Отруєння Навальногонасправді засвідчило не лише злочинне ставлення Кремля до своїх же громадян – це не новина - насправді воно демонструє новий відлік: якщо у режиму немає інших методів, крім кримінальних, крім злочинних, то він приречений.
Розумієте, путінський режим у Росії намагався виглядати патріотичним, намагався виглядати збирачем російських земель, а в результаті виявився просто бандитською організацією. Ось те, що виявилось зараз, з’ясувалось, що це просто бандитське співтовариство. І всі люди, які хочуть знати правду, вони її знають. Вони знають, що справді за наказом Кремля було скоєно замах на вбивство провідного опозиційного політика Росії. Ця спроба замаху вчинена не просто так. Вона вчинена з використанням бойової хімічної зброї, використання якої заборонено у всьому світі і виробництво якої вже давно заборонено. І Росія підписала усі відповідні конвенції. Тобто, це також порушення міжнародних зобов’язань Росії щодо невикористання і невиробництва хімічної зброї. І зрештою, як Ви це правильно сказали, це демонстрація того, що усі легальні способи збереження влади (а ціль цього режиму, - це, звичайно, залишатись у владі якомога довше) вони вичерпані. Або принаймні цей режим вважає, що вони вичерпані. І він страшно боїться. І саме тому вдається до таких судомних, погано підготовлених і злочинних дій, які - шило в мішку не втаїш - одразу ж виходять назовні. Ви спитаєте мене, а чому він такий наляканий зараз? Начебто щойно у червні пройшло голосування про поправки до Конституції, про продовження термінів, Путін утвердився до котрогось року - до котрого, навіть не пам’ятаю. Що вони так бояться? Мені здається, що почались найнебезпечніші, найбільш непередбачувані процеси на пострадянському просторі. Це - масові народні рухи. Отруєння Навального - це очевидний сигнал усім нам, усім людям, які перебувають в опозиції до режиму, що "те, що сьогодні зробили з Олексієм Анатолійовичем, завтра ми зробимо з будь-ким із вас". І ми всі, звичайно, це розуміємо. Ми всі знаємо, що ціна кожної нашої дії, ціна кожного нашого слова зросла багатократно. Тому що право на свободу ми тепер абсолютно зрозуміло оплачуємо ризиком для життя.
Використання терору, за даних обставин, може лише відтермінувати, і то на дуже незначний час, велику розв’язку.
І Путін, і Лукашенко, у вас там свого часу - Янукович - вони вже були давно у владі. Їх знали як облуплених. Путіна знають, знають його пенсійну реформу, знають його узурпацію влади, знають його багатство, завдяки тому ж Навальному, який багато про це говорив, і його фонд боротьби з корупцією. Лукашенко за 26 років - взагалі вже всі білоруси знають кожну його складку на шкірі, і кожну волосинку його вусів. Тому нікого вже обманути нічим вони не можуть, і спокусити нікого не можуть. Тому їхній терор - безглуздий. І лише озлоблює. Якщо б це був терор нової сили, то одні були б за цю силу, а на інших був би скерований терор. Але коли це терор старої сили, ніхто і ніщо не змусить багатомільйонний народ підкоритись за допомогою тисяч охоронців. Ні, звичайно. Не змусять. І ми бачимо, що ні у Хабаровську, ні у Білорусі, ні у Башкирії змусити не можуть.
Внутрішній монолог Лукашенка щодо того, що сьогодні вони візьмуться за Білорусь, говорячи про умовний Захід, а завтра - впаде Росія, насправді оці напівбожевільні заяви Лукашенка адресовані лише одній людині, яка сховалась у бункері, обставилась охороною, і не знає що робити зі своєю владою, оскільки рівень його підтримки, згідно з російською соціологією, коливається в межах 20 відсотків.
І Путін, і Патрушев – що вони можуть зробити? Нічого вони зробити не можуть, якщо народ виступає проти них. Я можу вам сміливо сказати, і нехай слухачі в Україні це чітко знають: у Путіна практично не залишилось людей, які схвалюють його політику всередині країни. Всі озлоблені на його внутрішню політику. Щодо зовнішньої, там є різні оцінки , але внутрішня політика однозначно відкидається. Люди відчувають, що вони вкинуті у злидні, а людям справді найголовніше – мати шматок хліба і стабільний заробіток. І тому, я думаю, навіть ці 20 відсотків – це, звичайно, штучна цифра. Не знаю, чи знають мої українські слухачі, десь у червні або у травні я написав статтю з назвою “Тиранопад”. Ми повинні пам’ятати: ленінопад був в Україні, а це – тиранопад. Тобто, ми повинніочікувати падіння тиранії на пострадянському просторі, принаймні, коли йдеться про Росію, Білорусь, Казахстан, можливо, про Азербайджан, про Середню Азію я не говорю. Чому? Тому що сформувалось нове суспільство, прийшла нова молодь. Подивіться, хто на протестах у Білорусі. Це ж здебільшого молодь. Це здебільшого люди з цифровою освітою, цифровою культурою. Вони знають про Захід не з чуток. Усі їздили куди-небудь в Польщу, чи в Латвію, чи далі і хочуть жити по-людськи. І коли вони зрозуміли, що їх принизили, що вони проголосували за Тіхановську, а її видворили з країни, їх побили, і старий диктатор хоче залишитись у владі будь-якою ціною, - вони обурились. Тобто, це дуже важливо, що це боротьба не холодильника і телевізора, як дуже часто у нас ще недавно говорили. І холодильник, і телевізор опинились осторонь. Це боротьба за людську гідність.
Але ж ми знаємо, що чекістські хлопці відкриватимуть свої історичні методички і гортатимуть страшні, криваві сторінки придушення угорського повстання 56-о року, знищення чехословацької весни 68-о року, тобто вони підуть на це, швидше за все. І проти нової молоді або нових технологічних речей , або ж нової свідомості, вони використовуватимуть старі трюки – стрільбу і танки.
Росія зараз – не константа стабільності. У Росії самої зараз палають ці процеси. Росія - це зовсім не Радянський Союз 50-х, 60-х,70-х років. Це інша країна. Вона прокинулась. Вже минулого року у Москві були потужні протести. Так, їх задушили. Але ж люди усе пам’ятають. І я думаю, що перед Путіним стоїть альтернатива - приборкати власний протест, чи йти приборкувати білоруський, залишаючи суспільство, яке може в будь-який час вибухнути у всій Росії. От візьміть єдиний день голосування. У багатьох регіонах ситуація зовсім нестабільна. Люди обурені тим, що зняли популярних кандидатів, наприклад, губернатора Архангельської області, кандидатів у законодавчі збори Республіки Комі, в Іркутську і так далі. Тому ці вибори можуть завершитись новим Хабаровськом. Цього дуже бояться. І тому, власне, і поспішили спробувати вбити Навального. Він ж саме займався підготовкою цих регіональних виборів у Сибіру. І ось саме в Іркутську його поспішили прибрати. Тому, мені здається, зараз ніякого 56-о року, як в Угорщині, у Білорусі не буде. І в цьому сенсі навіть та армія, якщо Путін наважиться ввести війська у Білорусь, як він їх ввів в Україну, то дуже можливо, що ці війська виявляться деморалізованими, а то й обернуться проти самого Путіна. Розумієте, це інша Росія зараз.
Я згоден з тим, що війни у Росії часто завершувались або ж народним невдоволенням, або ж революціями. Революція 1905-о року, революція 1917-о і потім військовий переворот більшовиків також у 17-у році. Зараз Путін в принципі погрожує всім великою війною. Він погрожує великою війною Україні, він проводить свої божевільні навчання "Кавказ" і так далі. Він демонструє готовність стріляти. Він не припинив вбивати наших військових на сході України. Але з іншої сторони, я думаю, у його бункерній свідомості все таки є відчуття, що велика війна закінчиться тим, що режим впаде. Я думаю, це єдине, що його зупиняє насправді, крім більших санкцій.
Багато з нас знає, що Путін у 2014-у році планував нанести удар по Києву, через Чернігів від Бєлгорода і Брянська. Були розроблені воєнні плани, сконцентрована техніка. Він від всього цього відмовився. Чому він відмовився? Зовсім не тому, що якась там людина з його оточення вмовляла його на колінах, як кажуть, а просто тому, що генерали дали зрозуміти, що армія ненадійна. Ненадійна. Одна річ, коли напівбандитські формування воюють на Донбасі, а інша річ, коли йдеться про завоювання України. Армія ненадійна. І він відмовився від цього. Він злякався. Теж саме у ще більшій мірі тепер - через шість років.
Ну, вони можуть використовувати так звану опричнину. Цей так званий вагнерівський синдром, розлитий лише на всіх просторах вашої країни. Тобто, регулярні сили багато на що не підуть, але для приборкання власного народу вони будуть використовувати, вербувати злочинців, як використовували в свій час злочинців в Україні проти народу. У нас їх називали "тітушками". Щось подібне ми бачимо в Білорусі, коли використовують о тих, вибачте, "хунвейбінів" з невпізнаваними особами проти народу.
Їх там також вже назвали подібним чином, як ваших тітушок. Так, це вірно, але тут знову ж таки два моменти вразливих. По-перше, людина без розпізнавальних знаків - це звичайний громадянин, якого можна бити по морді, це не поліцейський, якого не можна бити при виконанні обов’язків. Значить, відповідно ці люди знаходяться в зоні ризику. Які-небудь білоруські робітники можуть їх так відлупцювати, що потім мало не покажеться. По-друге, їх не так багато. Якщо їх стане багато, і вони почнуть використовувати вогнепальну зброю, то я невпевнений в лояльності Лукашенку білоруської армії. У Білорусі сильна, для 10 мільйонної країни, армія. Лукашенко декілька разів за два дні віддавав наказ навести порядок в Гродно. Нічого не навели. Знову ж таки, я впевнений, що йому сили КДБ і навіть сили армії сказали: не вийде, наші частини не будуть цього виконувати. Офіцери відмовляться, солдати відмовляться. І тому він і сходить з розуму, і бігає з автоматом, і дякує своїм декільком сотням дійсно вірним найманцям -опричникам, тому що вони лояльні, а інші нелояльні. Тому він і дякує тим небагатьом, хто залишився лояльний до нього. Тому зараз ми, дорогий Антоне Анатолійовичу, перебуваємо перед вікном революції, причому революція йде не за українським сценарієм, вона йде за своїм сценарієм. Він інший. Як громадянину, мені дуже хочеться, щоб революція перемогла. А як вчений, я з напругою дивлюсь, як вона перемагає, що з нею відбувається, тому що це досвід на майбутнє для багатьох країн, не тільки навіть для Росії. Тому я сказав би так: сьогодні Білорусь, завтра - Росія, післязавтра - Казахстан. Озирнешся, а за якийсь час - Китай. Ось така динаміка тиранопаду зараз.