Марк Фейгін: Якщо у Росії почнеться кривавий бунт, то його не зупинить ні церква, ні мораль, ні партії. Все зруйновано

Події в Білорусі, як з’ясувалося, безпосередньо пов’язані і з подіями у Росії. Отруєння  Навального я б також пов’язував зі сценаріями білоруської революції, адже є відчуття, що Кремль боїться повторення подібних речей у Росії. 

Я думаю, що зв'язок між отруєнням Навального і останніми подіями цих тижнів шукати варто. Я маю на увазі і Хабаровськ і частково події у Білорусі. Нагадаю, що Лукашенко згадував Навального, як одного з організаторів, на ряду з Польщею та іншими гравцями, учасниками опозиційних, виступів у Мінську. Тож тут проглядається зв'язок. А з іншого боку по відношенню до Навального вже дуже давно ведеться робота різного роду і отруєння вже мало місце рік тому у спецприйомнику, де він відбував добу. З цієї точки зору повторне отруєння не повинно нікого дивувати як факт. Інша справа, що з дозою певно перебільшили, або ж точно хотіли добитись термінального вирішення проблеми. 

А якщо спаралелити білоруські і російські події? Ми розуміємо, що в Білорусі опозиція, простий народ, незважаючи ні на що, не хочуть сприймати Лукашенка. 

Кремль від початку хотів позбутись Лукашенка. У них був такий план, бо ж Лукашенко дуже сильно перешкодив Путіну наприкінці грудня, коли відмовився підписати 31-ший протокол дорожньої карти, за яким повинні були бути створені спільні органи союзної держави, в тому числі і посада президента, якого формально потрібно було обирати у двох країнах. Це перешкодило планам Кремля і 15 січня Путін вимушений був виступити із поправками до Конституції і далі «обнулитись» через поправку внесену небезвідомою депутатом Терешковою. Тож  Лукашенкові  мстились. Я вважаю, що йому таки мстились. Основні кандидати діяли від Москви. І Цепкало і Бабаріко це однозначно кандидати, яких підтримувала Москва. Бабаріко 20 років працює у системі Газпрому, а Цепкало тісно пов'язаний з Москвою, він закінчував МГІМО,і його останні заяви свідчили, що він афілійований з адміністрацією російського президента. Стосовно Ціхановської то тут непроста ситуація. Можна різне казати стосовно блогера Ціхановського і наскільки великі у нього зв’язки із політтехнологами, що працюють на Кремль, але от сама Ціхановська безумовно домохазяйка, котра у  цих всіх політичних інтригах не брала участі, але обставини винесли її на поверхню. Вона не політик зовсім. Зараз ми бачимо, що Кремль, шляхом тиску, намагається встановити таке тверде зчеплення з Лукашенком, щоб він погоджував всі свої плани з Путіним, але і опозиція, котра має змінити Лукашенка також повинна повністю керуватись з Кремля. 

Лукашенко досі живий і досі в Мінську лише тому, що він може поставити останній підпис , який допоможе Кремлю проковтнути білоруський суверенітет. І зараз Кремль дає дозвіл Лукашенкові чинити злочини, знаючи, що післязавтра Лукашенко підпише все що завгодно, бо диктатор, який  не спирається на власний народ є приреченим. Тобто Лукашенко вже сидить в кремлівській кишені.

На Захід він відрізав собі шлях безповоротно. Його переговірник Міністр закордонних справ Макей, який вважається прозахідним, я думаю вже точно не допоможе Лукашенкові.  Лукашенко розірвав всі ці зв’язки і налагодити їх уже не може. Він зараз опирається на нових гравців в обличчі Китаю. От Китаю йому цікавий для балансу з московськими інтересами. Не знаю наскільки йому вдасться грати на цих інтересах, але подивимось. В цьому плані Кремль вже повністю вирішив питання Лукашенка. Він його обклав залізно і Лукашенкові діватись немає куди. Єдиний гравець,  якого не контролює Кремль це вулиця, це білоруський народ який виходить 300 тисячним натовпом на площу Незалежності і уявити собі що ці люди вирішать і що робитимуть дуже складно для Кремля. Кремль хоче керувати цим процесом, але наразі ми бачимо що він неконтрольований і може винести на поверхню абсолютно нових людей, котрі можуть перехопити ініціативу. Більше того, важливим фактором тепер стала сварка між Мінськом і Києвом. Київ дійсно має величезні претензії до Лукашенка і у зв’язку з вагнерівцями, але не тільки. Київ повинен слідувати у фарватері рішень які приймає ЄС та Вашингтон, ЄС не визнав  президентства Лукашенка. Зеленському доводиться маневрувати і він пояснює свій маневр тим, що не може посваритись із Лукашенко, бо тоді відкриє другий фронт проти України. 

У  теперішній ситуації в  останньої людини, в якої Кремль би щось питав, був би Лукашенко. Кремль би говорив напряму з генералами, а ті б у мішку передали Олександра Ригоровича у Москву та й по всьому. 

Я з вами згідний. Вони зіллють Лукашенка, він їм теж не потрібен, вони змусять його підписати усі інтеграційні угоди, взяти на себе всю відповідальність за ущемлення білоруського суверенітету, а вже тоді новоприбулий голова держави повинен буде констатувати, що в умовах вже підписаних і реалізованих угод із інтеграції, зі створення єдиного емісійного центру в Москві, при створенні союзного парламенту, виборах союзного президента вдіяти вже нічого не можна і він вимушений діяти вже в умовах обмеженого суверенітету Білорусії. Я думаю, що план приблизно такий. Але повторюю, Кремлю дуже важливо, аби на зміну Лукашенко прийшли люди, котрі також повністю  ними контролюються. З цієї точки зору побачимо, як буде розвиватись ситуація. В Хабаровську люди продовжують протестувати. І вони не зупиняються. Це дуже важливо, бо це протести в провінції. Це не в Москві чи Петербурзі і навіть не у великих містах середньої полоси Росії, в Центральному регіоні. Це далека провінція імперії. На далекому Сході за всю історію таких протестів не було ніколи.  Мало хто бачить і знає, проте до мене приходить інформація, що там переслідують не менш жорстоко ніж у Білорусі. Людей саджають на адміністративну добу. Вони виходять, а їх знову саджають. В основному вибирають активістів і вже потроху відкривають кримінальні справи. Вони позбавляються від оточення Фургала, котрий був ініціатором початку цих протестів. Зараз воно вже не має впливу на народ, що виходить на вулиці  Хабаровська кожної суботи десятками тисяч. Тобто йде планомірна робота по знищенню, розпорошенню всілякої фронди щодо Кремля.  З цієї точки зору Кремль перестраховується і в справі отруєння Навального, продовжуючи свою репресивну політику всередині Росії, намагаючись не допустити розповсюдження цього вогню протестів.

Я думаю, що російський Папаша Дювальє просто почав приміряти на себе роль Лукашенка і розуміє, якщо зараз почнеться в Хабаровську і продовжиться у депресивних регіонах із своїми місцевими елітами, то тоді що?

Росіяни, особливо в провінції, це жорсткі люди, котрі завжди налаштовані на рішучі дії. Білоруси, мені здається, спокійніші. В Україні, якби сталось щось подібне, то  чиновників викидали би з вікон. Стосовно Росії, тут трохи по іншому, якщо почнеться і запалає уся Росія, то не будуть ходити по мітингах. В Росії не прийнято ходити по мітингах, коли хочеш щось змінити. Вони відразу підуть у будівлі адміністрацій, в установи, чи у будинки забиті грошима, ми ж бачили по різних справах, коли відкривають двері, а там мільярди лежать по квартирах. Вони самі спокусили народ на те, щоб у першу чергу  він був налаштований грабувати. Таке може відбуватись, якщо піде процес революційних змін. І влада цього боїться. І Путін звісно завжди приміряє на себе, що з ним може трапитись, якщо він не буде проявляти цю жорстокість, яка ані трохи  не менша ніж у Білорусі.

Після першої і після другої Чеченських воєн жодних сумнівів у цьому нема. А після того, що вони творили в Іловайську ілюзій нема і щодо російських військових.

Я вас  запевняю, що в Росії рефлексій не буде. І та і інша сторона, і влада і антивлада будуть різати один одного, бо ж немає жодного авторитету. Ніщо їх не зупинить. Ні церква, ні якась абстрактна мораль, чи партії. Цього у Росії немає. Все зруйновано. Все доведено до крайності. І от коли народний бунт в Росії, а вона славиться історично бунтами, виникне і не важливо, де він буде, в Хабаровську  чи Петербурзі, це призведе до кривавих подій. Це те, що наразі в Білорусі має місце лише зі сторони влади. Влада б’є, вбиває і так далі. Народ не відповідає нічим,  ми не бачимо постраждавши ОМОНівців. В Росії так не буде. В Росії будуть вішати на кишках. Така особливість національного менталітету, бо у формі такі ж самі як і без форми. Інша справа, що влада продовжує і далі тиснути, щоб не виникало опозиції, труять лідерів, щоб взагалі було зачищене все, але саме така ситуація буде сприяти тому, що не буде Навального, котрий встане і скаже: «ні!  Ні! Так не можна. Розстрілювати і вбивати не можна». Влада сама веде до ситуації народного бунту в якого не буде берегів.

Ви дуже правильно відзначили, що якщо влада справді починає винищувати інституйовану опозицію, вона залишається сам на сам з розлюченим народом і з відповідними проблемами. 

В Росії ніхто не вірить в інституційні процедури. В цьому різниця з Білоруссю. Там люди говорять, що: “Ми ж проголосували. Давайте рахувати”. В Росії все це давно втрачено. Ніхто не вірить в саму процедуру, а не навіть у підрахунок голосів. От пройшов 1 липня референдум по змінах до Конституції. Кому прийде в голову повірити цим результатам?!  Голосували на пеньках, в кабінах машин, біля туалетів з якимись дерев’яними ящиками. Ніхто нічого не провіряв. Нікого не цікавлять зміни до Конституції. Ніхто на основі Конституції робити нічого не буде. Те ще Путін думаю про долю диктаторів-попередників, то це так. Більше того Путін вступає у таку складну полосу свого життя. В цьому році йому виповнюється 68 років і далі його вік буде зростати і ризики ростимуть, бо його оточення рефлексує на тему старого вождя. В інших умовах вони б казали про те, що попереду запас ще у 20 років. А скільки зараз запасу – ніхто не знає. Путін сам собі намалював майже півтора десятиліття майбутнього, відповідно до цих змін Конституції, але чи є в нього ці півтора десятиріччя ніхто не знає. Тому ситуація залишається невизначеною, бо оточення Путіна може розпочати окрему гру. Там абсолютно різні групи, різні крила, різні башти. Одні націлені на Шойгу, інші на Медведєва, а треті взагалі вважають, що хтось з синів Патрушева повинен стати наступником. Тобто це дуже складно. 

Тобто виходить, що був правий Лукашенко, кажучи в одному із своїх останніх інтерв’ю про те, що вони з Путіним домовлялись про одне, але  середовище повністю все переграло.

Абсолютно. Ми знаємо з російського досвіду, що палацові перевороти це часто альтернатива, або продовження зміни влади через бунт, через вулицю. Палацовий переворот це нормальна система зміни еліт і пріоритетів, ідеологічних в тому числі. Ми це бачили і у лютому 17 року, ми це бачили  і 64 році, коли міняли Хрущова на Брежнєва. Тому виключати того, що у середині цієї еліти можуть виникнути різноскеровані інтереси, арбітром яких виступав  Путін, я б теж цього не виключав в силу старіння еліти. У Росії геронтократична влада, тобто при владі знаходяться старці, особливо це всі пам’ятають по радянським рокам, коли на трибуні мавзолея стояли перестарілі члени Політбюро і вони визначали політику наддержави СССР.

Як гадаєте, як зараз буде розігруватись сценарій у трикутнику Росія-Білорусь-Україна, і яких помилок слід уникати Києву.

От ви знаєте, коли в кінці минулого, початку теперішнього року багато експертів, от навіть на моєму ютюб-каналі ми припускали, що Росія перейде у активу фазу у зв’язку з білоруськими виборами і не відмовиться від планів анексії України, багато експертів казали, що це якісь фантазії, що вони не ґрунтуються на чомусь реальному, що нема причин, бо Москва переймається зараз внутрішньою проблематикою і що  геополітичні плани з відновлення СССР 2.0, про що сам Путін казав, - нісенітниця. Подивіться, минуло якихось півроку і ми бачимо, що цей план реалізовується, як мінімум, по відношенню до Білорусі. Абсолютно точно реалізовується. Це означає лише одне, що як тільки завершать з Білоруссю, то займуться знову Україною. Нехай в Україні ніхто не піддається ілюзіям, що від України відчепляться, що Україна залишиться «при своїх», що проблему Донбасу можна так м’яко врегулювати  і так далі. Ні. Це не можливо. І Білорусь, звичайно, якщо стане частиною простору Москви, хоча і до цього вона знаходилась у зоні впливу Москви, але не в такій мірі, то тепер вона стане плацдармом по відношенню до України. Не обов’язково військовим плацдармом , але плацдармом, з якого будуть направлені усі зусилля, аби втягнути в орбіту інтересів та впливу Москви всю Україну.