Екстраординарне засідання ТКГ відлилося у доволі несподіваний результат, йдеться про те, що частина українського політикуму була готова виконувати так званий "пушилінський ультиматум”. Йдеться про допуск бойовиків на священну українську територію.
Не один раз російська сторона вимагала допуску бойовиків, але і статут ОБСЄ, і так звані Мінські домовленості мають в основі відповідь на це питання. Навіть протоколи, які були підписані про відведення важких, середніх озброєнь, мінометів і танків, мають механізм відповіді, і це компетенція ОБСЄ. ОБСЄ має проводити інспекцію, верифікацію, надавати відповідні свідчення. Я хочу вас проінформувати, що на цьому засіданні ТКГ ОБСЄ представило документи про те, що у зоні, про яку йде мова, жодних робіт не велося, жодних споруд оборонного значення не будувалося, ніяких споруд і розбудови траншей не велося. Такий звіт ОБСЄ представило. З якого такого дива українська сторона приймала вимоги? Щоб допустити на українську територію та ще й кого, вдумайтеся - людей, котрі є зрадниками Батьківщини - це кримінальні злочинці.
Так виглядає, що цей сценарій варто розглядати синхронно з одкровеннями Богдана, колишнього шефа Адміністрації Зеленського, який кажучи, немовби жартома, про так звані пункти (кулуарних домовленостей з РФ, - ред.) наголосив на тому, що в принципі щось таке можливо і було.
Те, що було виголошено колишнім керівником Офісу – відповідає дійсності, очевидно, що його метою є помста Зеленському за ті речі, що трапилися у стосунках між ними. подача матеріалу оформлена у стиль спілкування а-ля Коломойський. Але те, що стосується ультимативних вимог, те, що стосується “вагнерівців”, те, що стосується набору людей, те, що стосується невміння і нерозуміння, як діють інститути держави - це підтверджено практикою. З точки зору фактажу, якщо прибрати емоції, я довіряю тому, що було сказано. Те, що озвучено у так званих 12 пунктах і про так звану координаційну раду і про прямі переговори Києва, Луганська і Донецька, і те, що стосується виборів на окупованих територіях, все це було зазначено, зокрема і стосовно внесення змін до Конституції, і введення в дію закону про особливий порядок.
І ручний режим призначення українських високопосадовців узгоджених з Москвою?!
Так. Нічого такого, на чому наполягали росіяни за ці всі роки досі нема - ці речі Україна успішно відбивала. І те, що в останній цей місяць, в останній рік президентства Зеленського, Україна погоджується на це, з моєї точки зору, лише підтверджує достовірність фактів, які були озвучені колишнім керівником Офіс
Але наскільки я розумію, це вплітається і в сценарій, що росіяни починають Зеленського зливати.
На фоні так званого режиму тиші, який протримався трошки більше 40 днів, хоч це був умовний режим тиші, насправді ніякого режиму тиші не було. Бої велися, більше того, операції з пожежами – це просто операції з проробленням коридорів у мінних полях. Інша справа, що Київ подавав це, як повний режим тиші, як свою заслугу, але це була лише підготовка. Що стосується ролі Пушиліна і Пасічника. Це просто виконавці ролі і волі Кремля, які у певний момент роблять те, що від них вимагає Кремль. Їхнє завдання було дратувати Київ тими ультимативними заявами, розмовами про те, що вони чимось командують. Ніким вони не командують, ні на що вони не впливають. Усі знають прекрасно, усі армійські корпуси підпорядковані Генеральному штабу ЗС РФ і тільки команди Генерального штабу ЗС РФ виконують ці військові корпуси. Командування в них від командира взводу і вище – цілком російське, тому ні Пушилін, ні Пасічник до цього процесу жодного відношення не мають, а виконують тільки ті ролі, які їм відводяться Кремлем. Але навіть не в тому справа. Очевидно, що ми знаходимося у певному сценарії реалізації пунктів, про які було сказано. Яку роль тут відведено Зеленському? Очевидно, там, де їм вигідно, ним будуть маніпулювати з Кремля. Там, де він буде противитися, його будуть змушувати це робити. Тепер вже це очевидно і зрозуміло. Тепер вже режим обстрілів чи затишшя буде залежати не від засідань трьохсторонньої контактної групи, а від поведінки самого Зеленського. Як Зеленський виплутається з цієї ситуації, як пояснить таку поведінку на фронті українському народу, я думаю такого механізму нема. Даною ситуацією повністю управляє Кремль. Його завдання зараз, або забезпечити прорив на фронті, або забезпечити конфлікт у центрі України. Це дуже далекосяжні плани. Вже зараз в Кремлі проговорюють те, що Україну треба ділити на декілька частин. Тому що спроба відірвати так звану «Новоросію» ні до чого не призвела, а це означає, що цей план містить маневр. І наступний маневр забезпечити внутрішній конфлікт за рахунок нездалості центрального керівництва для того, щоб Україна розійшлася в різні сторони. В умовах, коли іде аншлюс Білорусі – це створює особливі шанси Кремля щодо розвалу України. І ця поведінка українського керівництва і особливо президента, керівника Офісу Єрмака – носить в собі ознаки державної зради.
Україна зараз зупиняється поступово в так званому стратегічному оточенні, зокрема і через повзучий аншлюс Білорусі. З другого боку, якщо вірити Богдану, були люди з близького оточення президента, які тримають зв'язок на пряму з Кремлем, зливаючи надзвичайно важливу інформацію. І третій елемент цієї конструкції – це постійна готовність Російської Федерації здійснювати агресію на Сході України.
Щоб реалізовувалися подібні плани у Міністерства закордонних справ забрали його природні функції – по дипломатичних каналах здійснювати спілкування навіть з тими країнами, з якими йде війна. Це святе правило. Усі знають, що дипломати володіють особливими функціями, особливими правилами і вони на те і вчилися, щоб у екстремальних умовах використовувати цей зв'язок. В переговорах, в питаннях оформлення певних пауз, в питаннях звільнення військовополонених, навіть в питаннях винесення поранених з поля бою. Перше, що було зроблено, з усіх цих відносин прибрали не просто МЗС, а весь дипломатичний корпус. Ні для кого не секрет, не таємниця, що на зв'язку з Кремлем в оточенні Зеленського знаходяться дві людини – Єрмак і Демченко. Один має зв'язок безпосередній з оточенням Путіна, інший з МЗС. Тому не задавайтесь питанням по яких каналах йде спілкування і який іде обмін інформацією. Наступне, наслідки таких речей. Уцій ситуації ФСБ РФ когось використовує втемну, когось як резидента. Подивіться на набір людей, котрі йдуть в Офіс президента. Це люди або з команди Януковича, або люди, котрі невідомі нікому, не знані, або люди, котрі вже проявили себе антиукраїнською риторикою, або більше того - це люди, завдяки яким проти атовців, проти волонтерів, проти тих, хто був на майдані, чиняться різного року повістки, судові процеси, слідства і так далі. Тобто комплектується навколо президента Зеленського команда, яка працює в інтересах Кремля. Що може цьому протидіяти? Цьому може протидіяти парламент, якщо він здатен організовувати контрольну функцію. Подивіться, як вміло паралізований український парламент. Він навіть тимчасову слідчу комісію створити не може. З питання “вагнерівців” він намагається це робити, але не може. А відтак питання, які пов'язані з оманським візитом завалилися, про них майже забули на сьогоднішній день. Питання по “вагнерівцях” відходить на дальній план. Наступне, зрозуміло ж, що рішення про допуск інспекції ворогом твоїх комунікацій військових – воно заслуговує на те, щоб сказати людині до побачення, ти не фахова, ти не розумієш цих речей.
Але це означає, що час президента Зеленського так би мовити на уявному годиннику з позиції на пів шосту поступово перескочив на позицію за п'ятнадцять дванадцята. І кнопка, яка може запустити усі ці механізми перебуває у Кремля. Якщо врахувати те, що частина його оточення перебуває під впливом ворожої нам держави, то в мене є побоювання, що сценарій може розігрувати подібний, який розігрувався проти Януковича у 2013 році. Янукович повірив обіцянкам щодо перспектив так званого Вільнюського саміту і євроінтеграції, а потім з Кремля йому сказали "фу". Він зупинився і це викликало колосальну реакцію. І в мене є передчуття, що для Зеленського питання війни і миру стане саме таким питанням. Плюс величезна доза компромату, який ще не посипався на нього.
Очевидно, якщо подивитися сьогодні на ситуацію, на перебіг подій – то центром їх є місцеві вибори. А тепер уявіть собі, що супроводжують ці вибори навчання "Кавказ 2020", а з іншого боку ситуація у Білорусі. Не так багато треба, щоб через зрив Нормандії, про що йде мова, створити умови (загроза зовнішнього тиску, внутрішній інформаційний тиск в умовах політичного загострення під час виборів), доводячи ситуацію до крайнього накалу. Зараз від українського політикуму, від парламентарів, від політичного керівництва залежить дуже багато – вчинити мудро у такій ситуації. Додає вогню параліч Європи щодо ситуації у Білорусі. Зверніть увагу на м'якість позиції. Окрім Польщі і Литви, можливо ще чехи окремо, усі інші відсиджуються.
Україна опиняється в небезпечному коридорі: у США до виборів ще півтора місяці, ЄС вдає, що він не розуміє, що робиться в Білорусі, або не має адекватних важелів впливу - все перетворюється на говорильню. В оточенні нашого президента сидять щурі і кроти, а Кремль готується розгорнути свій сценарій.
Зважте на те, що у Франції вибори, у Німеччині йде передача влади від канцлера до майбутнього уряду, там теж ситуація поволі заходить у виборчий процес. І чим ситуація може завершитися?! Раніше після таких трагічних подій на фронті телефонував Зеленський Путіну. Тепер намагається зателефонувати український міністр закордонних справ російському міністру. Ми вже щось починаємо розуміти, але ми не доганяємо про те, що гарантом і посередником у вирішенні цих питань є Нормандія, а це означає Париж і Берлін і нічого телефонувати у такій ситуації в Росію, бо звідти йдуть команди обстрілювати, палити ліс, степ, робити коридори в мінних полях за рахунок пожежі. І, з моєї точки зору, оця заклиненість на московському векторі не просто приносить шкоду і несе в собі смерть, вона ще й руйнує плани України на Європейський Союз, НАТО. Що нас зараз врятувало? Політ бомбардувальників Б-52 над територією України, захід французького розвідувального корабля і британського крейсера в Чорне море. Ось це, що нас порятувало у теперішній ситуації. Але невідомо, чи зможемо ми розраховувати при такій поведінці українського керівництва на речі, які я назвав, на момент загострення ситуації під час навчань Кавказ 2020, під час навчань в Білорусі. Зверніть увагу, навіть серби відмовилися від участі навчань в Білорусі. А Україна як веде себе в особі президента?!
Що може бути наступним кроком дляпідвищення внутрішньої ескалації в українському політичному процесі? Будуть викидати якийсь компромат на Зеленського, щоб остаточно його добити в очах суспільства чи що?
З моєї точки зору, Зеленський влаштовує Москву, бо він слабкий, як президент, він не тримає лінію, він не може об'єктивно оцінити стан справ і тому наступним рішенням для мене очевидно і це рішення може бути прийняте десь там на наступному тижні – проведення виборів на окупованій території, що змусить Київ відповідати, а відповісти то нічим і ніяк. Очевидно, що Кремль в черговий раз підніме питання, пов'язане із внесенням змін до Конституції і питання введення в дію закону про особливий порядок місцевого самоврядування те, що вони найменують статусом. Бо насправді всі прекрасно знають, що в парламенті є робоча група і законопроект, який знаходиться в Офісі президента. Тому очевидно, що Кремль буде наполягати. Бо для мене, наприклад, відтермінування і відсутність відповіді на звернення міністра закордонних справ щодо можливості розмови із міністром закордонних справ Росії Лавровим – це теж жест. Бо на дипломатичній мові це означає, що ви ніхто і з вами говорити ніхто не буде. Це дуже небезпечні штуки і наслідки такої поведінки ідуть від самого Зеленського, тому що по факту, міністром закордонних справ є Єрмак. Ось про що йде мова.
Та він, таке враження, і прем'єр-міністром є, і взагалі міністром до всіх важливих справ, звісно, якщо вірити Богдану. Може є якийсь інструмент витверезити президента Зеленського чи інстинкт самозбереження може йому відповість, що варто робити кадрові рокіровки і відправляти Єрмака на почесне дипломатичне підвищення в Нову Зеландію, наприклад.
Що стосується інституційного розвалу, то й Богдан зробив не мало. Згадайте, хоча б лист Богдана про те, щоб не надавалися субвенції місцевим бюджетам. Точно так, як зараз бачимо дії Єрмака, щодо переорієнтування коштів з боротьби з епідемією для дорожнього фонду. Інституційно ми розвалюємося. І причина тут не у фігурі Богдана і не у фігурі Єрмака, причина у тому, що президент сам по собі не розуміє, що таке держава, як діють інститути держави, як виробляються рішення, як вони приймаються. Це дуже небезпечна річ, тому що за інституційним розвалом наступає конституційна криза, а конституційна криза – це переддень зникнення держави. Нинішня ситуація в разі, якщо вона буде рухатися в такому напрямку, має декілька варіантів розв'язання. Перше – це дочасні вибори. Друге – це вихід з конституційної кризи на нову модель держави і нова Конституція – це теж варіант. А що буде механізмом? Механізмом будуть результати виборів. Видно, що на місцевих виборах, "слуги" з президентом Зеленським зазнають фіаско. А це означає, що місцеві еліти, міські голови, керівництво, яке сформується у регіонах, пред’явить ультиматум центральній владі. І це буде стартом того, що я називаю конституційна криза. Тому що на сьогоднішній день ні уряд, ні парламент, ні президентська гілка влади у своїй системі не мають механізмів відповідей на ці питання. Тому ми під тиском російського ворога рухаємося у дуже небезпечну зону.