Віктор Пинзеник — вчений, економіст та політик. Професор, доктор економічних наук, заслужений економіст України. Був першим віцепрем’єром, віцепрем’єрміністром, міністром фінансів та міністром економіки у кількох українських урядах; народним депутатом України I, II, III, IV, VI, VII і VIII скликань. Представляє державу у наглядовій раді публічного акціонерного товариства "Магістральні газопроводи України".
Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький
З якими економічними показниками ми входимо у новий 2021 рік?
Я думаю, що тут варто розділити два питання. Перше питання — як ми закінчили та рік; і з чим ми входимо в цей рік. Бо це трошки різні речі.
Якщо говорити про минулий рік, то країна закінчить з мінусом. І цей мінус за різними оцінками від 5 до -5,5%. Але важливіше для розуміння, яка поточна ситуація. А поточна ситуація, на мій погляд, близька до нуля. Тобто дуже важливо те, що відбувається в останні місяці. Бо ще немає звітності, але є показник, за яким можна оцінювати приблизно динаміку в економіці — це споживання електричної енергії. Є тільки дані листопада попереднього року, і вони майже на нулі. Там є структурне зміщення, тому що населення навіть збільшило споживання, але частина населення почала працювати дистанційно.
На нулі — тобто йдеться не про те, що ніхто не споживав електроенергію, а про те, що ми майже відновили споживання, так?
Дякую за уточнення, бо воно важливе. Це означає, що споживання електроенергії не впало, а воно дуже корелює з динамікою в економіці. Тобто поточна ситуація — економіка вже не падає, а залишається на рівні близько нуля. Але по минулому року буде мінус 5,5%. І судячи з того, що країна починає рік з локдауну, це відіб’ється на показниках першого кварталу, який, мабуть, буде з певним невеликим мінусом.
Тобто локдаун все ж таки пригальмовує зростання?
Якщо зупиняється робота і є обмеження в роботі певних секторів економіки, хоча вони й не такі масштабні, як було попереднього разу, але це впливає на економічну активність.
Коли ми вийдемо на до епідеміологічний, докризовий рівень економічного зростання.
Є різні оцінки цього року, і всі вони плюсові — від 3% до більш оптимістичних цифр, які дає уряд, — майже до 5%. Але я думаю, що це не відновить рівень, який ми мали до коронавірусу.
Тобто йдеться про "низьку базу порівняння", як кажуть економісти? Тобто ми настільки впали, що будь-яке маленьке зростання буде показане, як плюс 5?
Оскільки я вже озвучував цифру приблизної оцінки від 5 до 5,5% — це торішній спад. Нема таких оцінок росту. І очевидно, я не бачу таких дій, які б спонукали до прискорення росту. І ніхто ще не може оцінити, що буде відбуватиметься із перебігом епідемії. Думаю, що дуже оптимістично можна оцінювати, що ми вийдемо на нульове значення. Очевидно, цього року цього не вдасться зробити.
Прогнози багатьох інвесткомпаній доволі оптимістичні. Я читав програм інвесткомпанії ICU, вони прямо назвали цей прогноз "вакцина для економіки", — вакцина допоможе нашому економічному зростанню.
Для того, щоб вийти на нульовий рівень, треба, щоб зростання було майже 6%. Я поки ніде не чув, жодного прогнозу чув із таким зростанням. Нам важливіше повернутися на траєкторію зростання. Це найбільш важливе, принципове питання. Звичайно, принциповим і є питання темпів росту. Але воно потребує рішень, які вже виходять за межі проблем, пов’язаних із коронавірусом.
Пропоную поговорити про бюджет, бо ми знаємо, що через бюджет майже половина економіки перерозподіляється.
Трошки менше, але це великі масштаби.
Ми змогли виконати бюджет минулого року, чи поки що незрозуміло?
Визначмо, що вкладається у поняття "виконання"?
Зібрати гроші й…
Зібрали. І навіть більше, ніж було передбачено. Хоча всередині року ситуація із бюджетом виглядала досить песимістично. По моїм оцінкам було дуже важко вийти на показники, закладені у закон. По факту, отримали на 20 млрд більше, ніж очікувалося. Дефіцит — хоча сама по собі цифра у мене викликає тривогу — виявився менше на 60 млрд, ніж було закладено. І одна причина — збільшення доходів, а друга — частина видатків не профінансована. І якщо перша частина не викликає питань, то до другої частини можуть бути питання. Я відповіді ще не можу дати, бо немає детальної звітності. Бо така природа витрачання бюджетних видатків, що там можуть залишитись невиконані платежі.
І вони просто перенеслися на цей рік.
Точно. І я не можу сказати, яка частина з них відповідає цьому, а де можна просто не платити, і жодних наслідків немає.
Це просто така бухгалтерська хитрість, як родина, яка планувала придбати телевізор у грудні і вирішила, що у грудні не будемо купувати, а купимо в січні — і запишемо, що у грудні ми зекономили більше.
Я не думаю, що тут якась хитрість. Воно могло трапитись без злого умислу. Бо в кінці року в уряду були на рахунку гроші. Але для оцінки треба подивитись детально структуру непрофінансованих видатків.
І ще велике питання про Міжнародний валютний фонд. Ми знаємо, що минулого року влада ніби домовилася з фондом про кредит stand-by і мала отримати три транші протягом року, отримала тільки перший і два так і не отримала.
Ви маєте на увазі перспективи?
Звісно. Цікаво, чому взагалі так сталося і чи ми отримаємо ці гроші.
Коли я згадував дефіцит, який мене тривожить — фактична цифра 215 млрд грн — якщо ми подивимося на бюджет цього року, то там цифра значно більше у порівнянні з фактом, 246 млрд. Тут виникає дуже проблемне питання для України: наявність безпечних джерел фінансування такого великого дефіциту або такої нестачі грошей.
І я хотів би сказати, що минулого року ми отримали $3,5 млрд зовнішнього фінансування для покриття дефіциту бюджету.
Уявімо собі, що цього фінансування не було б. А цього року цифра дефіциту більше. Його треба чимось замістити. Замістити валютою ми не можемо, тому що Україна не є тим, хто виробляє ці грошові знаки. Виникає зрозуміла загроза, якщо їх доведеться замістити коштом внутрішніх джерел: внутрішній грошовий ринок не здатен продукувати такі суми гривні.
А крім того ми маємо ще один негативний наслідок.
Не гривні, а валюти, мабуть?
У такому випадку гривні. Бо бюджету потрібна гривня. Вона заміщалася великою частиною валютних надходжень, але у випадку нестачі їх треба чимось покрити. І ми протягом останніх років бачили явище, яке може посилитися у разі відсутності співпраці з МВФ, коли бюджет стає конкурентом економіки. Коли банківський сектор в основному обслуговує не економіку, а потреби бюджету, дефіциту бюджету.
То йдеться про друк грошей — вливання грошей у бюджет через банківську систему, а не через податки, так?
Поки я пояснював, ми забули, з чого я починав, — а починав я з дефіциту бюджету і питання, чому дуже важливо відновлення співпраці з МВФ. Продовження співпраці, бо вона не перервана. І я сподіваюся і очікую, що все-таки це відновлення відбудеться.
Коли я чув разом з вами прогнози по курсу, вони допускають певні припущення. І я думаю, що одне із припущень, яке всі колеги говорили з цього приводу, що співпраця з МВФ буде продовжена.
Перед тим, як говорити на іншу велику тему, — про мінімальні зарплати, — ми опитали людей про те, якою має бути рівень мінімальної зарплати в Україні. Трохи інші реалії, не такі, як в регіонах, але люди назвали мінімум 8 тис. грн. А у нас з січня встановлена мінімалка 6 тис. грн. Що можна сказати, люди забагато хочуть?
Я думаю, що тут трошки сприйняття людьми цієї проблеми, як бажаного відчуття реальної зміни рівня життя. Я розумію ці побажання людей. Єдине, що ми мусимо враховувати, що з кількістю грошових знаків, які є у кишенях громадян, реальний добробут не міняється. Реальний рівень добробуту міняє економіка, яка зростає.
Тож можна зробити, як в Зімбабве, хоч по 100 млн мінімальну зарплату…
Я б навіть не хотів до Зімбабве вертатись, бо на жаль, в нашій історії подібні речі були.
На жаль.
Для людей важлива не просто кількість грошових знаків у кишені, а що їх зустріне в магазині. Якщо їх в магазині зустріне вища ціна чи додаткова кількість товарів. До чого я веду? Не можна відривати проблему заробітку від економіки.
От минулого року на 1 січня мінімальна зарплата була 4 723 грн, зараз — 6 тис. Це на 27% більше. На скільки зросла економіка?
На мінус 5.
Я думаю, що достатньо такого порівняння, щоб зрозуміти наявність цієї проблеми.
Але зазвичай чиновники кажуть: "Дивіться, у нас ще є тіньова частина економіки, і ми підняли мінімальну зарплату, бо ми розуміємо, що формальна, офіційна мінімалка ні про що не говорить. Ми просто змушуємо бізнесменів, роботодавців "обілити" частину зарплати".
Так, певний ефект тут є. Хоча тіньова економіка також враховується у масштабах ВВП, у масштабах української економіки. Частина виходить з тіні. Але мінімальна зарплата має бути зав’язана на тарифну систему. Бо якщо цього не робити, то виходить зрівнялівка. Тому я прихильник того, щоб реальні доходи зросли. Я думаю, що будь-яка вдумлива людина не буде заперечувати проти цього. Але не можуть зростати доходи, якщо економіка де-факто не зростає.
Тобто йдеться про те, що має бути якийсь трансмісійний механізм: коли мінімалка підвищується, то у всіх в інших фахових рівнях теж підвищується зарплата по ланцюжку.
Інакше зменшується так званий "діапазон оплати праці". Тобто зарплата усереднюється, і розрив у зарплаті стає все меншим і меншим. Але якщо їх закладати в базу, це викликає додаткове велике навантаження і для бюджету, і для сфери економіки.
На жаль, потім за подібні рішення все одно доводиться розплачуватись. Або ціною, або курсом. Якщо ми проїдаємо резерви — зрештою воно все одно відіб’ється на нас, чудес не буває.
Я знаю, що виникає така проблема, особливо в державному секторі, коли мінімалку піднімуть, а гроші у бюджет не закладають на те, щоб виплачувати ці мінімальні зарплати. І що робить керівництво таких установ? Воно переводить працівників на 0,75 ставки. Роботи в тебе стільки лишилося, тільки ти вже працюєш не на ставку, а на 0,75 і отримуєш гроші по-старому.
На жаль, і цей момент треба враховувати. Особливо враховуючи, що локдаун призвів до падіння економіки, багато секторів відчувають проблеми з можливістю виплатити заробітні плати. І коли у них виникає додаткове навантаження, вони перед непростим вибором — або виконати вимоги, або звільнити якусь частину працівників.
Ну бізнесмени кажуть, що зростання мінімалки — це фактично і зростання відрахувань: єдиний соціальний внесок із заробітної плати найманих працівників; і деякі бізнесмени-роботодавці сприймають зростання мінімалки, як додатковий податок на їхній бізнес.
Є зв’язок, є тут вплив. І не тільки для дрібного бізнесу, але й для інших секторів економіки, які працюють на виплаті заробітної плати, там же прив’язка є, є певне обмеження нарахування ЄСВ на кратність до мінімальної зарплати, і таке рішення теж призводить до збільшення відрахувань.
На які економічні показники орієнтуватися, щоб знати, чи зростає економіка чи ні. Дивитися на ВВП, на ВВП на душу населення, на середню зарплату, — на що?
Коли мова йде про економіку, світ не придумав кращого показника, ніж валовий внутрішній продукт (ВВП). Бо це те, що створено протягом всього року у даній країні. Звичайно, коли мова йде про громадян, то кращий показник — ВВП на душу населення.