Передчасно відійшов у вічність професор Ігор Скочиляс

Це непоправна втрата для всіх, хто знав Ігоря – хто працював разом з ним в історичному архіві, хто був слухачем його лекцій і семінарів, хто допомагав у дослідницьких проєктах, хто стояв поруч з ним на барикадах Революції Гідності і відстоював принципи гідного життя, хто молився разом з ним в храмах і на майданах. Новопреставлений слуга Господній Ігор був глибоко віруючою людиною. Сьогодні Господь пригортає його у Своїх обіймах. А ми віримо, що після своїх терпінь і скорбот, спричинених раптовою недугою, він увійшов у мир і радість Того, який приготував для нас те, про що говорить апостол Павло у Посланні до коринтян: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (1 Кор 2:9).

Сумуючи за нашим дорогим колегою, ми з глибини серця висловлюємо щирі співчуття дружині Ірині, дочці Соломії та усій родині. Щиро молимося, щоб Господь покріпив їхні серця благодаттю Святого Духа та дарував усвідомлення, що дорогий нашому серцю Ігор, сьогодні є поруч Господа, Якому він усіма своїми талантами ревно і натхненно служив упродовж свого недовгого, але надзвичайно плідного земного життя.

Ігор Скочиляс був справді великим істориком з наголосом на кожному з цих слів. Його наукова біографія починалася драматично: батьки загинули, а він, залишившись удвох із сестрою, мусів опікуватися нею, а тому – забути про науковий світ. Та ситуацію переломила одна з його далеких родичок: пройшовши пішки чималу відстань до його села, вона сказала: «Ігоре, іди вчися далі». Розповідаючи цю історію, Ігор Скочиляс повторював: «Ця проста жінка розуміла, що для мене важливо». З перспективи років можемо лише подивляти, наскільки родичка добре відчула, як багато Ігор може дати для науки, України і світу.

Ігор Скочиляс отримав солідний науковий вишкіл, адже одразу після закінчення університету багато років працював у Львівському відділенні Інституту української  археографії та джерелознавств під керівництвом відомого науковця Ярослава Дашкевича – засновника однієї з сучасних історичних наукових шкіл. Зацікавлення Ігоря релігійною минувшиною поклало початок його співпраці з іще одним осередком незалежної наукової думки в Україні – Інститутом історії Церкви Львівської богословської академії. Непересічний науковий талант і харизму Ігоря Скочиляса було видно за його публікаціями, доповідями, публічними виступами. Його людські грані відкривались у мандрівках зі студентами, у храмі на молитві та в безпосередньому спілкуванні «під смоківницею», як полюбляв він говорити.   

Як науковець, Ігор Скочиляс був сміливий і принциповий. Головною його рисою була любов до правди – безумовне прагнення до неї та її відстоювання. Це у наші дні дуже рідкісна річ. Ігор був безкомпромісний у питаннях академічної доброчесності і запалив цією відданістю «нерозбавленим» науковим ідеалам не одного студента.

Ігор Скочиляс був людиною-інституцією. Він очолив цілий дослідницький напрямок, який займається історією Київської Церкви та її унійною традицією. У рамках цього проєкту силами невеликого грона співпрацівників та учнів щороку на світ з’являлося близько десятка нових книг. Розширюючи географію досліджень, Ігор зумів налагодити контакти з науковцями Литви та Польщі через ретельне та всебічне вивчення спільної історичної спадщини, не оминаючи і болісних та контраверсійних тем.

Ігор Скочиляс не боявся брати відповідальність. За вишкіл студентів, науковий розвиток колег-викладачів, пошук грошей на дослідницькі і видавничі проєкти, розбудову академічних структур університету. Перебуваючи багато років на керівних посадах декана, проректора, завідувача кафедри, він по-справжньому горів і згорав, ілюструючи, як можна плідно і якісно поєднувати три в одному: працюючи і як адміністратор, і як викладач, і як дослідник. 

Про таких як д-р Ігор Скочиляс говорять, що на них тримається наука і світ. Він був дійсно незамінною людиною. Його відхід на вічний спочинок – це  велика втрата для сім’ї, спільноти УКУ та України. 

ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ!

Біографічна довідка

Ігор Скочиляс – доктор історичних наук, завідувач кафедри історії Гуманітарного факультету УКУ, керівник Центру релігійної культури, ініціатор і натхненник дослідницької програми «Київське християнство». 

Народився 5 квітня 1967 р. у селі Цигани Борщівського району Тернопільської обл. 

Дослідник домодерної релігійної культури і східного християнства в Україні, унійних ідей та інституційної історії Київської митрополії у порівняльній перспективі; автор історіографічних концептів «Slavia Unita» і «Київська традиція».  

З 2013 по 2015 був гостьовим професором для студентів Українського Вільного Університету / Ukrainische Freie Universität (Мюнхен)

Освіта, наукові ступені та звання 

2011 – доктор історичних наук зі спеціальності «Історія України», Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Тема дисертації: «Галицька (Львівська) єпархія XII–XVIII століть: організаційна структура та правовий статус».

2008 – старший науковий співробітник / доцент Національної академії наук України.

2000 – кандидат історичних наук зі спеціальності «Джерелознавство, історіографія та спеціальні історичні дисципліни», Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Тема дисертації: «Протоколи генеральних візитацій Львівської єпархії 1730-1733 рр. як історичне джерело» (науковий керівник: д.і.н., проф. Ярослав Дашкевич).

1991 – диплом з відзнакою, Історичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. 

Професійна діяльність 

З червня 2020 – завідувач кафедри історії Гуманітарного факультету УКУ.
2016-2020 – проректор з наукової роботи УКУ
2015-2020 – професор кафедри нової і новітньої історії України УКУ.
2013-2015 – в. о. завідувача кафедри нової і новітньої історії України УКУ.
2010-2016 – декан Гуманітарного факультету УКУ.
2005-2008 – заступник директора Інституту історії Церкви УКУ.
1998-2005 – науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ.
1993-2012 – науковий співробітник (з 2010 – провідний науковий співробітник) Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.
1991-1993 – науковий співробітник Державного архіву Тернопільської обл. 

Нагороди і відзнаки 

2015 – нагорода «Feniks» Товариства католицьких видавців / Stowarzyszenia Wydawców Katolickich у категорії «Церковні науки» / «Nauki kościelne» за публікацію монографії «Kościoły wschodnie w państwie polsko-litewskim w procesie przemian i adaptacji: metropolia kijowska w latach 1458-1795» (Варшава).

2015 – нагорода в рамках 55-го Конкурсу Польського товариства книговидавців / Polskiego Towarzystwa Wydawcow Książek «Najpiękniejsze Książki Roku 2014» в номінації «Наукові та науково-популярні книги (гуманітаристика)» / «Książki naukowe, popularnonaukowe (humanistyka)» за публікацію монографії «Kościoły wschodnie w państwie polsko-litewskim w procesie przemian i adaptacji: metropolia kijowska w latach 1458-1795» (Варшава). 

2014 – нагорода ректора Українського католицького університету «За виняткові досягнення у наукових дослідженнях».

2011 – відзнака Національної академії наук України «За вагомий внесок у розвиток науки, активну науково-організаційну роботу». 

2011 – відзнака Львівської архиєпархії УГКЦ «За дослідження історії Української Греко-Католицької Церкви».

Найважливіші публікації: автор понад 250 публікацій українською, а також англійською, італійською, литовською, польською і російською мовами, у т. ч. десяти монографій і джерельних едицій.

Український католицький університет