Але протести в Білорусі всіх — від айтішників до тих, хто трактори гаєчним ключем збирає, — показали, що різновиди Януковича одинакові. Зі смаком гарячої людської крові, втоптаної в бруківку.
Ніхто не міг спрогнозувати, що наступне повстання буде в Білорусі — країні настільки стерильній від опозиційних рухів, що і тепер не ясно, який саме будяк виросте першим на випаленому Бацькою полі. Щонайменше він уже програв. Недарма ж міністр закордонних справ Литви Лінас уже відверто називає Лукашенка “експрезидентом””. Інтрига — чи стане Білорусь іще одною жертвою повзучої гібридної агресії Російської Федерації. Якій не сильно хочеться витрачатися ще одну війну, але втримати Білорусь в орбіті свого впливу необхідно, бо лише імідж збирача “земель русских” в кальку СРСР утримує владу Путіна на плаву.
Зараз у Білорусі цугцванг для усіх учасників подій. Після того, як весь світ облетіли кадри Associated Press із розстрілами впритул силовиками Олександра Тарайковського, вийти і просто вибачитися уже не вийде. Так само не вийде брехати далі, як це робив міністр внутрішніх справ Юрій Караєв, що це протестувальники нападали на доблесний ОМОН, а потім самі себе підривали. Бо дуже свербіло робити “кольорові революції” за західним лекалами.
Станом на неділю, 16 серпня, усі учасники білоруського двіжу загнали себе в цугцванг. Лукашенко ще пробує довести свою легітимність, збираючи свою подобу “Антимайдану” — з виводом бюджетників на вулицю. Однак якщо протестуючі білоруси під час маршу на 14:00 спробують перейти до більш активних, ніж просто плескання у долоні та гуляння, дій, у гру можу вступити Російська Федерація. Вона одразу може використати учорашній заклик Олександра Лукашенка: “Путин, помоги!” — і введуть російські війська. Хоча очевидніше, що зайде Росгвардія.
Яка, згідно з не так давно прийнятим законом, має право діяти за кордоном РФ без оголошення війни. Причому все це Путін може зробити абсолютно легально, згідно з договором про Союзну державу з Білоруссю.
Не перейти до активних дій — означає теж програти. І віддати владу Цепкало, Бабарико і родині Тихановських. У Лукашенка це розуміють. Час грає проти нього — його влада ще легітимна, але не настільки абсолютна, як кілька тижнів тому.
Що робити у цій ситуації Російській Федерації, для якої події в Білорусі теж стали сюрпризом?
Якщо Олександр Лукашенко лишається, він може утримати владу лише на
кремлівських багнетах. А значить, його скоро замінять на більш симпатичну і слухняну маріонетку, дбайливо вирощену за участю фабрики талантів ФСБ. Якщо втече, то горе переможеним подвійне. Для РФ мати на своїй території одразу двох лузерів, Віктора Януковича та Олександра Лукашенка, це уже занадто. Занадто палєвно і накладно.
Якщо у Білорусі перемагає повстання, це знак для уже суто російського плебсу, що нічия влада не вічна. І нічого обманювати людей референдумами та переписуванням Конституції, якщо може вийти вулиця і втерти носа своєму карлику. Якщо трударі БЕЛазу і МАЗу змогли вийти на протести, то чому росіяни, які там бравують тим, що не стануть ніколи на коліна, жодного разу так і не виповзли із мишиної нірки.
Напряму Російська Федерація влізти не може — страшно уявити, яких грошей, людських ресурсів потребуватиме війна з іще одним сусідом. Жахливо уявити, яких санкцій впаяють Москві іще, та як Польща та Литва уже здійняли вуха догори, бо пам’ятають радянську окупацію ХХ століття. І уже ці дві держави стануть рушіями нового санкційного пакету проти Кремля.
По тому, які заяви лунають в ЗМІ і телеграмах, я допускаю, що Путін ставить на м’який відхід Лукашенка і вирощення свого правильного кандидата. Із правильною проросійською орієнтацією та фотогенічним обличчям. Спосіб непростий і неоднозначний, не факт, що успішний. Бо ж повстання у Білорусі почалось від 26-річної втоми Лукашенком. Але пошуки самих себе білорусами можна назвати відкритими.
Після відходу Лукашенка в тінь білорусам треба буде однозначно з’ясувати, що вони хочуть і куди ідуть. Система великого і єдиного колгоспу 100% рухне — і білорусам треба буде визначитись, що вони хочуть. Росію 2.0 чи орієнтуватись на антропологічно ближчі Польщу та Литву. Білоруси ще переживуть свою боротьбу за ідентичність і своє майбутнє. Найближчим часом там вигулькнуть цікаві троянські коні. Слідкуємо, збираємо своє РНБО і озброюємо наші війська. Маємо 1048 кілометрів кордону, які у різних брудних формах захоче використати Російська Федерація.
Поки Польща та Литва уже активно розкачують неповоротку Європу в анамнезі коронавірусу, наш Головнокомандувач тільки освоїв... капслок. Це при тому, що Польщі та Литві, які перебувають в НАТО, загрози від Росії не такі страшні, як офіційному Києву, який останнім часом боїться називати війну війною та замінив більш-менш здорову дискусію Мінського формату на "будинок престарілих" в особах Кравчука та Фокіна.
Сумно, що в період, коли Польща, Литва та Україна могли б оформитися в
зразкових регіональних лідерів, уміло продовжуючи ідею Люблінського трикутника, ми пасемо задніх. Бо президент боїться ексцесів, а його секретар з амбіціями віце-президента Андрій Єрмак більше полюбляє сваритися із журналістами, аніж думати про перспективи.