Розмови душі з собою

Найкраща новина – відсутність будь-яких новин, сказав хтось мудрий. І згадується описана свого часу Михайлом Бахтіним soliloquia, призабутий сьогодні жанр розмов душі з собою, на основі якого постали такі визначні твори як “Сповідь” святого Августина і “Розрада від філософії” Боеція, і «До самого себе» Марка Аврелія. Soliloquia – розмови душі з собою про найістотніше для неї. Якщо прислухатися до цих розмов, виявиться, що найголовнішими для душі будуть зовсім не результати президентських виборів у США, не кількість загиблих у черговій автокатастрофі на півдні Франції, і навіть не драматичний конфлікт інтересів довкола київської новорічної ялинки – увінчають її врешті-решт, чи ні, капелюхом?! - що розбурхав неймовірні словоблудні пристрасті на Фейсбуці, а речі значно тихіші, притульніші, настільки непомітні, що ніби аж неіснуючі для галасливого повсякденного шумовиння.

Додалося ще кілька зморщок під очима, журиться душа. Ще помітнішою стала сивина на скронях. Дні ось покоротшали, життя покоротшало на ще один рік. Так хочеться, щоб наші рідні і близькі були наступного року в доброму здоров’ї, щоб ніхто не захворів, не помер, залишаючи нас наодинці з численними викликами дедалі складнішого часу, що ніби зірвався з завіс. Тихими, ніби самотня свічка, що поволі згорає в безгомінні довжелезного грудневого вечора, бувають розмови душі з собою. Спогади і мрії, споконвічні її коштовності, старанно бережені від чужих очей, потаємна надія, що все якось устаткується і все буде гаразд, інтимна пам’ять про власне безсмертя, про безсмертя кожної душі. Наші померлі для душі не менш реальні за наших живих.  Вона розмовляє з ними і молиться за них. Вона ретельно охороняє злегка пожовтілі фотографії їхніх слів і розповідей – ось це слово саме ось так казала моя покійна сестра, а цю приказку любив вживати мій батько, - розмовляє з відсутніми, як із присутніми, і тоді їй стає легше, бо квітами біля їхніх могил і бесідами та молитвами вона подовжує інобуття споріднених душ. 

Душа дивиться на неймовірну слизоту за вікном і переживає, щоб невиспані діти, які вранці неохоче бредуть до школи, дійшли туди благополучно, не поламавши рук і ніг. Душа здригається, почувши завивання сирени «швидкої допомоги» на сусідній вулиці, благаючи в неба допомоги для невідомої хворої людини, яку оце їдуть рятувати інші люди. Якби в людей не було душ, вони нікого й не рятували би. Жили би собі безтурботно, як камені або пластикові манекени. Ще й тішилися би, що рід людський поволі зникає з лиця Землі, погостювавши тут кілька тисяч чи мільйонів, чи мільярдів, хто знає, літ. Нам більше місця, більше харчів і повітря буде, тим, хто виживає без душі, думали би вони. А ми навпаки намагаємося врятувати те, що ще дається врятувати, прожогом веземо наших хворих до лікарень, збираємо гроші на їхнє лікування, і тоді навіть надміру балакучий Фейсбук стає у пригоді, збираємо теплі речі для наших бездомних, і продукти збираємо, щоб вони змогли пережити небезпечну цю зиму, і разом із нами зустріли феєричне квітування черешень та абрикос навесні. Бо як же нам та без наших бездомних?!

Душа любить квіти, а не кулі, колиски, а не труни. Душа пам’ятає заповідь, дану першим двом людям: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю…”. Творець не сказав їм – убивайте один одного, вдень і вночі, де тільки побачите, знищуйте навіть щойно зачатих, щоб вони ніколи не побачили сонячного світла, і старих знищуйте охоче, радо вколюйте їм отруту, цинічно називайте це «доброю» смертю, евтаназією, щоб вони не їли вашого хліба, не пили вашої води і не дихали вашим повітрям. Ні, думає душа, пригадуючи сказані їй Творцем на світанку віків слова, бережімо наших стареньких матерів і батьків, бо саме вони передали нам безцінний дар Творця – можливість бути. Адже нас могло б і не бути, якби не наші безпорадні й кволі тепер старенькі…

І так ось, у довірливих розмовах, проминає цілий день душі наодинці з собою. Вона не читала новин, не вмикала телевізора, не вводила незліченних пошукових запитів. Вона нічого не шукала, просто згадувала і мріяла, вболівала і раділа над тим, що вже має і знає, вона надіялася на краще, була з собою, була в собі, і було їй добре, чого вона, врешті, бажає і всім, хто читає ці рядки. Хай вам буде добре. Бережіть свої душі.