Агонія Мордору. Нащо Росія хоче придністровський сценарій на Донбасі тут і зараз?

Чому два старці особливого призначення Леонід Кравчук та Вітольд Фокін дозволяють собі на роковини Іловайськоі трагедії заявляти, що добробати і військовослужбовці всіляко заважають миру на Донбасі на умовах Путіна, чітко ясно.

Коли дідам майже по дев’яносто років і за абсолютною випадковістю один є першим президентом, а інший першим прем’єр-міністром, повторити досвід Сергія Сивохи з витиранням до блиску підлоги пузом не так просто. 

Совісна українська нація поважає пенсіонерів, навіть якщо ці старці готові легалізувати капітуляцію та взяти на себе весь сором можливого повторення сценарію Придністров’я. Коли ця ракова пухлина знищила на корню будь-які перспективи Молдови стати повноцінною державою. 

Сьогоднішнє неуміння і небажання Банкової сказати чітке "ні" автору Придністров’я Дмітрію Козаку веде до непрогнозованих сценаріїв. Для себе коханий і держави в цілому, бо це Зеленському "какаяразніца, в яких шльопанцях тікати до Ростова, а громадянам — #різницяважлива.

ОПЗЖ справді посилиться у ряді місцевих рад. Не тому, що прихильників стало більше, просто електорат ЗЕ вдруге на дільниці з очікуваннями змін уже не прийде. Четвірка інформаційних каналів, дотичних до Віктора Медведчука, уже не приховують того, що чхати вони хотіли бодай на якісь "червоні лінії". Дійшло уже до порівнянь, що відмова України подавати воду до російських баз у Криму — це чистий нацизм і а-ля блокада Ленінграда. Дійшло до того, що безславні лесики із ОПЗЖ кричать про те, що нема патріота в Україні більшого, аніж Віктор Медведчук. А вуста доньки голови колгоспу Ірини Паламар волають, що українські воїни, які шість років тримають на своїх плечах крихку незалежність, то є обов’язково проплачені агенти, які заважають "зеленій" владі спертися на маргінальні сили напередодні виборів і якось втримати вогкі штанці на слабкій резинці.

Шляхом загальної капітуляції.

Сарказм долі в тому, що агресія проросійських сил, їхнє вперте намагання перекреслити усе, що було в Україні ДО радянського періоду і ПІСЛЯ зустріне опір широких мас.

Попри стрімке падіння загального IQ українського народу, попри пропаганду і кашу в головах, усі соцопитування кажуть, що більше 60% українців хочуть інтеграції до Євросоюзу, а більше половини прагне вступу України до НАТО.

Мир на окупованому Донбасі за умовами Путіна, особливий статус для ОРДЛО, вільна економічна зона для прифронтової лінії — це усе ставить жирний хрест на економічному розвитку, власній політичній самостійності. І навічно ставить нас у залежність від Москви. 

У нинішній Молдові не стріляють, локальні фокіни не ллють крокодилячі сльози за героями, які загинули, захищаючи незалежність, але через Придністров’я там нема системних реформ, нема стабільної демократії. А головне — суб’єктність настільки втрачена, що рожевою мрією адекватного громадянина Молдови є румунський паспорт і інтеграція в Європейський Союз бодай так. З утратою ідентичності і асиміляцією.

З Украіною тяжче, бо більша територія, близько 40 мільйонів населення, а ще основи хворобливої, але все-таки демократії. Тому Володимира Олександровича тримають на батогу і прянику, обіцяючи легке президентство з утратою внутрішньої суб’єктості. 

Російська Федерація спішить пошити нас у дурні, бо у вересні у них самих вибори голів суб’єктів федерацій та низки мерів. Після досвіду Білорусі малювати цифри у 99% для "Единой России" уже не так просто. 

А санкційний пакет на кілька воєн по усьому світу все більше змушують росіян запитувати свою владу: Где деньги? З чим же вони підуть на вибори у Госдуму уже 2021 року? Цілком можливо, що термінове отруєння Олексія Навального уже теж не вбереже від поразок і поступок своєму суспільству. Бо #кримнаш уже не працює. А єдина потенційно вигідна тема — ми об’єднуємо країни СРСР - знову ламається у зародку. 

У той час поки Росія думає, як отримати свою вигоду після відходу Олександра Лукашенка — а він таки буде, враховуючи, що протести у Білорусі стають більш масштабніми і регулярними, вона отримує нові поразки.
Днями мені написала латвійська подруга із пречудовою новиною, яка пояснює, чому російським переговорникам так важливого уламати Володимира Олександровича Зеленського на державну зраду терміново і просто зараз. У Ризі обирали нову міську думу, і там уперше за 15 років прокремлівські партії програли вибори із великим тріском. 

Головна сила проросійських щупалець у Латвії "Saskaņa /Согласіе" ще до початку виборів розкололась натроє. А двома роками раніше під тиском суспільства ця партія розірвала майже десятирічний договір про співпрацю с "Единой Россией". Якраз через те, що питання цього союзу постійно було в топі після російського вторгнення до України. 

Дуже показовим для пересічного українця може бути персона одного із лідерів цієї проросійської сили, мера Риги із десятирічним стажем Ніла Ушакова. Етнічний росіянин, нащадок радянських окупантів Латвії. Як каже моя подруга, "кацап настільки, що не може вимовити вголос слова "окупація балтійських країн". Зараз Ніл Ушаков скористався ситуацією і утік від корупційних справ до Європарламенту. А в 2011, користуючись мерськими повноваженнями, збирав підписи для того, щоб зробити російську мову другою державною. 

Поки українська влада боїться сказати "ні" росіянам, ті, хто спізнав на собі радянську окупацію і російські впливи сучасного часу ідуть далі. Так, на початку серпня у Латвії вирішили заборонити RT, RT HD, RT Arabic, RT Spanish, RT Documentary HD, RT Documentary та RT TV. Причиною цього стали якраз санкції Ради ЄС за порушення територіальної цілісності України. 

Всі ці факти доводять лише одне: неможливо у 2020 році інфантильно домовлятися з Росією. Неможливо здавати свій інтерес, аби гумористичне шапіто "Слуг народу" мало хоч маленькі фракції у міськрадах, а не пролетіло зовсім, як фанера над Парижем. 

Весь цивілізований світ, де росіяни сіяли хаос і "русский мир", каже РФ "ні". Щоби позбавитись від проросійських сил у Ризі та рупорів Кремля, Латвія використала питання російськоі агресії на Донбасі та санкційний пакет. Чому ж фарбовані ляльки з каналів Медведчука так уперто брешуть, що війни нема і Росія зовсім невинувата?