Михайль Семенко. П’єро кохає, задається і мертвопетлює. – Л.: Піраміда, 2020
Ця екзотична збірка класика українського футуризму – "вибрані поезії ліричні, інтимні, еротичні і кверо-футуристичні", упорядковані Юрієм Ковалівим і Василем Ґабором. Погодьмося, дивне (і похвальне) зацікавлення галицьких видавців слобожанським ліриком 1920-х. І нехай у збірці вперто правлять "залю" на "залу" і "Атлянтіду" на "Атлантиду", ігноруючи тодішній правопис (хоч у Семенка швидше його відсутність), але загалом це проєкт, вартий найбільшого пошанування. Згадавши попереднього автора-шевченкознавця, нагадаємо, що єдиним авторитетом, який постійно непокоїв М. Семенка, був Т. Шевченко. "Ти приносиш мені засмальцьованого "Кобзаря" й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно", – пародіюючи дядьківську манеру вислову, звертався М. Семенко в дражливому маніфесті "Сам" (передмова до збірки "Дерзання") до уявного, збірного апологета народницьких цінностей, у фокусі яких фетишизовано Т. Шевченка. У самого ж автора поезій все, звісно, модернізовано, як-от у "Місті": "Дротові мережки на блискучих ізоляторах / Стрункими рисунками перехрещені ажурної роботи / Залізне тіло онервотончене винахід електричного / новатора". Хоча, ліричного "футуризму" за життя, в якому не "Кобзар", а партквиток за пазухою і бита дружина вдома, у Семенка, нагадаємо, так само вистачало. Як у класичних "Білих столиках": "Панно. Я у вас прошу пляшку пива. / У мене пересохло в горлі. / Будь ласка, не дивіться на мене так пеcтливо – / В мені щось умерло".
Галина Пагутяк. Путівник розгублених. – Л.: Піраміда, 2020
Магічний світ Карпат у цьому романі-містерії – це лише ворота до того всесвіту, куди мандрує з Калинівки коло Острополя головна героїня на ім’я Марія. А разом з нею - Йона, син Іцка і Ривки, з Острополя, що на Поділлі, а також Юсуф, старий дервіш, із села в Албанських горах. Мандрують вони до Святого міста Єрусалиму, і шлях був би непростий, якби не печера в Карпатських горах поблизу села Підзахаричі – своєрідний термінал до небесного і земного Єрусалиму – якою дістаються мети наші герої. Але до цього далеко, як у кожній, навіть короткій біблійній історії. "Ось Марія, яка лежить в крові чоловіка і сина, руки і ноги в неї зв’язані, рот заткнутий кляпом, вона намагається відкотитись у темряву… Ось Йона, з раною в нозі, що не перестає кровити, у важкій від болота шинелі, заповз до печери в Карпатських горах, і вґвинчується в її нутро, наче вуж, якому настав час змінити стару шкіру". Тож і Марії з її одержимістю, і Йоні з його демонами, і навіть Юсуфові із запечатаними вустами судилася далека дорога з безліччю пригод, про які розповідає відома авторка, чий магічний стиль розпізнається з перших сторінок…
Антон Санченко. Круз та Лис. Напередодні. – К.: Комора, 2020
Ця книжка – з розряду повернення «імперських» імен до української скарбниці, і мова у ній зокрема про двох легендарних достойників, які здійснили першу російську навколосвітню експедицію. Не дивно, що нею, як нагадує автор, командували німець та українець - саме українці та німці будували Російську імперію. «Дивно те, - підказують нам, - як росіяни вміють привласнювати й робити "русскими людьми" всіх успішних діячів, навіть якщо прізвище одного з них фон Крузенштерн і він естляндський барон, а іншого Лисянський і він з козацького полкового міста. Ніжин. Тож наразі це реконструкція початку зіркової кар’єри Юрія Лиснянського, майбутнього кавалера ордену Святого Георгія, власника іменної золотої шпаги, капітана першого рангу. На початку цієї історії автор згадує всіх ніжинців, "кого ви вивчали у школі й не знали, що це вони". "Микола Гоголь, малоросійський письменник. З його "Шинелі" вийшла вся російська література. Євген Гребінка, український поет, невідомий росіянам автор слів циганського романсу "Очі чорнії", який так любить Голівуд. А росіяни пишуть – слова народні. Леонід Глібов, український байкар. Про те, яка з його байок - "Ведмідь-пасічник" чи "Вовк та ягня" - для нас нині актуальніша, вчені-лінгвісти сперечаються до знемоги. А також письменники Юрій Збанацький, Євген Гуцало, Анатолій Дністровий та поетка Анна Малігон. Не забув автор також про "псевдо-одесита, ніжинського актора Марка Бернеса, який возив шаланди повні кефалі і вигадав кіношний одеський акцент; ніжинського письменника-рекордиста Андрія Кокотюху, якому вистачило тормозків для навчання у Києві на журфаці й для написання 78 книжок на час, коли я друкую ці рядки) а також про засекреченого ніжинця Сергія Корольова, конструктора космічних ракет".
Ольга Карі. Компот із патисонів. – К.: Комора, 2020
Важко повірити, що все це не так давно коїлося у нашому житті – ананасовий компот із патисонів, перші жіночі прокладки, українські школярі в Абхазії. Загалом це ціла епоха – вікопомні "лихі" чи "лиховісні" 90-ті, після яких виросло вже не одно покоління, про що мова у цій книжці. Мої дев'яності -- це мої шкільні роки, той відтинок життя, коли страшенно хотілося бути як усі, мати те саме, що й усі, вдягатися за єдиним підлітковим дрес-кодом. Врешті, щоб у мене були ті сотні, тисячі милих дівочих дрібничок, які заполонили рундуки й кіоски і гроші на які моїй мамі доводилося викроювати зі своєї мізерної зарплати шкільної вчительки. У дев'яності моя родина не голодувала, та брак грошей відчувався у всьому. Втім, не траплялося, щоб дідусь не мав на обід гарного шматка м'яса (це була непорушна стаття гастрономічного бюджету родини). І не було жодного літа, коли дідусь не відправив би нас із мамою відпочивати на море до Криму або до рідні на Кавказ. Але на решту розваг і забаганок, окрім. двадцяти днів на морі та відбивних котлет на обід, було накладене табу: ніяких обновок, гарних нових речей чи найновішої моделі телевізора. Навіть на жіночі гігієнічні прокладки грошей заледве вистачало - бюджет родини був посічений і порізаний, наче витрати на українську культуру під час карантину".
Максим Беспалов. Східний Вал. – К.: Темпора, 2020
Альтернативна історія про шляхи розвитку України, якими вона могла би піти, якби не зазнала тих чи інших випадковостей, давно і надійно цікавлять наших авторів. Здебільшого це новітня історія, в якій чи то УНР вистояла, чи то Гітлер переміг. Існує навіть "Українська якбитологія", в якій прораховуються всі варіанти переінакшеної історії. Так само цей роман, в якjve після "інакшого" закінчення Другої світової, а також в результаті післявоєнних перипетій з’явилося дві України, і зокрема два міста, про які мова – Дніпропетровськ і Січеслав, розділені Дніпром-кордоном. "Січеслав був фінансовою столицею якщо не всього континенту, то принаймні Східної Європи. "Місто тисячі банків" протягом двох останніх десятиліть зосередило майже всі грошові потоки від комерційних відносин між Європою та Азією |ї Радянським Союзом зокрема). Теоретики українства завжди пророкували для своєї країни долю містка між двома цивілізаціями - західною та східною, і Січеслав став пам'ятником. цим здійсненим мріям, Хмарочоси його вибудуваного вздовж Дніпра ділового кварталу стали водно час ї символом тріумфу Української Держави, якій усе вдалося, й охоронними вежами, величезною цитаделлю на кордоні з Диким полем". Тож надворі 80-ті, і на стадіоні у футбольному матчі мають зійтися два "Дніпра". Зрозуміло, що це буде щось більше за футбол.