Подіїнаростають як снігова куля. Козак, який від Кремля курує український напрямок, заявив фактично про вихід Росії з переговорної групи на рівні радників.
Справді, історія твориться на наших очах. Ультиматум Козака від дев’ятого липня доповнився фактично розривом дипломатичних відносин від 30 липня. Я б ще уточнив, що він заявив навіть не про розрив переговорів з Єрмаком, він заявив про вихід Росії із групи радників Нормандського процесу, тобто, він розриває переговори з Україною, Францією і Німеччиною. І у його заяві – пряма критика не лише України, але й Франції і Німеччини. На мою думку, це серйозна дипломатична помилка Москви, тому що вся її стратегія в останній рік була спрямована на те, щоб довести Франції та Німеччині, що це Україна не виконує Мінські домовленості, і тому, власне, з Росії слід знімати санкції і разом тиснути на Україну, щоб вона йшла на політичні поступки. Козак пориває з усією цією лінією, при цьому дивно: буквально через два дні після того як офіційний Київ багато у чому пішов йому назустріч. Я маю на увазі і заміну Кучми на Кравчука у Тристоронній групі. Це дуже серйозна помилка Кремля. Вона загалом розвертає симпатії тієї ж Франції, Німеччини однозначно на користь України. Це – хороша новина. А погана новина в тому, що яструби явно перемагають у Москві і готові добиватись своїх цілей набагато більш різкими силовими діями, аж до можливої воєнної ескалації.
Не менш скандальною стала відставка і вихід Леоніда Кучми із Контактної групи, водночас йдеться і про не менш важливий момент, про так звану дивну розмову між президентом Зеленським і президентом Путіним. Там є дуже загрозливий момент щодо готовності Путіна втручатися в українські внутрішні справи, зокрема, через питання місцеві вибори.
Відставка Кучми… Ви знаєте, коли я почув цю новину, я зразу згадав знакове висловлювання Леоніда Даниловича у січні, коли його змушували підписати протокол про згоду України на так звану формулу Штайнмаєра. Він тоді сказав: “Досить з мене одного Будапештського меморандуму”. Явно він почувався не у своїй тарілці і йому дуже не подобалась та місія, яку йому нав’язували. Тому, мені здається, ця його відмова – це реакція незгоди, яка назрівала. І по інших багатьох його висловлюваннях відчувається, що Кравчук буде більш лояльним до цієї лінії, яку б я назвав капітулянтською. Першочерговою і важливою вимогою Мінських домовленостей є припинення вогню. А саме це ніколи не виконувала Росія. Більш того, вогонь на лінії розмежування для Росії – вона ніколи не приховувала цього – засіб тиску на Україну, щоб змусити її піти на політичні поступки. Знаєте, глави держав, особливо у часи кризи інколи або навіть часто кажуть одне одному різне, будь-які різкі речі. Але це не призначено для зовнішнього вуха. Це ніколи не виноситься. Я ніколи не бачив, я думаю, спеціалісти не знайдуть прикладу схожого прес-релізу Кремля, де Кремль з задоволенням розповідає, що він зробив вичитку, Путін зробив вичитку президенту незалежної держави за закон, прийнятий парламентом цієї держави, Верховною Радою. Крім того, Путін вимагав від свого співрозмовника, аби його словам, які він сказав під час цієї розмови, відповідали дії. Це абсолютно безпрецедентний тон! Що стосується опублікованого прес-релізу Зеленського, то він швидше підтверджує питання, які обговорювались. Нібито мимохідь прес-реліз Зеленського повідомляє неймовірне: про те, що вони обговорювали з Путіним зміну Конституції України. Крім того, він акцентує, цитую прес-реліз Зеленського, важливість майбутньої зустрічі Нормандської четвірки у Берліні. Це стає якоюсь нав’язливою ідеєю Зеленського – вимолювання, випрошування цієї зустрічі.
Я думаю, він просто хоче, або перекласти відповідальність, або потягнути час. Кілька хвилин тому в нашому ефірі був досвідчений український політик і дипломат Роман Безсмертний, який свого часу активно працював у Мінській групі. Він сказав, що подібного плану прес-релізи прийнято узгоджувати. І те, що це не було узгоджено, навіть на рівні прес-служб, свідчить про колосальну напругу.
Напруження відчувається з однієї сторони. Хамська зневага і щодо співрозмовника, і щодо держави, котрій вказують, які закони ця держава повинна приймати і які дії вона має вчиняти, і що співрозмовник бреше, – бо що це означає “дії не відповідають вашим словам”!? І швидше загравальний тон з іншої сторони. Мені здається, що в такий гострий для України момент, коли, власне, вирішується доля її державності, на самому верху намалювались дві суперечливі одна одній лінії, які б умовно я назвав лінії Данилова-Резнікова-Кулеби і лінія, не побоюсь це сказати, Єрмака-Зеленського-Коломойського.
Тут дуже небезпечний момент, оскільки Путін заявив, що проведення місцевих виборів (він навіть не уточняв в офіційному прес-релізі, стосовно тимчасово окупованих територій), взагалі – проведення місцевих виборів йде в розріз з Мінськими домовленостями. Це як розуміти?
Більш того, не знаю чи звернули увагу у всьому світі і в Україні, що в процесі поправок Конституції була внесена знаменита фраза із путінської “кримсько-судетської” промови, яка тоді була просто риторикою, а зараз вона стає юридичним зобов’язанням Російської держави, що він, Путін, не лише має право, а й зобов’язаний захищати права російськомовних взагалі у будь-якій точці земної кулі. Ну і плюс безпосередня демонстрація воєнної сили. Це явна погроза. Це ще одна історична асоціація. Минулого разу ми з Вами її навіть обговорювали: у своїй статті про Другу світову війну він пише, що інкорпорація прибалтійських держав у Радянський Союз відбулася добровільно, за згодою керівництва цих держав, у відповідності до норм міжнародного права. Він хочу отримати політичну капітуляцію України, тобто повну легітимізацію в українському правовому і політичному полі воєнно-терористичного плацдарму ОРДЛО. І це здійснити руками керівників України. Ось про це свідчить його розмова із Зеленським. Саме цього у грубій і абсолютно нахабній формі вимагає від Зеленського.
Але ж з іншої сторони, сторони нібито досягли певного компромісу щодо чергового “всеохопного” припинення вогню. І в той же час ми бачимо, що продовжуються обстріли з російської сторони, точніше, зі сторони, яку контролюють російські військовики.
Ви маєте рацію. Вони негайно були порушені Москвою. Більш того, наступного ж дня Пєсков нахабно заявив, що Москва не гарантує виконання перемир’я. Тобто, фактично він сказав: ми порушували і будемо порушувати, прикриваючись самодіяльністю так званих ОРДЛО. Є такий «дипломат» в ОРДЛО. Я не знаю його прізвища, в шоу Соловйова його представляють як Родіона. Так ось цей Родіон найбільш точно і повно висловив політику Москви, коли, пам’ятаєте, Козак по-зрадницьки домігся, підписав протокол про консультативну раду – спільний орган у верхній палаті – і він був зірваний завдяки спротиву громадянського суспільства. Так ось це привело цих ордловських людей в таку злість, що Родіон тоді кричав: “Не погодитесь на консультативну раду - не бачити вам ніколи припинення вогню”. Ось це найбільш точно висловлена політика Москви. І іншої не буде. “Якщо не підете шляхом політичної капітуляції, ми будемо стріляти і ми будемо вбиватимемо ваших людей”. До речі, події буквально останніх годин: затримана величезна група вагнерівців у Білорусі. З них – 13 воєнних злочинців, відомих, зафіксованих в Україні, які вбивали українців на Донбасі. А зараз вони, очевидно, прийшли вбивати в Білорусі. І я бачу цю подію як повтор операції 79-о року з ліквідацією Аміна. Це - група, яка послана ліквідувати Лукашенка, який все таки останнім часом уперто противиться повному поглинанню Білорусі. Лукашенку призначено стати Аміном, і підготовлено вже – вражаюча навіть гра слів – підготовлений новий Бабрак, точніше новий Бабаріка, який буде повинен вернути Білорусь у рідну імперську гавань. Лукашенко пішов на різке загострення, арештувавши цю групу. Мені здається, держава, яка поважає себе, повинна негайно вимагати видачі цих тринадцятьох воєнних злочинців Україні. Це і посилить позиції Лукашенка у протистоянні Москві, і поставить у невиносне становище Кремль. Це треба робити просто у найближчі години.
За наявною у мене інформацію рішення у Москві щодо так званого українського питання нібито прийматиметься залежно від ситуації в Білорусі. Тобто, білоруський кейс і кейс український у московських головах в’яжеться в єдину стратегічну схему.
Щоб не говорили про Лукашенка, про останнього диктатора Європи, зараз мова – не про нього, і не про владу в Білорусі. Зараз йдеться про саме існування Білорусі. І ви правильно сказали, що знищення суверенітету Білорусі пов’язане в єдину каскадну операцію зі знищенням суверенітету України. І ось цей провал вагнерівців у Мінську дає Україні дуже хороший шанс для активного спротиву.
А як може вплинути теперішня ситуація в американському політичному істеблішменті перед американськими виборами у листопаді?
Звісно, американський істеблішмент зайнятий насамперед виборами, але попередження, яке секретар Ради безпеки Брайан дав своєму колезі Патрушеву ще в кінці квітня, не змінилось ні на йоту: у випадку воєнної агресії в Україні або у Білорусі “наслідком стануть найжорстокіші заходи невоєнного характеру”, а саме – нафтове ембарго, відключення від SWIFT і арешт активів російських олігархів, наближених до Путіна. Об’єм цих активів у Сполучених Штатах оцінюють в один трильйон доларів.