Чи схотілося б жити у такому майбутньому – вибирати читачеві, але кожна з історій, пропонована авторами цих антиутопій, містить не лише феєричний сюжет, але й приховану відповідь.
Яцек Дукай. Крига. – Л.: Астролябія
За сюжетом цього грандіозного роману-епосу, створеного в жанрі альтернативної історії, Тунґуська катастрофа 1908 року обернулася тим, що терени Євразії опанували люті, які заморожують усе: від металів до історії. Велика війна не відбулася, а Росія залишилася імперією під Кригою, казково багатою на коштовні копалини з дивовижними властивостями. Польські підпільники далі змагаються за незалежність, а один із них, потрапивши на каторгу, навчився розмовляти з лютими і став героєм леґенд під іменем Батько Мороз. Царська політична поліція, щоб використати Батька Мороза у власних цілях, виряджає на побачення з ним його сина - молодого математика і запеклого картяра Бенедикта Ґерославського. Мандрівка Транссибірським експресом перетвориться на небезпечну пригоду, а ще він зустрінеться зі своїм великим коханням. Прибувши до Іркутська, Бенедикт Ґерославський потрапляє в середовище великих підприємців, частина з яких прагнуть політичної незалежності Сибіру. Тут він співпрацює з геніальним американським винахідником Ніколою Теслою, якому російський імператор доручив розробити зброю проти лютих, аби подолати Кригу і розморозити Історію. Проте на кожному кроці на Бенедикта чигають небезпеки збоку шанувальників Мороза, якими керує всемогутній Григорій Распутін. Усе ж він прямує у саме серце Краю Зими. Чи вдасться Ґерославському розшукати батька? Чим завершаться експерименти Тесли? І чи настане в Євразії велика Відлига?
Татьяна Бонч-Осмоловская. Сквозь слоистое стекло. – К.: Каяла
Цей роман – феєрична суміш з фантастики, стімпанку і філософської притчі. Авторка, яка народилася у Сімферополі, мешкає в Австралії, займаючись комбінаторною поезією, насправді інтегрувала у цей новаторський текст, крім екзотичних світоглядних теорій, майже всі свої уподобання і захоплення, запропонувавши на наш розсуд чудовий сучасний продукт. Який, додамо, смакуватимуть і любителі комп’ютерних ігор, оскільки дія в оповіді мчить, не спиняючись, і прихильники розважливої прози, згадана притчевість якої створює особливу ностальгійну атмосферу. Часом це навіть крутіше за Желязни чи Бредбері, оскільки насамперед має реалістичну основу – ту саму “кримську” прив’язку подій і ситуацій. Складну, футурологічну, імперську за своєю «ігровою» естетикою. “Если встать против солнца, Площадь наместника кажется совершенно безлюдной, - починає авторка свою оповідь. - Повернувшись направо, видишь за перекрестком тяжелый двухэтажный автолет-гармошку, что, вздохнув, выползает на площадь, тяжело покачивая боками на высоте двух сажень. Завернув на улицу Молодости, что в карауле небоскребов неспешно спускается к гавани, автолет останавливается, открывает двери и засыпает у входа в величественное здание”. За сюжетом, бурхливе життя юного молодого героя минає саме у цьому фантастичному Задзеркаллі, з Домом науки і ремесел, залою точних приладів і всуціль механізованого побуту, де стаються не лише карколомні події вселенського масштабу, але й не менш загадкові злочини. “Издалека, словно с того света, отражаясь эхом от волн на тысячи океанских миль, повторяясь слогами и отдельными звуками, звучит примирительное: - Допрос окончен. Проверка продолжается. Расчет-фактура на триста необходимых единиц будет приложена к вашему личному делу”.
Олег Шинкаренко. Череп. – К.: Люта справа
Фантастичний “Череп” - це весела і страшна суміш про село і місто, російських зайд і вітчизняних хвойд, одночасно памфлет і фантасмагорія, а також безперечна пародія на Леся Подерв’янського. Звичний буддизм куркульської філософії тут поєднаний із не менш трафаретними пригодами «руського міра», що верхи на танку, розмальованому, як матрьошка, в’їздить у наше сьогодення. Звісно, один геополітичний міф грузне в болоті другого, а разом виходить гарячий, просто таки палаючий ринковий виріб на злобу дня. «- Ти не чув, що там горить? – питається в романі Іван Череп в свого діда-гуру, такого собі Тисячолітнього Миколая з прози не лише Подерв’янського, але й Загребельного. - Та що там горить. Ясно, що там горить. Це всім давно відомо. У цьому нічого нового немає. Вже ж і не перший день горить, можна до того й звикнути, — відповів Панкрат, не відриваючи погляд від газети». Від цієї “фантастики” так само важко відірватися, але ще важче не надірватися, зрозумівши, що й з журналістського сміху проза буває.
Олексій Жупанський. Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек. – Видавництво Жупанського
Цей роман про шахтарський край – мабуть, найкраще чтиво з сучасного асортименту довоєнного, а також обов’язково воєнного періоду. Адже у ньому насамперед ідеться про початок будь-якої конфронтації, і містичний сюжет про інфернальний жах, що оповиває донбаські шахти – лише засіб для більш ширшої дискусії «на тему». Столичний журналіст їде у справіку Дикий поле, де зусиллям сталінської деспотії свого часу збудовано місто-сад, що нині нагадує Зомбіленд. Виробка вугілля у ньому на висоті, але якою ціною? Загадковий персонаж на ім’я Нестор Нерон дає на гора продукцію, але ті, що спускаються з ним у забій, не повертаються. Подальше розгортання сюжету в декораціях справжньої радянської готики, ще й за умов альтернативної історії змусить не раз здригнуться від передчуття… неминучого бестселера.
Олексій Чупа. Акваріум. – Х.: Vivat
Іноді у прозу приходять з поезії, що й зробив свого часу автор цього роману, тож його “Акваріум” іноді буває цілком “ліричний”, наче сон Дракули про поцілунок з Брежнєвим. Це ніби як Кафка впереміш із Орвеллом, соціально-психологічний трилер і розчленування реальності, зменшення дружин і перехожих, а також сеанс одночасної гри на почуттях патріотів усіх мастей і орієнтацій. “Вранці, ледве прокинувшись, я побіг до кімнати з моїми жучками і побачив, що колишній Василь повзає навшпиньки довкола шматка хліба, відкушуючи помалу, а ось номер три швидко адаптувався до нових обставин і з усім звірячим запалом трахає мою колишню дружину». Словом, нас чекають два відра адреналіну, три куби жаху плюс непроглядна містика в дусі давньої “Русской книги людей” Володимира Тучкова. Це коли сидиш і не можеш вимкнути комп’ютер, бо з монітора тобі кажуть, щоб не смів його вимикати, оскільки все одно нічого не вийде. Так само герой цього роману, якого шпетять на всі боки з купленої на барахолці касети, де записана сповідь маніяка, а він тільки покректує, попиваючи палений коньяк і слухає далі. А що там далі? У будь-якому випадку, дуже схоже на кіно, звідки так само тягнеться коріння “донецького” жару. “Шенколюк розповідав начебто і не словами, а зображеннями. Досить було заплющити очі, і те, про що він говорив, оживало і повільно лізло в тебе, як плівка у кінопроектор”.