Самоспалення фронтовика у самому центрі Києва маніфестує про вкрай серйозні речі. І їх не прикрити, так би мовити, показовими обідами з військовими.
Ситуація, яка зараз є в Україні, коли війна продовжується, коли в коридорах влади з’являються люди, які просто зраджують, зливаючи інформацію ворогу, коли президент і вище політичне керівництво врізає в бюджеті витрати на озброєння, на армію, на комплектацію боєприпасами озброєнь, - очевидно, що самоспалення Микитенка – це свідчення крайньої напруженості, яка виникає між армією і вищим політичним керівництвом. Ви знаєте, що у коридорах влади розхожа така фраза, що вони мають розібратися з підранками Муженка: з одного боку, йде політична, кримінальна атака через силові, безпекові структури держави на п’ятого президента; з іншого боку, йде так звана гонитва за підранками Муженка у генеральному штабі, на фронті, що є дуже небезпечним. І цей факт самоспалення, він піднімає максимально температуру у цьому питанні, і, якщо не буде ніякої зміни в риториці, в діях, в ресурсному забезпеченні армії, хоча б в оцінці ставлення до реального ворога…Тому що оця белетристика, яку ми чули за останні півтора роки – “побачив мир в очах Путіна”, “яка різниця”, всі ці оманські вояжі, і так далі – очевидно, що вони лягають на вкрай емоційний накал учасників-фронтовиків, ветеранів війни, особливо на фоні такого високого політичного тренду, пов’язаного із завершенням виборчої кампанії, днем голосування до місцевих рад, обрання сільських, селищних і міських голів. Насправді ми маємо дуже неприємну ситуацію.
Кампанія місцевих виборів, про які ви щойно згадали, свідчить про наступне: можливо, після них ми побачимо, що значна частина так званого місцевого самоврядного ресурсу опиниться в руках прокремлівських сил. Багато фарбованих лисів, які виступають під так званими нейтральними партійними брендами, насправді є безпосередньо зав’язаними на Кремль.
Якщо говорити про політичну ситуацію, то вона точнісінько така, як ви зараз її описали. Ситуацію може пом’якшити тільки те, що за роки незалежності сформувався стереотип місцевого самоврядування виключно такого соціально-господарського підрозділу, скажімо, політичної системи, який зосереджений на соціально-побутовій проблематиці. А це зрештою приводить до того, що вибори закінчаться дійсно статистично обранням частини тих, хто знаходиться в політичних силах, - тому що іншого варіанту немає, - які сповідують прокремлівську ідеологію. Але по факту нас може врятувати те, що будуть люди, які додатково використали цей трамплін для того, щоб посісти депутатські місця, місця сільських, селищних голів. Але тут є інша проблема. Це означає, що політичне протистояння перенесеться в Київ. Тобто, вперше за всю виборчу історію, у зв’язку із своєрідністю і політизацією цього технологічного процесу, щоб не відбулося зараз на місцевих виборах, все рівно штормитиме Київ. Це перше. І друге. Є дуже небезпечна річ – це ця так звана лінія Магдебурзького права. Якщо вона на виборах буде підтверджена, це означає, що Київ може спалахнути протистоянням між носіями цих різних, абсолютно протилежних орієнтирів доктрини розвитку України.
Тобто, сценарій “Новоросія-2”? Тільки в теперішньому, непростому форматі.
Росія елементарно запустить конфлікт. Бо видно було, як у Киргизстані, як зараз у Нагорному Карабасі нібито при повному штилі ні з того, ні з сього виникає вибух. І при цій ситуації “Кремль ні до чого”. Він умиває руки, розказуючи про свою нейтральну ситуацію. Так от – я якраз акцентую увагу на тому, що нинішня політична ситуація – виборчі перегони, ситуація на лінії фронту – вона дуже легко використовується маніпуляцією, інформаційною маніпуляцією Кремля, я вже не кажу оперативно-розвідувальними, диверсійно-розвідувальними групами для того, щоб довести це до прямого протистояння і створити ще якусь лінію фронту – чи на півночі, використовуючи ситуацію в Білорусі, чи у цьому пограниччі, про яке я сказав, дискусії магдебурзько-імператорського права і так далі. Але очевидно, що нам треба бути дуже уважними у цьому відношенні, особливо безпековим структурам, особливо армії для того, щоб не впустити ворога, коли в Україні йдуть дискусії такого характеру.
Знаєте, останнє інтерв’ю Зеленського ВВС викликало в мене не просто змішані емоції, а якесь таке жаске, моторошне, макабричне відчуття. Таке враження що він, або щось приховує, або просто не до кінця усвідомлює, що відбувається в країні і за її межами.
З інтерв’ю видно, що президент не володіє знаннями з чималого спектру питань. Друге: фахівці, які займаються невербальним спілкуванням, можуть з цього інтерв’ю винести дуже багато фактів, які свідчать про те, що він говорив неправду. Третє – це те, що так і не відбулося за півтора роки збагачення досвідом, інформацією і розумінням ситуації. Четверте: президент не усвідомлює, наскільки інтерв’ю, що дається за кордоном, впливає на ситуацію всередині України. Таке враження, що він не розуміє, що говорячи у Лондоні, насправді він більше говорив для України, ніж для британців. П’яте: це те, що в інтерв’ю абсолютно неправильно розставлені акценти і допущені просто грубі прорахунки. Ну, наприклад, коли протиставляється життя однієї людини життям десятків тисяч, мільйонів людей; коли немає розуміння того, наскільки далеко можна заходити в так званому діалозі з Кремлем. Але ми і так про це знали до того. Але ми ж сподівалися, що півтора роки не пропадуть даремно. І розуміння того, що ситуація від тез про “мир в очах Путіна”, про “яка різниця”, про недофінансування армії, вона зробить своє. І президент, як людина, яка відповідає за ці ділянки землі, він це буде розуміти і буде вносити корективи. А трапилося так, що президент каже: “ми непогрішні”, “ми як робимо, так все й робили”, “ми досягаємо величезних успіхів”. Ну, і, очевидно було, що навіть самому журналісту було соромно від того, що факти насправді, які є, і те, що говорить президент, не співпадають. Ви знаєте, коли дивишся це інтерв’ю, замалим можна сказати – а чи це є президент України? І тому невипадково я можу повернутися до тези, про яку ми з вами говорили впродовж цих років, очевидно, що навколо президента зібрані люди, хто відверто служить ворогу, хто зливає інформацію. І власне, це те, що було потім підтверджено у витоку інформації про зустріч президента Зеленського з керівником SISМі-6 Річардом Муром.
Трішечки деталізувати цей момент, тому що, ми розуміємо, згідно з витоком, ситуація є надзвичайно серйозною і, можливо, британець попереджав президента України про те, що в його оточенні знаходяться проросійські “кроти” чи шпигуни.
Британська розвідка дуже щільно цікавиться Україною завжди, а особливо з 2014 року. Очевидно, що зустріч подібного характеру мала обов’язково відбутися. Але, я не розумію, хто, як і для чого для зустрічі з керівником розвідки підставляє і веде президента. Це недопустимі речі. І всі знали чудово, що впродовж цих років, представники Міністерства закордонних справ Великої Британії - чому я це кажу, тому що Мі-6 знаходиться в структурі Міністерства закордонних справ – так от вони наполягали на необхідності технологічної співпраці між українськими відповідними службами і британськими. Я не знаю, з якою вини, але Україна, як черепаха, повзла на зустріч цій співпраці. І лише ці трагічні речі, які трапилися з втручанням російських спецслужб на території Великої Британії, вони сколихнули необхідні зближення. Але найбільше в цьому зближенні зіграла роль те, що Британія знаходиться в процесі Brexit– у, а Україна в напрямку до Євросоюзу. І зараз вони ніби знаходяться на однаковій відстані від Брюсселю. А це означає, що в Києва і в Лондона, більше, скажемо, у Києва, з’являється шансів для побудови прямих систем взаємодії.
Але як бути з таким суто процесуальним чи процедурним моментом? Наприклад, зустріч глави держави з керівником розвідки дружньої, нехай, нам країни.
Коли ми знаємо про факт зустрічі в Омані, то, я розумію, що президент Зеленський сам не усвідомлюючи, які зобов’язання він на себе бере, він іде радо на такі речі, які в принципі, з точки зору співпраці і розвідувального спів товариства є недопустимі. Є відповідні структури, які мають працювати, є відповідні особи, які мають співпрацювати. До того ж, треба сказати, що Річард Мур — це особа не публічна в системі спецорганів Великої Британії. Є відповідний міністр закордонних справ і його заступники, які є єдиними, які вважаються публічними в системі таких органів у Великій Британії. Тепер щодо змісту. Очевидно, що зміст розмови знають тільки ті, хто брав у ній участь. Але викид інформації власне такої, як він є, про попередження українського президента, що на Банковій “тече”, про те, що окремі особи прізвища, яких називають — є просто тими, хто здають інформацію. Це вже свідчення того, бо після таких розмов не буває випадкових витоків інформації про зміст таких розмов. Це вже свідчення того, що розмова була дуже важкою. Я вже не кажу про те, що дві години говорити президенту держави з керівником розвідки — це небачені речі, тому що навіть протоколом така зустріч мала б відбуватися не більше сорока хвилин. Вона сама по собі не допустима. Але і то, навіть при такій ситуації, то розмова була гарячою, розмова була непростою, неприємною, але не для британської сторони. Тому що британці дуже добре володіють інформацією не тільки про ситуацію, а й про ситуацію зараз в Україні. Найважливіше зараз, якщо із цієї зустрічі українською стороною в особі президента буде винесено рацію і будуть зроблені відповідні кадрові перестановки...
Ось, ми підійшли до найважливішого, а, якщо, наприклад, президент Зеленський чи його політичне і кадрове оточення не зреагують на ці сигнали. Я собі уявляю цю розмову, наприклад, шеф британських спецслужб каже нашому главі держави: “Шановний пане Володимире, шановний пане президенте, у вашому оточенні тече чи у вашому оточенні є ті чи інші люди, котрі безпосередньо зав’язані на Москву”. Я припускаю таке. І от тоді, якщо не відбуваються певні кадрові зміни, тоді британці дають сигнали у Сполучені Штати, у Францію, у Німеччину. Вже у всьому світі знають про факт зустрічі і, наскільки я розумію, знають про перелік проблемних питань представлених британцями українському президенту. Якщо не буде відповіді з українського боку, наприклад, стосовно того чи іншого персонажа з українського політикуму, то тоді що, що вони подумають?
Перше, якщо таке питання піднімалося, то разом зі словами демонструвалися документи. Я ще раз на цьому наголошую, треба розуміти, що на такому рівні такі люди не кидаються словами. Тобто документи були показані, які підтверджують роль тої чи іншої особи. Друге, якщо це було сказано і на це не буде реакції, то треба забутися, починаючи від 2,5 мільярдів підтримки, закінчуючи, в принципі, співпрацею України і НАТО. Тому ця зустріч є дуже симптоматична з точки зору наслідків і, очевидно, що після нового року, після того, як стабілізується ситуація з політичним керівництвом у Вашингтоні, коли завершаться передачі влади в Берліні, пройдуть вибори у Франції, буде сформована нова ідеологема відношення НАТО — Україна, Євросоюз — Україна. Знаєте, я все більше розумію, чому Росія зараз накручує по кордонах температуру, бо вона розуміє, що зараз, коли всі країни, які мною були названі, вони більше займаються внутрішніми проблемами, у росіян з’явився шанс. І, насправді, все, що відбувається всередині України носить в собі дуже небезпечні симптоми з точки зору наслідків. Тому що дуже легко в нинішніх умовах росіянам розпалити внутрішній конфлікт в Україні. І оці речі, які ми бачимо з Лондона, Парижа, Берліну, коли українське політичне керівництво блукає в тезах, стосовно вибудови спільної протидії московській агресії, воно може для нас закінчитися дуже плачевно.