Чорний час Голодомору і світла пам'ять - два крила нашої сили. Пам'ятаймо, щоб бути сильними!

В останню суботу листопада - День пам’яті жертв Голодоморів. О 16.00 цієї суботи, 28 листопада, давайте засвітимо на вікні свічку пам’яті!

Напевне, цього дня кожному буде що згадати. Цей невимовний біль, ця рана ятрить у кожній родині, молиться молитвами, листається в родинних альбомах із світлинами, плачеться, горить свічками. 

У мене ця рана заятрилася з хліба. Любила невимовно затишний запах, коли пекла його бабуся, - запах печі, дому, затишку, спокою. І гарячим їсти великий хрусткий шматок з молоком. А бабуся підбирала крихти і якось  швиденько кидала їх собі до рота. Я дивувалася - стільки хліба напекла, а їсть крихти...
Просто нічого не мало падати, пропадати: упав шматочок - підніми, накришила - збери відразу. Хліб святий, і це зовсім не банальність".

Хліб - рятівник нас як народу

"Його крихти зберегли нашу націю, наш народ. Не корінці і не кора дерев, і не гнила картопля, яку викопували, де можливо було викопати, а шматочок хліба, який, крім насичення, давай сили, віру, відновлював прагнення до життя. Його запах - печі, дому, затишку, спокою..." - так казала бабуся вже в час, коли ми мали вдосталь хліба, якого тільки хочеш хліба.   
Як же його насправді шанували наші бабусі і дідусі! І молитвами, і мовчазною вдячністю, і справжньою любов"ю! У нас - багато хліба: різного і будь-коли. Звичайно, якщо не ми його печемо, він сприймається трошки інакше.  

null
Сьогодні роковини Голодомору, який досі не має в моїй голові логічного пояснення. Неначе тоді відбулося затемнення в тих, хто організував такий жах. 

 У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., проте Голодомор 1932-33 рр. був наймасовішим і найжорстокішим. Розпочався голодомор наприкінці літа 1932-го, свого піку досяг навесні 1933-го і завершився на початку літа. Головні причини жахливого Голодомору і досі дискутуються, але все ж головними історики називають політику тоталітарного сталінського режиму щодо українців. Коли люди голодували, примусове відбирання їжі лиш посилювалося. На землі, яка квітувала колоссям. Не приймали допомогу інших країн, а навпаки - кинула всі сили на те, щоби ізолювати голодні райони. 

Фільм про період Голодомору в Україні польської режисерки Агнєшки Голланд "Ціна правди", який у французькому кінопрокаті отримав назву "Тінь Сталіна", очолив найвищі рейтинги у Франції і відкрив нам ще більше болючої правди.

Кадр з фільму "Ціна правди".

Голодомор в Україні - це злочин 

Так сказав заступник голови Українського інституту національної пам’яті  Володимир Тиліщак у чеському сенаті на презантації про Голодомор-33.

"Для України 1933 рік став роком національної катастрофи, наслідки якої ми відчуваємо і сьогодні. Голодомор в Україні - це злочин, спеціально спланований комуністичним режимом, метою якого було знищити українців як національну групу, націю, яка була готова за сприятливих умов оголосити свою незалежність
Інструментом цього злочину було обрано вбивство голодом. А саме, для найбільш численної на той час частини нації - селянства. І це здійснювалось одночасно з репресіями проти української інтелігенції, значну частину якої також знищував сталінський режим.
Метою Сталіна було перетворення Країни рад на військову фортецю з дисциплінованим населенням, що мало за першим наказом партії, без будь яких роздумів і запитань, кинутись на завоювання світу для встановлення комунізму у світі. Одночасно режим посилює тиск на духовенство та різні групи інтелектуалів, в яких він вбачає потенційних організаторів спротиву проти експериментів (режиму).
Упродовж 1928-1930 років проти членів української інтелектуальної еліти під приводом вигаданих справ про "підпільні організації", в багатьох регіонах України прокотилась хвиля сфабрикованих політичних процесів.
Апогеєм цієї кампанії, за словами Тиліщака, стала сфабрикована справа проти СВУ ("Союзу визволення України"). Підсудними були 45 осіб, в більшості представники наукової і духовної еліти та колишні діячі УНР. Саме ця частина населення українських інтелектуалів могла б потенційно очолити боротьбу проти сталінського режиму", - сказав Володимир Тиліщак. 


 null

Опухлі з голоду, але ділилися

Юрій Юзич, голова наглядової ради Пласту, ділиться своїми спогадами:

"Сердюк Варвара - моя бабуся Валя. Пережила Голодомор 10-річною дитиною, а опісля німецьке рабство (вивезена на роботи в Німеччину) і концтабір (за диверсію на пошті). Народилась і виросла в Люботині під Харковом. Вижили за рахунок батькового пайка, який працював на залізниці.

"Мій батько робив на залізній дорозі. Батькові давали пів кілограма хліба на день, дітям - по 200 грам. А мама ніде не робила - їй нічого не давали", - згадувала вона. І розповідала, як у неї - дитини - старша жінка вирвала татовий хліб, але натомість кинула свою хустину (плакала, а її мама заспокоювала, що тій жінці потрібніше). Мама поміняля родинний золотий перстень з рубіном на два кілограми кукурудзняки у Торгсіні (мережа магазинів з вимивання дорогоцінностей у населення). З вулиць щезли коти і собаки - всіх поїли. В місто постійно приходили опухлі люди із сіл під магазин, де давали пайок хліба робітникам. Важлива деталь - бабуся пам'ятала, що робітники ділились своїм мізерним хлібом із голодуючими з сіл. Хоч це і не допомагало - селяни вмирали прямо на вулицях, але ділились", - розповідає Юрій Юзич.

Бабуся Юрія Юзича Валя...

За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Так, нещодавно були розшукані ненадруковані вірші Андрія Малишка, написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор:
...Із тридцять третім голим роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,
Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини.
 
Картина "Людина, що біжить" Казимира Малевича - звинувачувальний акт Великого Голоду.. "Образ селянина, який біжить через пустельний пейзаж, є красномовним свідченням катастрофи".
 
 
Письменники також долучилися до болючої теми голодного мору українців. Серед українських письменників Олександр Корж вперше порушив тему Голодомору у своєму творі "Степова доля". У романі "Марія" (1934) Уласа Самчука показана жахлива картина голодомору та трагедія роду. У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім'ї Катранників на Слобожанщині у романі "Жовтий князь" (1963).
 
Це не можна забути!
Сучасні митці взяли на щит тему болю і голоду не тому, що зараз це просто і легко. Навпаки: відтворити той згусток болю - це пропустити його крізь себе з усім знанням про це. Але вони пишуть картини, повісті, романи і поезії - щоб пам'ять жила і щоб більше такого не допустити.
 

 

Роботи відомої сучасної художниці  Ніни Марченко

Геноцид ХХ сторіччя

Надія Козак, поетеса, розповідає: "Колись, не так уже й давно, завіряла мене одна латишка, яка замужем за києвлянином, що свекор їй казав, що в Україні ніякого голоду не було тоді - не те, що мору... А він-то знав, бо ж був у той час головою колгоспу на Харківщині. Я лише відповіла: Для таких, звичайно, що не було. Нема сумніву. Вони самі його, голодомор, й робили.Є ще люди (знаю), для яких "український мор 20-го століття" - на рівні видумки, а чи "всі голодали тоді". Їх не болить, бо їхнього роду не доторкнулася біда голодна. А може їхні предки й самі були причетними до цього злочину 20-го століття. Хто зна. 
Тож для таких, і їм подібним, -  баладно-зрозуміла інтерпретація, щоб:  і "дітям своїм розкажіте про них, дітям дітей розкажіте про те..." - щоби світ вжахнувся, щоб не забув, щоби пам‘ятав, щоб не повторив... Амінь". 
Балада
 
Мені болить й пече в душі до щему,
Як повертаюсь у двадцятий вік...
Скажіть, невже вкраїнські чорноземи 
Могли зродити 33-ій рік?!.
А хтось-бо вірив. Повні ешелони 
На Захід йшли. Закрився світ від бід,
Коли Вкраїна тратила мільйони,
Бо ж вимирав до пня козацький рід.
Упир червоний на державнім троні,
І з молотом-серпом замість орла,
Вершив свій суд, і вірні леґіони 
Нікого не пускали із села.
Косила смерть старих-малих без ліку,
Коли сексоти - наволоч уся - 
Не залишали й крихти у засіку.
Все вимітали всюди й без кінця.
Які ж безкровні люцифера жертви
В царині брехень: у самім кремлі!
Місцевий нарід з голоду мав вмерти,
Сконати на прабатьківській землі.
Творив пилат свої страшні закони.
А світ мовчав. Бо тьма заволокла
І розум, й очі. Де ж тут беззаконня,
Коли «савецьке» все: «хахли» й земля?..
...Порожнє місце зайвим не буває.
"Брати" помалу й хату обжили,
Гутарять і по-своєму співають...
Прийшли до нас на наше все. Прийшли...
Та хто вони? Якого роду, сили?
Бо в юди жить, то й доленька мала! 
Як відшукать нам батьківські могили? 
Та ж на кістках калина проросла!
Схилила гілля, мов скорботні руки. 
До неї приліта Небесний птах.
Бо для душі нема смертей, розлуки... 
Вона не перетвориться на прах...
Душа повік – у споминах-благаннях,
В сльозах скупих і у сумних піснях, 
І в молитвах, і у ясних світаннях, 
І на землі живе, й на Небесах...
Схилю я серце нині убієнним.
І ви схиліть. Хоч двадцять перший вік,
Не вірте, що вкраїнські чорноземи
Могли зродити 33-ій рік! 
  Надія Козак

Олена Полевецька, редакторка, згадує:
"На Буковині, звідки я родом, того страшного Голодомору не було.
Трохи був у 46-му, коли вже й туди москалі прийшли.
Якось, будучи вже студенткою і прочитавши "Марія" Уласа Самчука, я почала розпитувати про голод старого сусіда, вуйка Цилика. Він, Царство Небесне йому, був приблизно 20-го року народження, тож на час 33-го був хлопчаком. Вуйко мені розповів, що того голоду на Буковині не було, але він запам'ятав людей, які приходили з "тої України", щоб обміняти у них трохи хліба. Їх було чимало і всі виснажені і голодні...".

28 листопада о 16:00 запалімо свічки. Поки ми запалюємо їх - ми пам'ятаємо. Поки ми пам'ятаємо - ми народ! 

null

новини партнерів

23 січня, 2021 субота

Відео

Введіть слово, щоб почати