live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Вибори-2020 у Білорусі: як залякує влада й до чого готується опозиція

Події цього літа в сусідній з нами Білорусі можна порівняти зі справжнім вулканом

Втома від безперервного 26-річного одноосібного правління, своєрідне ставлення влади до загрози пандемії Covid-19, низький рівень життя, відмова влади від європейської інтеграції і подальше втягування в "русскій мір" зробили свою справу і вивели на вулиці, площі, парки, сквери, стадіони та інші дозволені і не дозволені владою місця проведення мітингів не бачену досі кількість людей. За висновками місцевих спостерігачів, стільки народу там ще ніколи не виходило за всі роки формальної державної незалежності. Хіба що на "чорнобильські" акції вдавалося зібрати приблизно таку ж кількість людей, але далеко не всюди.

Причому йдеться не про великі міста й агломерації, а про усю без винятку Білорусь. В деяких маленьких містах і містечках проти Олександра Лукашенка, який цілком передбачувано вирішив вшосте поспіль очолити країну, збирається не менше 10% населення.

І це, зверніть увагу, при повній відсутності, чи то пак стерильності, ретельно зачищеного політичного та інформаційного поля. В країні, де без уявлення про вільні вибори виросло ціле покоління, де немає класичних партій (89 зі 110 депутатів нижньої палати парламенту є офіційно безпартійними), де відсутні будь-які значні іноземні інвестиції, окрім російських, де політика тривалий час викликала відчуття страху, відрази і байдужості.

Що важливо, рекордні за кількістю присутніх зустрічі невдоволених владою проходять на 99,99% під де-факто забороненим біло-червоно-білим стягом Білорусі, табуйованим в Білоруській РСР та лукашенківській Республіці Білорусь, яка повернулося до легко видозмінених радянських символів.

Головні гасла - теж "націоналістичні": " - Жыве Беларусь! - Жыве вечна!".

Так, на мітингах цих зі сцени поки що лунає переважно російська, хоча вітаються виступаючі й найбільш емоційні речі виголошують безпосередньо рідною мовою. Але противники Лукашенка, змушені рахуватися з сумною реальністю. Внаслідок десятиліть провадженого режимом всеохоплюючого зросійщення, за останніми відкритими даними ЦРУ США, російською у Білорусі постійно спілкуються 70%, тоді як 84% населення визначають самих себе як білоруси, 8% - як росіяни, 3% - як поляки, 2% - як українці, 3% - інші.

Одначе, погляди, цілі та завдання у опозиціонерів в 2020-му такі ж що й раніше - розворот до Європи, білоруське національне, економічне та соціальне відродження, повернення національного гімну, прапору, гербу, утвердження білоруської мови. На народних вічах, повні відеозаписи яких доступні усім бажаючим, ніхто не кличе "на допомогу" Росію, Путіна і не закликає до порушення територіальної цілісності держави.

Та й не стали б підтримувати буцім-то інспірований російськими спецслужбами, як дехто вважає, рух Лех Валенса, Лешек Бальцерович та засновники польської "Солідарності". Не робили б заяв на їхній захист нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич чи український літератор Олександр Ірванець.

 

30 липня. Мінськ

Більше того, цього разу до традиційної програми білоруської опозиції додалися два суттєвих пункти:

1) вихід із Союзної з РФ держави;

2) повернення дії долукашенківської конституції 1994 року - з обмеженням на президентські каденції та іншими скасованими пізніше ознаками демократичного ладу.

Із записано ще на волі інтерв’ю для Deutsche Welle:

Сергій Тихановський:

"Я не думаю, що це (відносини Білорусі й Росії після імовірної перемоги над Лукашенком - Авт.) можливим буде в межах Союзної держави. Мені здається, цей проект себе вичерпав. Якщо Білорусь хоче бути вільною, самостійною, вона не зможе далі перебувати у складі цієї Союзної угоди, вона повинна з неї вийти".

Віктор Бабарико:

"У нас є певний перекіс, від якого ми навряд чи зможемо миттєво відійти. Найважливіше - це вибудовувати відносини з основними нашими партнерами, а далі відходити від краю прірви - втрати суверенітету - роблячи так, щоб партнерства були економічно вигідними і не призводили до залежності".

Тиск, тиск і знову тиск

"Передвиборна агітація йде в нерівних умовах: на підтримку кандидата Олександра Лукашенка задіяно адміністративний і пропагандистський ресурс вертикалі влади, провладних громадських організацій та ЗМІ", - читаємо ми у звіті правозахисного центру "Вясна" за 3 серпня.

"Продовжується тиск на громадян країни, які публічно висловлюють свою громадянську позицію… Загалом слід зазначити, що президентська кампанія відбувається на тлі безперервних репресій, в атмосфері нагнітання страху і залякування суспільства", - наголошують правозахисники.

"Вясна" також доповідає про кілька десятків опозиціонерів у місцях позбавлення волі й слідчих ізоляторах. 24 з них утримувалися там ще з початку виборчої кампанії-2020 (це головна опозиційна "четвірка", а саме не допущені до реєстрації кандидатами в президенти харизматичний відеоблогер Сергій Тихановський і банкір, ексголова філії "Газпромбанку" в Білорусі Віктор Бабарико з сином Едуардом, їх називають "новою опозицією", а також "старі" опозиціонери Микола Статкевич і Павло Северинець, які їм допомагають; і команди названих політиків). Ще 50 (13 з них досі під вартою) додалися після сутичок з міліціонерами 14-15 липня в Мінську, коли з усіх реально не контрольованих Лукашенком кандидатів Центрвиборчоком допустив до президентських перегонів одну Світлану Тихановську, дружину Сергія, та й то з розрахунком на її повну недосвідченість і умовну технологію а-ля "Зрілий, досвідчений, добре відомий керівник перемагає мало знану жіночку", чи як її назвав Лукашенко, "бідолаху".

Як і в путінській Росії, стати затриманим під час протестів у лукашенківській Білорусі не складно. 14-15 липня по усій країні нараховувалося 420 таких випадків, у Мінську - 330. Більшість з них закінчилася штрафами чи короткотривалим перебуванням за ґратами.  

50 людей схопили прямо у будівлі столичної приймальні КДБ, куди вони принесли клопотання про звільнення Бабарико.

Також не припиняються точкові арешти популярних білоруських блогерів.

Опозицію ж це не зупиняє, а навпаки дедалі більше роз’ятрює.

"Не бійтеся міліціонера  - це людина, не бійтеся автозаку - це машина", - пояснюють на мітингах.

До жорсткіших форм роботи переходить і протилежна сторона.

Світлана Тихановська подбала аби її дітей вивезли за кордон. Те саме зробила й родина не допущеного до виборів на стадії реєстрації політика, дипломата, в минулому посла Республіки Білорусь у Сполучених Штатах Америки, а зараз впливового IT-підприємця Валерія Цепкала. Наразі він перебуває у Києві, а його дружина, Вероніка Цепкало, супроводжує Тихановську в спілкуванні з виборцями.

"Прокуратура прийшла в школу до моїх дітей  й почалася перевірка. У мене двоє синів, вони щойно закінчили перший клас. Вони (правоохоронці - Авт.) знають, що одна дитина дуже прив’язана до мене, він спить з нами, це моя душа, це моє серце - і саме проти цієї дитини вони почали вести "розслідування"! Вони почали збирати інформацію про те, яка я мати", - пояснила Вероніка тисячам присутніх на мітингу 26 липня у Речиці.

"Почніть копати могилу для себе"

Об’єктом залякування стають не лише ті, хто публічно не згоден з владою. Через державне ТБ і газети "працюють" з тими, хто лишається вдома, або ж, якщо й приходить на опозиційні акції, ще точно не визначився як йому буди в "годину "Х".

Чекати особливої делікатності тут не варто.

Наприклад, візьмемо головну газету Адміністрації президента РБ "Радянську Білорусь", яка нині виходить під брендом "СБ. Білорусь сьогодні".

З колонки прихильника президента, творця білоруського КВК, шоу-мена Андрія Муковозчика:

"Тому хочу сказати всьому нашому креативному фейсбучному класу, всім різночинцям, що допомагають роздмухувати бунт в соціальних мережах, всім дядькам з тапком в одній руці і пивом в інший. Ви готові до того, що у вашій родині, у вашому будинку, в вашому оточенні когось не стане? Готуйтеся.

Можуть навіть вбити, а швидше за все, вб'ють обов'язково - без цього бабський бунт (бо на опозиційній сцені виступають жінки - Авт.) до кольорової революції не доросте. І, швидше за все, вб'ють свої ж: провокація для заколоту - це альфа і омега. Ніхто вас, природно, попереджати не буде - навпаки, направлять якраз туди, де гарячіше. Тому краще знімайте біле і готуйте чорне.

Кольорова революція - це могила для держави. Ми це бачили, багато раз переконувалися, знаємо. І ви хочете її вирити, лопати вже в руках. Тоді згадайте народну мудрість - і почніть копати могилу для себе".

При цьому останній абзац виділено жирним.

Джерелом "чорного" PR’у є й виступи, власне, президента Лукашенка чи повідомлення пресслужб білоруського Комітету Державної Безпеки і Слідчого комітету.

Проти лідерів протесту, і без того ув’язнених, обернулося показове затримання 33 російських бійців ПВК "Вагнера" (у т.ч. підтверджених учасників воєнних злочинів в Україні) під час геть не законспірованого і не прихованого відпочинку у санаторії "Білорусочка" (пропрезидентської Федерації профспілок, якою керує голова ініціативної групи з висунення Лукашенка в президенти Михайло Орда) на околиці Мінська. Сталося це 29 липня, а вже 30-го супроти Тихановського і Статкевича відкрити нові, "вагнерівські", кримінальні справи - за ст. 13 ч. 2 ст. 293 КК Білорусі (підготовка масових заворушень) та за ч. 3 ст. 130 КК (розпалювання національної, расової, релігійної чи іншої соціальної ворожнечі або ворожнечі). Окрім того, 29 липня - акурат напередодні ймовірно наймасовішого мітингу Тихановьскої-Цепкало-Колесникової у Мінську, а саме таким він, передбачувано, і виявився - терміново зібралася Рада безпеки Білорусі. На ній вирішено "посилити контроль за допуском в місця проведення заходів, забезпеченням безпеки, перевіркою людей".

Водночас, 2 серпня Лукашенко попросив уникнути "жорстких заходів" до "вагнерівців":

"Вони, звичайно, винні, але не настільки, щоб відносно них приймати якісь жорсткі заходи".

І така прикметна подробиці. До сюжету з "вагнерівцями" лишалося 5 днів, а глава держави 24 липня чомусь каже про загрозу від певних "ПВК" ("приватних військових компаній").

"На майдан, якщо своїх немає (у нас замало «майданутих ), їх підтягнуть з боку. Це професійні військові, бандити, які спеціально готуються, в основному в рамках ПВК (приватні військові компанії. - Прим.) о всьому світу, і заробляють великі гроші на провокації у тих чи інших державах", - заявляв він під стенограму на зустрічі зі спецназівцями.

Того дня, 24-го, президент відвідав спецпризначенців Міністерства оборони в Мар'їній Рощі, а 28 липня побував у спецпризначенців Міністерства внутрішніх справ в Уруч'ї.

Обидві частини - поруч із Мінськом.

Також наприкінці липня призначено нового керівника КДБ Білорусі по Мінську й Мінській області та нового заступника голови даного відомства, відповідального за "роботу" з опозицією.

Він чи Вона?

Коли 14 липня стало остаточно відомо, що на вибори допущено не найбільш рейтингового навесні опозиціонера Сергія Тихановського, не Віктора Бабарико чи Сергія Цепкало, а Світлану Тихановську, котра і підписи збирала, і документи здавала "про запас", на альтернативних сценаріях подій, здавалося б, можна було ставити велику крапку. Або ризикувати й за три тижні до дати голосування піти на невиправдане на перший погляд поєднання прізвища Тихановських з фінансами штабів Бабарико і Цепкало, поєдання в особі скромної домогосподарки, філолога за освітою пані Тихановської. А щоб ніхто не мав сумнівів стосовно одностайності антилукашенківьского табору, виступатиме вона завжди спільно з Веронікою Цепкало та представницею Бабарико Марією Колесниковою. Так і впевненості більше, і надійності.

І почалося.

Спровокована самим президентом гра на протиставлення спрацювала.

Нова, молода, звичайна людина, яка зовсім не прагне якоїсь влади і наперед зобов’язується за півроку провести вільні та чесні перевибори й позбутися отриманих повноважень на користь того, кому довірятимуть виборці. Це з одного боку.

А з іншого? 65-річний Олександр Григорович Лукашенко з сукупною тривалістю правління, довшою ніж в Брежнєва. Ще три роки і буде як у Сталіна.

Котрий захоплюється авторитарними режимами Середньої Азії і їхніми методами "наведення порядку".

Ось слова Лукашенка з представлення нового уряду 4 червня 2020 року, на тому, на якому він лякав "відмороженою, так званою радикальною опозицією":

"Ніхто не знає, як мій друг Рахмон з кулеметом ходив до столиці Таджикистану Душанбе, щоб навести порядок, скільки загинуло там людей, як з бороданями боролися.

Забули, як колишній президент Карімов в Андижані придушив заколот, розстрілявши тисячі людей. Усі засуджували його, а коли помер - на колінах стояли, ридали-плакали. Ми цього не пережили, тому ми цього розуміти не хочемо - принаймні, дехто. Ну, то ми нагадаємо".

Хто і як рахуватиме голоси

Найскладніше опонентам чинного білоруського президента буде документально довести, що це вони перемогли 9 серпня.

Але за умов перешкоджання допуску на виборчі дільниці не те що іноземних, а бодай вітчизняних спостерігачів та журналістів, за умов відсутності на дільницях відеокамер те саме, зверніть увагу, не зможе впевнено і зрозуміло для всіх здійснити і Лукашенко. А вірити йому на слово та повністю залежній від нього Центральній виборчій комісії на чолі з незмінною (керує вона Комісією аж з 1996 року) Лідією Єрмошиною, після відкрито продемонстрованої відмови голосувати за нього неймовірної за обсягами людської повені, буде вкрай і вкрай не просто, точніше неможливо.

І навряд чи хтось зі світових лідерів наступного дня після голосування, 10 серпня, вітатиме його з "переобранням". Москва теж візьме паузу. Виключення можуть становити тільки давні партнери Мінська у Каракасі (Венесуела).

Аби вийти з технічного глухого кута об’єднана опозиція запустила електронну платформа паралельного підрахунку голосів Belarus2020.org. Основою її дії є не заборонене чинним законодавством Білорусі фотографування бюлетеня з обох боків в кабінці для голосування.

Заходити туди можна зі смартфону з білоруським телефонним через Viber чи Telegram. Також передбачено геолокацію.

На сьогодні там зареєструвалося 672 100 виборців або майже 10% від їх повної кількості (6 880 605).

Отже, "Плошча"

Попри це не бюлетені чи їхні фотографії будуть головним доводом провідників та учасників мирної білоруської революції. Так, революції. Тому що - уявімо собі найкрасивіший та найінтелігентішний з низки обговорюваних варіантів - Лукашенко відразу відступить і раптом погодиться на тих чи інших умовах передати владу, це теж буде "революцією". Неможливою без гігантських мітингів останніх двох тижнів.

Підставою №1 вважати, що Олександр Лукашенко після 9 серпня не є законно обраним президентом, буде Майдан (білоруською "Плошча") у формі якнайчисленнішої критичної маси народу.

Порядок його проведення описано у нещодавній програмній статті кандидата в президенти 2010 року, покараного позбавленням волі та примусовим вилученням дитини у родичів, нині політемігранта Андрія Саннікова. Називається вона "План Перемоги" і містить такі вказівки:

"500 тис. мирних громадян Білорусі на вулицях, площах, парках, стадіонах, в пішохідних зонах міст у день голосування 9 серпня 2020 року;

- а потім, з ранку і до вечора наступного дня 10 серпня 2020 року - 1 мільйон, що представляють усю Білорусь, нову Білорусь;

- і, нарешті, в наступні дні - 2 мільйони (можна і більше), для підтримки змін".

На додачу планується загальнонаціональний страйк. Передусім в обласних центрах та на промислових підприємствах стратегічного значення, на що попередньо дали згоду незалежні профспілки.

Певна річ, в опозиції передбачають, що Лукашенко здатен піти шляхом Януковича й віддати наказ вести вогонь на ураження бойовими набоями по беззбройним громадянам, але є серйозні сумніви щодо наявності необхідних виконавців.

Ставка на виключно мирний протест - це ще й гарантія від грубого втручання Кремля. Передумов до сепаратизму і створення локальних аналогів "ДНР"-"ЛНР" у Білорусі на даний момент немає. Лукашенко став різко непопулярним в усіх без виключення регіонах, відступати йому немає куди. Та й "зелені чоловічки" неминуче потягнуть за собою нові болючі для РФ міжнародні санкції і гарантовано ще більше відсахнуть від Росії білоруський народ.

"Вікно можливостей" для автоматичної заміни Lukashenko hard на Lukashenko hard втрачено.

Найкращий період для втручання Росії та відносно елегантного аншлюсу "Молодшої сестри" був рік тому, коли Білорусь з одного боку видворила скандального російського посла Михайла Бабича, а з іншого, ще не встигла домовитися й почати отримувати нафту від інших постачальників (у т.ч. від Сполучених Штатів).

1 лютого. Зустріч із державним секретарем США Майком Помпео

Нині ж Москва, судячи з усього, чекатиме, коли все заспокоїться. І сподіватиметься на розмову навіть не зі Світланою Тихановською, а з її чоловіком та всіма іншими, яких місяців за 5-6 законно обере народ Білорусі. Ті ж будуть міцно прив’язані до настроїв тих мільйонів, яким належатиме "Площа". І до новообраних депутатів Палати представників Національних зборів, де, безумовно, як і в українському, грузинському чи латиському парламенті, будуть представлені різні сили. Де будуть різні фракції, групи, де буде демократія. Де після болісного щеплення від диктатури основні рішення, як і на той момент в країні в цілому, прийматимуться не одноосібно, а колегіально.

Важко, інколи повільно, а то й невпевнено, але прийматимуться.

І яким би дивним і незвичним це для когось тепер не звучало, але у білоруського народу є унікальний шанс набути статусу головного гравця у білоруській політиці.

9-10 серпня для нього все лише почнеться.

новини партнерів

28 вересня, 2020 понеділок

27 вересня, 2020 неділя

28 вересня, 2020 понеділок

27 вересня, 2020 неділя

26 вересня, 2020 субота

Відео

Введіть слово, щоб почати