайдена лялька” – сучасні вистави, прем’єри яких відбулися раніше. Їх можна використовувати для різноманітних конкурсів і фестивалів. Затяті театрали мають до них доступ онлайн.
Актори продовжують працювати над новими проектами – першою у цьому театрі виставою для дорослих стало “Танго смерті” за твором Юрія Винничука, а “Веселі янголята” – виставою для особливих діток за мотивами книжки Марічки Крижанівської.
Підготували майстер-клас для глядачів. Як діти, так і дорослі отримають шанс ознайомитися з усіма системами ляльок, зможуть оживити їх та взяти участь в імпровізованій виставі.
Неабиякий ажіотаж створили безплатні вуличні вистави, які під час карантину актори театру проводили неодноразово. Спочатку у чотирьох районах Львова, на подвір’ях багатоповерхівок, відбулася вистава “Наш веселий Колобок”. Актори та глядачі сумлінно дотримувалися усіх карантинних норм – за цим стежили поліцейські. Багатьом не доводилося навіть виходити з дому. Пані Ірина згадує: мами на балконах пили каву, а діти заворожено спостерігали за дійством. Згодом виставу “Мама для мамонтенятка” показали на одному з подвір’їв району Топольної.
Знайомити глядачів зі своїми новинками у мережі керівництво театру та актори не поспішають. Кажуть, глядач має бачити їхню творчість «наживо». Важливий візуальний контакт, обмін енергіями. “Якщо все можна буде подивитися в Інтернеті – люди врешті-решт не захочуть іти до театру. А сидячи перед екраном, вони ніколи не отримають того естетичного задоволення, яке присутнє у глядацькому залі”, – пояснює пані Ірина.
Найближчим часом починаються театральні канікули. Актори сподіваються, що з вересня зможуть виступати перед глядачами. Зізнаються, що карантинні обмеження суттєво впливають на їхню роботу. Навіть маска на обличчі заважає працювати над образом. Проте переконані – щира любов до професії здолає усі перешкоди.
Фото з особистого архіву Ірини Остюк