В ефірі програми “Еспресо: капітал” на телеканалі Еспресо Павло Кухта розповів, як ставиться до скандалу із доганами у Нацбанку, чи очікує траншу МВФ до кінця року та чи згоден він із прогнозом, що “Нафтогаз” залишиться збитковим найближчими роками. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.
Вітаю! Цього тижня Рада Національного Банку України винесла догану двом заступникам голови Центробанку, про що це говорить? Яке ваше ставлення до цього?
Власне, моє ставлення, напевно, збігається з тим, що вже висловив на цю тему МВФ, і, здається, ти це в ефірі прямо зацитував. Це те, що Рада Національного Банку немає жодних повноважень виносити взагалі будь-які догани, немає терміну навіть такого в їхніх повноваженнях, тим більше, догани членам правління.
Тобто, це трішки виглядало так сюрреалістично, і нагадувало якесь комсомольське зібрання. Я думаю, що, дійсно, базовим джерелом конфлікту є різні уявлення нової команди Нацбанку, правління, та старої про оne voice policy, тобто політику «єдиного голосу», хто що говорить.
Тобто ми знаємо чий це голос насправді, правильно?
Так, але Рада Нацбанку до цього не має, по-перше, жодного відношення. По-друге, були винесення доган, в яких немає повноважень цієї Ради, членам правління, це радше говорять нам про, якщо чесно, низьку якість цієї Ради і низьку якість взагалі того, що вони роблять.
Натомість, в них великі проблеми з виконанням їхніх власних повноважень, які полягають в тому, щоб таки наглядати за роботою правління, бути таким гарним партнером для правління, і забезпечувати сталість роботи Національного банку.
Натомість, в принципі, роками Рада Нацбанку радше заважала правлінню ефективно працювати, ніж якось допомагала і контролювала. Тому в мене більше питань до Ради, ніж до всіх інших в цій ситуації.
А на наші відносини з Міжнародним валютним фондом це якось вплине?
Це не вплине кардинально, тому що це не є якесь таке кардинальне рішення, але, звичайно, це додає таку "ложку дьогтю в бочку меду". Тому що це ознака того, що Рада Національного банку може, в принципі, переступити через якісь свої повноваження, або порушити їх, і десь натиснути на правління, що підриває саму ідею незалежності Нацбанку.
Тому це не підрив відносин з МВФ, але це поганий сигнал. І на цей сигнал вже відреагували всі партнери, які мають відношення до програми МВФ — від самого фонду до інших донорів.
Павле, як я розумію, таку реакцію викликало одне з інтерв’ю пана Сологуба, де він сказав, що в цьому році, ймовірно, МВФ не буде. Чи правда не буде, на ваш погляд, і чи ми протримаємось без цих грошей?
Я думаю, що не буде. Я думаю, що буде важкувато, але ми можемо протриматися до весни, якщо не буде до весни — то буде халепа. Виходячи з того, як історично в Україні відбувається, ну, скажімо так, за попереднього режиму, за часів Порошенка та уряду, наприклад, Гройсмана, коли вже такі сильні реформи зупинилися, не можна сказати що ми йшли в такий прорив, але ми якось трималися на плаву, балансували.
Зазвичай, до останнього тягнуть, тягнуть, чекають з якимись важкими рішеннями, які необхідні для програми МВФ. Потім таки ці рішення приймають, транш отримуємо, ну, і там, кволо вперед рухаємось. Проблема зараз полягає в тому, що можливі помилки, тому що якість уряду нижча, в першу чергу уряду, тому й впливовість нижча. Може статися так, що в останній момент не зможуть прийняти необхідне рішення. Це ризик.
Може, ми можемо сподіватись на допомогу Європи? Ось був в нас саміт Україна-ЄС. Можливо, ми без МВФ якось обійдемося, Європа нам дасть грошей?
Ні, Європа, по-перше, працює разом з МВФ, це в принципі єдиний, скажімо так, пул інституцій, з якими ми працюємо. Саміт пройшов, насправді, добре, в принципі, ми дійсно рухаємось вперед. В нас президент озвучував вже таку амбіцію вступу в ЄС, більш так, агресивно я б сказав з боку України, що добре.
Ми будемо переглядати угоду про асоціацію, це добре Але це радше наші довгострокові стосунки з ЄС і наша інтеграція в ЄС. А той факт, що нам потрібні гроші, і ми ніяк не вийдемо на самостійне, на станемо самі на ноги, тому що постійно зупиняємо на півдорозі реформи, які нас ставлять на ноги. Це інше питання, і тут ми від МВФ нікуди не подінемось.
Зрозуміло. Перед тим як перейти до нової теми, Павле, прокоментуйте, будь ласка, відповіді людей щодо того, чи очікують вони покращення чи погіршення економічної ситуації в найближчі півроку. Чи вони песимістичні, чи оптимістичні?
Вони, очевидно, песимістичні, в принципі, це збігається з будь якими опитуваннями в Україні. Українці, в принципі, дуже песимістичні. Ну й мені перше що різануло очі, це те що чотири з п’яти говорили про карантин. В карантин впаде економіка. Ми бачимо всі ці показники по захворюваності, так, ми бачимо що уряд провалив роботу з підготовки системи з охорони здоров’я до того щоб хоть якось взяти під контроль це зростання захворюваності.
Ми бачимо, що Україна так стрімко вривається на перші місця в світі по зростанню захворюваності. Тобто ми, в принципі, прямуємо знову до чогось: до карантину або я вже не розумію, що далі. Тому, дійсно, загроза є, — економічна в тому числі.
Тобто, у вас теж особисто, як у експерта економічного, песимістичні очікування?
Ну дивись, в мене песимістичні очікування, як у людини, яка була дотична до першого рішення про карантин, я тоді був в уряді якраз, працював. Я вважаю до сих пір, що це було правильне рішення, і тоді Україна якраз була, може, серед тих країн, хто рухався найправильніше. Але це дуже швидко закінчилося, і потім економічний блок уряду провалив роботу з підтримки бізнесу під час карантину, а медичний блок уряду провалив роботу по боротьбі з епідемією. В результаті ми зараз маємо прибиту навесні економіку, як і несприйняття громадянами нового карантину, це видно прямо з того опитування, яке зараз було показано. І, водночас, жахливі медичні показники і жахлива динаміка.
Ще мене здивувала цього тижня новина про те що Мінфін очікує збитковість “Нафтогазу” в найближчі три роки. Ми знаємо, що “Нафтогаз” було виведено за попередні роки на прибутки, і навіть він був джерелом прибутків для нашого бюджету в минулому році. Що сталося? Чому збитки прогнозуються? Чи це об’єктивна, чи це суб’єктивна якась річ?
Справді, “Нафтогаз” був найбільшим єдиним платником до бюджету з усіх в країні минулого року. Маємо розуміти, що в “Нафтогазі” найприбутковішим елементом був транспорт газу, який вивели зараз в рамках анбандлінгу, проведеного наприкінці минулого року, — розвели “Нафтогаз” і оператора ГТС, компанію, в якій, власне, труба.Відповідно, цей весь дохід пішов в оператора ГТС, “Нафтогаз” його втратив.
Так, по-друге, там є низка об’єктивних проблем в “Нафтогазі”. В першу чергу, напевно, це провал програми з видобутку в минулі роки, і, відповідно, погані доходи з того боку.
Я не поділяю, мені здається, що Мінфін просто взяв і екстраполював цю ситуацію наперед, тобто як такого аналізу, принаймні моє враження, не зробили. Сценарій якийсь нормальний не змоделювали, тобто просто сказали, що якщо він збитковий зараз, то і далі буде збитковим. Це не дуже якісний підхід, і я думаю, що “Нафтогаз” може спокійно стати знову прибутковим, це залежить якраз від дій компанії, тому я б так песимістично до цього не ставився, але, дійсно, в них є певний виклик. Водночас, давайте чесно також зауважимо, що в них же шалені збитки відбуваються через недореформованість ринку газу. Через те, що там на 100 млрд тільки боргів у теплокомуненерго перед “Нафтогазом” і іншими боржниками. Тобто там шалені несплати, які ніяк не стягуються з боржників, там все ще є зловживання і розкрадання на так званих розбалансах, тобто газ технічний, який там використовується для того, щоб ганяти газ по системі, крадуть, крадуть пов’язані з Фірташем облгази. Тобто так сказати, що ця ситуація кардинально змінилася, не можна. Тому там насправді великий простір роботи все ще для держави залишається.
Павле, так, про “Нафтогаз” можна говорити багато, але часу у нас не так щоб багато, буквально хвилинка. Скажіть, будь ласка, про приватизацію, останнє питання. Ви спеціалізувалися в уряді на цьому питанні, були заступником профільним, і дали старт такій масовій приватизації. Чи відбувається вона зараз? Чи ні, чи цей процес зупинено?
Вона повільно продовжується, я думаю, що радше за інерцією, ми передали на приватизацію 500 підприємств тоді в уряді, і ще 400 останнім рішенням уряду Гончарука було передано. Це рішення не імплементовувалось півроку, зараз 180 компаній таки передали, тобто якось кволо, але трішечки рух ще є.
Сам Фонд держмайна, команда там, слава богу, не замінена, вона залишається компетентною, але Рада заборонила їм велику приватизацію, тому вони проводять малу приватизацію. Але мала приватизація іде доволі успішно. Тобто процес все ще рухається, скоріше за інерцією, але, звичайно, темпи значно впали і немає такого шаленого поштовху це робити, який був у нас. Власне, завдяки чому нам вперше в ХХІ сторіччі приватизацію в Україні вдалося запустити, тому що до того вона стояла.