Пауло Коельйо. Над річкою П’єдрою, там я сиділа та й плакала. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020
Мова у новій книжці цього уславленого автора, як завжди, про Любов, яку зазвичай треба виплекати у собі й захистити. За сюжетом, хлопець з невеличкого містечка помандрував світом, «розпростуючи крила», а його дівчина на ім’я Пілар «плекала коріння» – вчилася, працювала, покохала іншого, отримувала листи з яскравими марками, розуміючи, як писав місцевий поет (насправді великий іспанський модерніст Антоніо Мачадо), що «дорогу створює подорож. Аж раптом хлопчина спиняється у Франції, стає семінаристом і починає читати лекції. Про що? По суті, про те саме, що каже будь-яка релігія світу: щоб пізнати Бога, треба насамперед слухати свого серця.
“Нещасним є той, - нагадував наш герой, - хто боїться ризикувати. Бо він, імовірно, ніколи не зневірюється, не зазнає розчарувань, не страждає, як ті, хто йде за своєю мрією. Та коли він озирнеться - адже ми всі озираємося, - він почує, як серце каже йому: “Що ж ти зробив із чудесами, якими Господь усіяв твої дні? Що ж ти зробив із талантами, які твій Навчитель доручив тобі? Тож далі дівчина ходить на лекції свого коханого, новітнього месії, який бачить жіноче в Богові, мандрує з ним, дискутуючи на релігійні теми. Але, щоб бути разом, кожен з них буде змушений багато чим пожертвувати. “Над річкою П’єдрою, там я сиділа та й плакала» - зауважує автор, - книжка про важливість такого віддавання себе. Пілар та її приятель - вигадані персонажі, але символізують численні конфлікти, які супроводжують нас у пошуку Другої Половинки; рано чи пізно ми маємо перемогти наші страхи, адже духовний шлях долається щоденним досвідом любові”.
Соджі Шімада. Зодіак убивств. – К.: BookChef, 2020
Ця книжка – чудовий містичний детективний трилер, де читач нарівні з героями може вирушити на пошуки істини. Історія вбивств за зодіаком бентежить розум і змушує невідривно слідувати за сюжетом оповідання. Також це чудова можливість поринути в атмосферу Токіо далекого 1979 року. За сюжетом, у замкненій кімнаті знайшли мертвого художника, який мешкав в оточенні жінок — доньок, пасербиць і племінниць. Після його смерті знайшли страшні щоденники, в яких ішлося про алхімічні формули й астрологічні знаки, та це не найжахливіше. Найстрашніше те, що в них окреслено плани вбивства цих жінок. Художник мав божевільну ідею, що тільки одна з них досконала і поєднала в собі все найліпше з усіх знаків зодіаку, і для того щоб ця жінка жила, потрібно вбити інших. Трохи згодом за планом художника хтось починає діяти. Навіть через десятиліття загадка цих злочинів непокоїть громадськість. Токійські вбивства, що слідували якимось зодіакальним принципам, навіть до 1979 року ніхто так і не розкрив. Нині для розгадки цієї справи провісник доль, астролог, детектив та ілюстратор мають тиждень…
Ольга Ольхова. Русла зап’ясть. – К.: Саміт-книга, 2020
Вже перша з поезій цієї оригінальної збірки, виданої у форматі арт-буку, задає неофутуристичний тон, і вірш лунає, наче один з маніфестів Семенка: “Як у старої повії, розтікаються фарби і форми, / до Воріт Золотих біжутерні чіпляють принади. / Відійдіть негайно від краю хиткої платформи! / Не притуляйтесь серцями до буфонади!» Загалом українська традиція – від символізму до футуризму і неокласицизму – вчувається мало не в кожному рядку нашої авторки, яка родом з Луцьку, а оригінальні метафори та поетичні порівняння розсипані книжкою, немов перли: “мощену вулицю кіт перебіг, / наче струну - смичком”, “Стир вигинається у інстаграмний лук”, “серед неоново-кленових площ”. З іншого боку, інтимна лірика, яка зазвичай подана у нашій традиції засобами доволі метафоричними, у цій збірці відрізняється нетрадиційним звучанням, і це поглиблює ефект поліфонії, коли суто лицарська поезія (“У замкових мурованих мереживах історія, сучасність, майбуття...”) перегукується з урбаністичними мотивами – відвертими, особистими, еротичними: “Я не звикну / ніяк / до звертань / як до псевдопологів, / бо скринька моя / без листів твоїх — / пані бездітна”. “Книга “Русла зап’ясть” має чільний мотив наскрізної відвертості, яка пронизує тексти і підтримується художнім оформленням, - зауважує авторка в одному з інтерв’ю. - Тексти - різні за тематикою - чесна розмова про почуття, страхи, болі, пристрасті, слабкості та окремо про досвід, як восковий захисний шар цієї граничної відвертості”. Додає “ефекту присутності” оформлення збірки – наскрізно метафоричне та еротичне – і чорно-білі фото, стилізовані під ілюстрації, на яких оголена дівчина горнеться у саму себе, і навіть родимки, якими відокремлені розділи, і які множаться по мірі просування вглиб поетичного світу авторки…
Ганна Левада. Інститут часу. У вирі зниклих світів. – К.: Зелений Пес, 2020
У цій книжці - три історії циклу “Інститут Часу”, три неймовірні подорожі у часі та просторі, де стираються грані між минулим і майбутнім, де не існує просторових перешкод і меж фантазії. Але пройти цей шлях можуть тільки справжні, ті хто вміє відрізняти добро від зла. Дипломна робота для студентів може стати неабияким випробуванням, особливо якщо для її виконання потрібно вирушити в минуле. Даша і Микита відчайдушно беруться до проєкту, навіть не підозрюючи, скільки несподіванок він їм принесе і яка купа пригод чекає попереду. Минуле приховує багато загадок, але героям книги “Дипломна робота” під силу їх розгадати. Таємничі зникнення та інші перипетії другої книги - “Місце, якого не існує” - триматимуть у напрузі до самого кінця. Мрії збуваються зовсім не так, як хотілося б героям, і хто знає, що станеться, коли вони відправляться в подорож африканською саванною? І коли пам’ять про них буде стерто? Лише після таких двох мандрівок Даша і Микита будуть готові до головного випробування - участі в тисячолітній війні. Зустрічі з гігантами і міфічними богами очікують у третій книзі циклу - “Війна богів”. Ця книга захоплює й не відпускає з першої до останньої сторінки. Для кожної з мандрівок героям знадобиться справжнє кохання і незламна дружба - лише вони допоможуть пройти всі випробування.
Дарія Піскозуб. Машина. – Х.: Vivat, 2020
Машині поклоняються. Жерці, які служать їй від народження, не стільки здатні бачити майбутнє, скільки зазирають у минуле. Її передбачень чекають з острахом, намагаючись розгадати знаки, які вона посилає. У постапокаліптичному світі роману Дарії Піскозуб людство знову живе в племенах, які воюють одне з одним за виживання, а загадкова Машина - все, що лишилося від цивілізації. Хтось хоче її олюднити, хтось бореться проти неї, але вона вічна і, здається, спроможна знищити те, що мала би оберігати. Авторка - львівська письменниця, і хоч «Машина» і дебютна книга авторки, вона вже здобула перемогу на конкурсі фентезійних романів “Брама-2019”. Жанр технофентезі порівняно новий для української літератури, і це робить книжку Дарії унікальною. Постапокаліптичний світ, витворений авторкою, має свій лексикон, і список цих неологізмів можна знайти у глосарії наприкінці роману. Наприклад, там є слово “серцевир” - красиве й із досить непростим значенням.