Це вже другий набір недавніх санкцій, які Берн запроваджує протии представників білоруського керівництва. Перші санкції були запроваджені ще у жовтні 2020 року, відразу ж після початку протестів у Білорусі і їхнього силового придушення. Таким чином, Швейцарія діє в тому ж напрямку, що і Європейський Союз.
Однак я не випадково згадую про рішення сааме Швейцарії. Це нейтральна країна, уряд якої вкрай неохоче і обережно приєднується до будь-яких режимів санкцій. Берн намагається бути посередником, а не суддею. Однак у випадку з Лукашенком просто неможливо зберігати нейтралітет – настільки огидно і нахабно поводиться білоруський правитель по відношенню до власного народу. І Швейцарія просто діє так, як на її місці діяла б будь-яка цивілізована країна.
Будь-яка? Та ні, не будь-яка. А що ж Україна? А нічого. Україна дійсно обіцяла Європейському Союзу приєднатися до санкцій протии білоруських чиновників - і про це навіть оголосив глава європейської дипломатії Жозеп Боррель. Однак на практиці цього не сталося. Рішення про запровадження санкцій приймається на засіданні РНБО і підписується президентом. Секретар РНБО Олексій Данилов неодноразово говорив про події в Білорусі як про виклик для України. Президент Володимир Зеленський неодноразово засуджував насильство в сусідній країні.
Однак це - лише слова. Ніяких конкретних заходів у Києві не вживають - ні по відношенню до самого Лукашенка, ні по відношенню до його оточення. І залишається тільки гадати, в чому ж причина цього зволікання, а, може, і відмови від власних обіцянок – у особистій симпатії, яку Зеленський може відчувати до Лукашенка або укорупційних зв'язках українських і білоруських чиновників і олігархів.
У будь-якому випадку, така зухвала поведінка аж ніяк не прикрашає Україну. Адже наша країна постійно наполягає на пролонгації європейських санкцій протии Росії - і, до речі, сьогодні цісанкції продовжені на чергові шість місяців. Але з боку самої України аналогічної солідарності з ЄС - коли мова йде про тиск на Лукашенка - як бачимо, не спостерігається.