Переважна більшість виборців висловилися за перехід від парламентської до президентської системи правління. Прихильником такого переходу був сам обраний глава держави, який під час передвиборної кампанії говорив про хаос і торжество кланових інтересів, якими супроводжувалося існування парламентської республіки. І з цими твердженнями важко не погодитися. Останній період політичної історії Киргизстану - це час постійної кланової боротьби, зіткнення інтересів, корупції і кризи.
Заковика лише у тому, що Киргизстан вже був президентською республікою упродовж декількох десятиліть. Президентська республіка привела до граничної концентрації влади у руках її перших президентів - Аскара Акаєва і Курманбека Бакієва і двох повстань, які змусили обох президентів залишити країну. Та й коли було ухвалено конституцію парламентської республіки, новий президент країни Алмазбек Атамбаєв (сьогодні він знаходиться в ув'язненні) мав куди більше влади, ніж усі парламентарі, разом узяті. А нове повстання у Киргизстані, учасники якого протестували проти фальсифікації результатів парламентських виборів, призвело до відставки президента Сооронбая Жеенбекова, але не до припинення роботи старого парламенту. Так що ж, може справа не у тому, яка республіка у Киргизстані - парламентська чи президентська? А у тому, що країною всі ці десятиліття керують хижі клани? При будь-якій формі правління?
Це питання повинні ставити собі аж ніяк не тільки киргизи. Це питання повинні собі ставити і ми. Тим більше, що Киргизстан і Україна багато у чому схожі. Киргизстан - найдемократичніша країна у Центральній Азії, на тлі деспотій у сусідніх державах. А Україна - найдемократичніша країна на сході Європи, на тлі диктатур у Росії і Білорусі. Чому ж ані у нас, ані у киргизів нічого не виходить?
А ось чому. Упродовж декількох десятиліть українці, як і киргизи, сперечаються про те, яка форма правління буде більш ефективною і призведе до вирішення проблем країни. Я, наприклад, послідовно виступаю за парламентську республіку. І це висновок з постійних спроб узурпації влади очільниками держави - від Кучми до Зеленського.
Але те, що відбувається у Киргизстані, змушує мене визнати, що перехід України до парламентської форми правління зовсім не обов'язково буде панацеєю. Сенс парламентської республіки - у балансі інтересів. Але це працює, коли є розвинене суспільство, коли політичні партії - це партії, а не клуби своїх лідерів, пов'язані з олігархами. Коли у громадян є погляди і є майнові інтереси, які ці громадяни хочуть захищати.
У злиденній країні, якою керують хижі клани, важливою є не форма правління, а баланс інтересів цих кланів. Саме цей баланс у нас в тій чи іншій мірі дотримується останні три десятиліття. При цьому звичайний українець, як правило - всього лише статист у цьому театрі абсурду. Навіть коли народ виходить на сцену, як це було 2004 року і у 2013-2014 роках, клани швидко опановують ситуацією і через контрольовані медіа нав'язують йому власний порядок денний - владу Віктора Януковича чи Володимира Зеленського, значення немає. Головне - олігархи збагачуються, народ бідніє. Так було за президентської республіки. Так відбувається за парламентсько-президентської. Так буде при переході до парламентської форми правління. У разі продовження кланового управління країною українці, як і киргизи, у буквальному сенсі слова приречені на злидні, безвихідь і повальну еміграцію.
При цьому на нестабільність у Киргизстані накладається непорозуміння між північчю і півднем країни, а в Україні - між заходом і центром з одного боку і півднем й сходом з іншого. І коли з'являється політик, здатний об'єднати виборців у голосуючих за різні політичні сили регіонах, це сприймається багатьма як можливість об'єднати країну. Таким був приголомшливий результат Володимира Зеленського. Таким виявився результат Сапара Жапарова.
Але у наших або киргизьких умовах політик-популіст об'єднує, дає надію, але не протистоїть клановим інтересам - що стає передумовою для втрати довіри і нової кризи у майбутньому. Зеленський втрачає довіру вже сьогодні. Жапаров втратить її завтра. А клани залишаться і знову гратимуть з українцями або киргизами у гру на свій інтерес.