Ганна Вахітова більше 15 років викладає економетрику та наукові методи досліджень у Київській школі економіки та активно займається дослідженнями в сфері економіки праці, освіти, соціальної політики і трудової міграції.
В 2006 році вона отримала ступінь доктора філософії з економіки в університеті Кентуккі у США і з тих пір працює в Україні.
Як старший економіст Ганна брала участь (в тому числі, як керівник) у численних проектах Світового банку, Міжнародної організації праці, Європейського Союзу, USAID і Міністерства праці та соціального захисту України.
Ведучий програми - Андрій Яніцький, директор Центру журналістики Київської школи економіки.
Яке ваше ставлення до підвищення мінімальної зарплатні з вересня? І чи справді це рішення допоможе бідним українцям?
Насправді це досить проблематичне рішення, на мій погляд. І якщо ви згадаєте, вже до таких заходів уряд вдавався. І ми одразу отримали інфляцію досить велику. І це таке рішення проблематичне, розумієте. Тому що не тільки люди отримують гроші, але ці гроші ще мусять звідкись прийти, да? Зразу дефіцит бюджету зростає, і уряд мусить думати, як він профінансує цей дефіцит, який і зараз вже немаленький. Плюс це дуже великі витрати для бізнесу насправді, хоча може й так не здається. Але якщо у бізнеса і зараз ситуація в багатьох дуже складна. І що вони будуть робити? Скорочувати людей, ухилятися, можливо, якось компенсувати ці видатки через перенесення цін.
Пані Ганно, це трохи йде у протиріччя з заявами з боку уряду, що вони будуть створювати нові робочі місця.
Так, так.
А Ви кажете, що бізнес буде скорочувати.
Саме так. Насправді можливо якісь інші заходи, які уряд планує, і будуть сприяти створенню робочих місць, але саме цей захід, він насправді навряд чи створить багато робочих місць.
А як взагалі епідемія коронавірусу вплинула на економічну нерівність, на бідність, на ринок праці?
Вже всі на різних рівнях, починаючи від окремих країн і до Світового банку, до Міжнародного валютного фонду, всі б’ють на спалах, що епідемія підвищить нерівність як між різними країнами, так і всередині країни. І це дуже просто зрозуміти, якщо ви подумаєте про те, хто до епідемії мав хороший інтернет, роботу, яку можна робити, де хочеш, техніку, яка дозволяє тобі робити цю роботу. Це ніяк не бідні люди. Це може бути середній клас. Це можуть бути досить заможні верстви населення. Тому ці люди в першу чергу і можуть скористатися такими амортизаторами у вигляді віддаленої роботи.
Люди, які працювали на не дуже оплачуваних роботах, вони зазвичай мають дуже обмежений доступ до техніки, до інтернету, до таких можливостей робити таку роботу. Тому це люди, які страждають в першу чергу. Їх в першу чергу будуть звільняти, якщо немає можливості адаптуватися. І можливості дистанційно працювати у них теж дуже обмежені. Тому вони якраз страждають. І через це також на рівні країн. І тому ця нерівність, вона буде зараз дуже сильно загострюватися.
Я б ще додав, що ці люди бідні, найбідніші, вони більше ризикують, бо вони працюють, наприклад, касирами в супермаркетах. Вони спілкуються безпосередньо з людьми. А люди, які заробляли до цього більше, вони й менше ризикують. Бо вони працювали дистанційно. Як Ви правильно сказали.
Абсолютно точно.
Ну ми знаємо, що держава все-таки застосувала деякі заходи підтримки, зокрема спростила виплати безробітним. Як ці заходи діють? Чи вони допомагають подолати цю нерівність економічну? І що б ви порадили зробити владі, щоб підтримати людей бідних?
Насправді ось якраз за цей захід я могла б похвалити владу, якщо можна так сказати. Тому що він був дуже своєчасний і досить грамотний. Безумовно, коли багато втрачають роботу так чи інакше, і разом з цим іде обмеження пересування, можливості, які створив уряд – подати, по пошті послати, простіша процедура, менше документів треба подавати, це якраз великий плюс був. І я вважаю, що це значною мірою могло б або може (це треба вже аналізувати) допомогти людям, які постраждали, особливо людям, які не мають автомобіля, щоб приїхати, не мають подушки фінансової, щоб якось перетриматися. Це був хороший підхід.
Завершуємо цей блок розмови і скоро поговоримо про новий навчальний рік.
Ми заздалегідь опитали людей на вулицях Києва. Ми їх питали, скільки коштувало приготуватися до нового навчального року. Дуже різні відповіді – від 100 гривень до 1000 доларів. Якось в людей такі різні відповіді. Звісно це не соціологія. Це випадкові перехожі на вулицях. Але яким буде ваш коментар? Чому такі різні цифри люди називають?
Ну як чому? Комусь, знаєте, і шашлик - не їжа, а комусь і сосиска – дуже смачна вечеря. Тому різні дуже витрати.
А як, наприклад, Ви готувалися до навчального року, звісно якщо у вас є діти шкільного віку?
У нас якраз в цьому році рік перерва. У нас старші діти вже випустилися в цьому році, а менший тільки через рік піде.
То у вас економія на олівцях і зошитах в цьому році?
Економія страшна. Так.
Давайте з рівня мікроекономіки окремої родини перестрибнемо одразу на макро і поговоримо щодо фінансування самої освіти. Чи достатньо вона профінансована цього року, щоб розпочати навчання за нових умов, коронавірусних?
Дякую за це запитання. Воно дуже важливе насправді. Дивіться, тут є два моменти. По-перше, це ефективність фінансування, тобто на що ми витрачаємо. І зараз якраз наша школа в процесі переформатування, реформування, яке б дозволило підвищити ефективність цих витрат, які ми робимо, в будь-якому випадку. Тобто ми не хочемо фінансувати навчальні заклади, в яких студенти витрачають гроші, щоб отримати хороші оцінки. Це не навчання і це не інвестиція. Ми хочемо, щоб гроші йшли за студентом в хороші навчальні заклади. Друге – це, звичайно, обсяги. Якраз тут, мені здається, немає достатньої дискусії в суспільстві, і від уряду ми це теж не чуємо. Тому що через коронавірус ми одразу побачили, що якщо в школі поганий інтернет, діти не отримують якісних онлайн-уроків. Якщо в селі якомусь або в іншому населеному пункті немає інфраструктури під це, тобто, наприклад, у вчителів немає доступу до персонального комп’ютера, щоб вони могли вести лекції. Розумієте, якщо у вас в родині лише один комп’ютер на всіх, і це і вчитель, і його діти, говорити про якість навчання дуже складно в такій ситуації.
Тим більше на цьому фоні мене дивує, як уряд скоротив цього літа, здається, витрати на освіту і перекинув понад 4 мільярди гривень в антикоронавірусний фонд. А другим кроком майже половину цього фонду витратив на будівництво доріг. Тобто ми говоримо про новий навчальний рік, про те, що треба фінансувати комп’ютери вчителям і, можливо, поділити класи на дві групи. Відповідно, подвійна зарплата має бути тоді у вчителя, бо він одну й ту саму лекцію читає два рази. А витрачаються гроші на дороги замість освіти. Вибачте за мою таку репліку.
Я вас розумію. Насправді це дуже складне, знаєте. Грошей завжди не вистачає, державі в тому числі. Навіть с хорошими намірами. Тому що дороги – це теж потрібно. Знаєте, хороших доріг Україні завжди бракувало. Хороші дороги – це те, що стоїть в кожному підручнику з економіки, це те, що держава повинна була зробити ще 25 років тому. Подивіться, сусіди наші: Хорватія, Польща, всі інвестували в дороги. Звичайно їм Європейський Союз допомагав. Україна теж би могла думати, як це зробити менш затратно в цій ситуації.
Пані Ганно, дякую. Вам. В нас, на жаль, виходить час. Я зрозумів, що дороги теж важливі, але можна було б знайти гроші не з бюджету, а з якоюсь допомогою зовнішньою. Спасибі вам за включення.