Раміс Юнус: Росія прагне перевиборів під дулом автоматів, аби цілком окупувати Вірменію

Хотів би розпитати про так званий мир, який насправді нагадує прелюдію до нового загострення, оскільки так званим “Карабаським миром2 не задоволені ні в Вірменії, ні в Азербайджані, можливо, потирають руки лише у Кремлі.

Що стосується цієї угоди — вона мені нагадує Мюнхенську угоду 38-го року, яку тоді підписали європейські лідери з Гітлером. І це — угодовська політика, яка не допомогла їм віддалити війну, не вирішила проблему і через рік був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа, який, у кінцевому результаті, привів до початку Другої світової війни. Чому я проводжу такі паралелі? Тому що, якщо ви пам’ятаєте, ці угоди — «Мюнхенська змова» так звана і пакт Молотова-Ріббентропа, який піднесли людям в якості офіційного документу, головне ж було написане у секретних матеріалах. Їх ніхто не знав десятиліттями. Лише після розпаду Радянського Союзу, під час Перебудови, з’явилися точні дані того, що там було. І тому, те, що нам сьогодні показали у вигляді цієї угоди, підписаної Азербайджаном, Вірменією, під наглядом Росії і, звісно, з погодженням Туреччини — це одне, а те, що там насправді — інше. Ми не знаємо, які там підводні камені, можемо лише аналізувати те, що лежить на поверхні і ті рухи, які ми бачимо наочно. Тобто, перекидання за одну ніч майже 2 тисяч російських солдат на ту територію маленького анклаву Нагірного Карабаху, який ще залишився і після цього, буквально через день — офіційне оголошення угоди про створення спільної російсько-турецької моніторингової групи, проти якої виступають всі, в першу чергу — у Вірменії та Росії. Чому? Тому що, для них присутність Туреччини у будь-якому вигляді: політичному чи я вже не говорю про воєнний, взагалі на цій території і в ході вирішення цієї проблеми — є червоною шматою, червоною лінією. Але не можна говорити, що це вічна угода.

Я б сказав, що це Бікфордовий шнур: тобто, все ще не підійшло до вибухівки, динаміту, проте насправді через певний час це все може вибухнути. Коли я чую фразу «російські миротворці», я згадую про те, як починалися війни, наприклад, грузинсько-російська війна 2008-го — як майстерно Росія використовує і провокує ситуацію для того, щоб потім сказати: “Напали на наших миротворців”. Подібне може повторитися й тут.

Наявність російських військ в Азербайджані — гірше навіть, аніж наявність вірменської окупації, яка була в Нагірному Карабасі. Тому що, вірменська окупація у Карабасі реалізовувалась з допомогою Росії. Вірмени,  зараз це побачили під час війни, самі по собі — нічого не представляють. Але за ними стояла російська армія і вони окупували те, що утримували майже 30 років. І азербайджанський народ, а особливо — його молоде покоління, яке не знає суті цієї російської армії, воно тішиться, тому що нічого не було, а тепер 7 районів повернули. Повернули більшу частину Нагірного Карабаху, включаючи символ Нагірного Карабаху — місто Шуша, культурну столиця Азербайджану. Звісно, це радує. Коли ця ейфорія спаде, от тоді пройде усвідомлення й тверезий розсуд того, що ж відбулося і тепер що робити далі. Тобто, якщо на цій території російських військ не було ні де-юре, ні де-факто, але ми знаємо, що вони перебували на території Вірменії, то тепер, виходить, вони з дозволу азербайджанського уряду перебувають тут — на термін до 5 років. Плюси й мінуси такої ситуації. Мінус — це те, що ми чуємо, що озвучує вже російська пропаганда: “Ми прийшли не на 5 років, а навічно”, мінус — це один із моментів, про який ви щойно назвали, ми знаємо сутність цих миротворців російських, ми це бачили в Абхазії, в Осетії в серпні 2008-го, ми знаємо що вони роблять у Придністров’ї, ми знаємо що вони роблять сьогодні на Донбасі, хоча вони там не під виглядом миротворців, а під виглядом окупантів.

Я погоджуюся. На вашу думку, яка головна помилка президента Алієва? Оскільки, ми розуміємо, що насправді тенденція йшла до того, щоб взяти під контроль всю територію Карабаху. Але він погодився. Не знаю, можливо був якийсь секретний дзвінок від Путіна, можливо були якісь емісари від Путіна, можливо Путін просто погрожував великою війною, а можливо йшли великі торги з Ердоганом?

Я не дивився б на це, як конкретно на чиюсь помилку. Це конкретна угода. Президент Азербайджану перебуває географічно й політично в дуже складному регіоні і складній ситуації. Азербайджан відвоював величезну частину своєї території: повернув 4 райони з кров’ю, 3 райони — до 1 грудня будуть повернені без крові, я думаю так і буде, тому що інакше ця домовленість в момент зірветься і війна розпочнеться — тоді мало не буде всім, включаючи й Росію. Адже за Азербайджаном як стояла, так і надалі стоїть Туреччина. Думаю ці 3 райони так само будуть повернені і за Азербайджаном залишається Шуша і декілька міст, які він от-от мав звільнити, але вони залишаються під контролем російської армії і туди буде повернене вірменське населення. Ось — це та сама міна уповільненої дії, яка буде в руках у Росії. Росія отримує вплив на Вірменію і підсилює свій авторитет у цьому регіоні, який вона втратила буквально за 44 дні. Сьогодні вона повертається у регіон і антипашинянівські настрої, вимоги й підсилення проросійських сил говорить про те, що сьогодні Росія тихо повертається у Вірменію та регіон. Туреччина уже в регіоні, та сама Туреччина, проти якої виступають у світі буквально всі, але вже офіційно Туреччина, після підписання угоди, на 5 відсотків турецький солдат перебуває в цьому регіоні, під виглядом моніторингового центру, який буде контролювати разом із Росією перемир’я. Як це, наприклад, відбувається в Сирії та Лівії. Враховуйте, що між Росією та Туреччиною  дуже багато місць, в яких вони так само співпрацюють. Це як тонка нитка. Якщо у них десь буде конфлікт з Сирією, Лівією чи тут щось піде не так — це вдарить по їхніх спільних інтересах. Тому, ці дві сторони — як закляті друзі, сьогодні змушені працювати одне з одним. Це плюс для Азербайджану у цій ситуації, який буде стримувати і ось ці просеператистські настрої, які вже сьогодні роздаються і з Єревану, і з Москви — на предмет того, що от на цій території, куди прийде Росія, російський солдат і куди повернеться вірменське населення, хоч одна третя частина Карабаху у нас залишилася — от ми звідти й почнемо. Почнемо ось все, що ми до цього робили, ці 30 років.

А якою буде ситуація зараз у Вірменії, оскільки в принципі російський план реалізується: Пашиняна загнали у кут, проти нього — величезні антипашинянські виступи. Ми розуміємо, що країні достатньо багато зброї та присутні російські окупаційні частини, значна частина вірменського політикуму не визнала запрошення так званих “російських миротворців”, це все  дуже гримуча суміш.

Я, з вашого дозволу, реплікою закінчу попередню відповідь й перейду до відповіді на це запитання. Тут дуже важливо — посилення ролі Туреччини, як стримуючий фактор наявності російських військ, які вже прийшли туди. І це посилення повинно бути, в першу чергу, в місті Шуша, який стоїть над столицею Нагірного Карабаху як дамоклів меч, на висоті 600 метрів над ним. І якщо звідти будуть дивитися великокаліберні кулемети, системи залпового вогню і все те, що буде направлене туди, як дамоклів меч, тоді там тема сепаратизму та інших моментів, всілякі бажання будуть трішки нейтралізовуватися. Це той фактор, який Азербайджан повинен підсилювати регулярно, стримуючий фактор, якого не було усі ці 30 років. Від того, як посилюватиметься турецький фактор, буде зменшуватись російський фактор. Плюс ми не знаємо, що ж написано у цих секретних протоколах. Тепер відповідаючи на ваше запитання. Звісно, у Вірменії сьогодні політична криза. Це Росія продала, з їхньої точки зору, Вірменію.  Тобто, вона мовчала 44 дні, давала можливість Азербайджану звільнити 90 відсотків усіх територій — окуповані 7 районів і частину Нагірного Карабаху, включаючи ключові міста — такі, як Шуша і Гадрут. Тож це підсилює антиросійські настрої. Але, з другого боку, і Захід у цьому питанні, на чолі з Францією, нічого не зробив. Теж їм не допомогли. І вони сьогодні бачать, що з двох зол вони вибирають менше. Вони змушені йти на це, вони змушені терпіти Росію, тому що ця Росія сьогодні повернулася до них і вона їм каже: “Це сталось з тої причини, що ви пішли прозахідним шляхом, ви вибрали Пашиняна і таким чином Пашинян привів вас до політичного колапсу. Повертайте мене, Росію, російську армію — і ми з цього маленького плацдарму, який ще залишився у наших руках, все спробуємо повернути у перспективі”.  Що сьогодні говорить російська машина пропаганди, що говорять проросійські політики у Вірменії, виступаючи навіть проти того ж Пашиняна — слід розпустити цей парламент, який у більшості в Пашиняна і, в кінцевому результаті, слід піти на нові вибори. А нові вибори вже підуть під дулом російського автомата і результати цих виборів будуть заздалегідь визначено. Політична доля того ж Пашиняна передбачена,  де він зараз перебуває?  Одні кажуть — в посольстві США, а може він на російській воєнній базі, під дулом автомату виступає кожен день і каже все те, що йому кажуть говорити. Він каже те, що каже російська пропаганда, мовляв, це ще не поразка, російські війська прийшли — вони нам допоможуть звідси почати відновлення всього того, що ми загубили. Тобто, він до цього моменту, все життя виступав проти цього, а тепер вони змушують його це говорити. А де він може це говорити? Можливо, він знаходиться на російській воєнній базі? Ви бачили, що відбулося з його кабінетом, як побили спікера. Він чудово розуміє, що сьогодні вся країна озброєна, його вбити — нічого не варто, у Вірменії такий досвід вже є: в 99-му, коли вбили спікера і прем’єр міністра. Тому, можливо він знаходиться саме під контролем російських спецслужб, але рано чи пізно ця криза закінчиться. І я думаю, якщо російська армія вже прийшла туди, а п’ята колона в Вірменії підсилює свої настрої, в кінцевому результаті — Росія повністю окупує Вірменію і, безперечно, продовжиться протистояння між Росією та Туреччиною в цьому регіоні.

Нехотячи я проводжу паралелі з ситуацією, в якій знаходиться прем’єр-міністр Вірменії Пашинян і ситуації, в якій може опинитися президент Зеленський у випадку тих чи інших непродуманих кроків, оскільки питання війни й миру в Україні дуже гостро стоїть. Суспільство дуже активно й бурно реагує, а його затягують кремлівські «дипломати в погонах» у так звану медвежу яму. Вони його заманюють обіцянками буцім-то про припинення наступу, обіцяють домовитися про щось посередині, а потім, у певний момент, вони можуть зірвати ці так звані домовленості і відкрити черговий фронт наступу.

Ви бачили як Азербайджан в єдиному кулаці  — всі підтримали Ільхама  Алієва у цьому питанні. Сьогодні в Азербайджані усі розуміють, що та загроза йде від присутності російських військ… І ваше суспільство так само повинно бути консолідованим. Ні опозиції, ні влади — якщо ми говоримо про загальнонаціональні інтереси. Тому, Україна так само повинна розуміти всю небезпеку того, що представляє собою російська армія на Донбасі. У вас ще гірша ситуація, тому що у вас прямий кордон з РФ. У нас Нагірний Карабах був в анклаві, ми сьогодні допустили туди російську армію — ось це найнебезпечніший момент, тому що напряму вона не могла увійти. А у вас вона може напряму вийти, у великій кількості. Тож у вас ситуація ще більш небезпечна. І, зважаючи на те, що у вас немає важелів впливу ні політичного, ні воєнного, ні економічного — по сьогоднішній день, ви маєте розуміти всю небезпеку того, що представляє собою Донбас. А можливі переговори, які проходять з незрозумілим форматом, без всяких гарантій безпеки: як політичної, так і  воєнної…  А  щодо майбутнього цієї території.  Робіть висновки, беріть усі плюси й мінуси того, що відбулося у Нагірному Карабасі. В першу чергу, плюси військової розбудови, як Азербайджан модернізував свою армію і зробив її армією 21 століття, важливо й те, що Азербайджан має такого сильного союзника, як Туреччина —  ви теж повинні такого мати. Чесно скажіть, у вас нема сьогодні такого сильного союзника в світі. Хто б не був, дехто вас підтримує на словах, але такого союзника нема. Ви спочатку вирішіть ці запитання і питання економічні. Тобто, поставте всю країну на вирішення цієї задачі. І коли вона встане на вирішення цієї задачі — тоді з наявністю гаранта, який за вами стоятиме, який буде стримувати експансію тієї ж Росії — от тоді можна сідати за стіл переговорів. Інакше, сьогодні будь-які переговори за столом на тому рівні, на якому перебуває Україна і на якому перебуває Росія — хто б не був: нормандський формат чи інший, приведуть до поразки України в кінцевому результаті.