Але спочатку офтоп. Ми уже неодноразово розповідали про те, як виглядає ідеальна Україна в очах Росії. Це утворення без історії, без культури, без історії. Із тотальним побєдобєсієм і російськими військами на теренах. Ми уже побачили тестові зразки цієї Малоросіі на території окупованого Криму і терористичних клоак "ЛНР" і "ДНР".
Особливо фейки і маніпуляції про утиски російськощелепних поціновувачів Пушкіна і дня побєди загострилися після введення в дію закону про українську мову в сфері обслуговування. І полізли із нетрів російської великої культури такі доморощені прометеї, як професорка-ватниця педуніверситету імені Драгоманова Євгенія Більченко. Яка на повному серйозі заявляє публічно, що закон 16 січня — “черговий набухший лімфовузол на тілі онкохворої американської колонії”. Дивно, що за освіту у такого ватного педагога майбутнім вчителям доводиться ще і платити немалі гроші. Насправді такі колективні більченки існують і руйнують психіку студентів допоки міністрами освіти у нас ставлять таку “ні рибу, ні м’ясо” як плагіатор Сергій Шкарлет. Але одне радує — такі амбасадори російської мови і культури скоріше відлякують аніж притягують. І це плюс. Єдине, що шкода, ця сорокарічна жінка до виходу на пенсію скалічить ще не один курс свого вишу.
Далі був новий український правопис. Його скасував Окружний адміністративний суд Києва — те саме скандальне судилище Павла Вовка, який пишається своїми навичками політичної проституції. Уряд уже сказав, що оскаржуватиме це неподобство. Академія наук вищої школи жорстко написала, що рішення ОАСК зруйнувало багаторічну роботу низки провідних лінгвістів. І головне відзначила загрозу реваншу: “реально не важко бачити, що воно (рішення — ред.) лежить у річищі масштабного антиукраїнського реваншу, який здійснюється останнім часом, зокрема, й через інструменти корумпованої й контрольованої проросійськими силами судової системи”.
І тут уже додам я, а в чому маразм ситуації. Справа в тому, що НАБУ та САП підозрюють керівництво та низку суддів Окружного адмінсуду Києва та інших осіб у спробі захоплення державної влади, участі у злочинній організації та зловживанні впливом. Очільник згаданого суду Вовк багато місяців ухиляється від допиту та переховується від вручення повісток слідчими. То якого чорта цей злочинець вирішує, яким правописом користуватись українцям?
А вишенькою на торті є нинішні маніпуляції, що українська влада начебто забороняє “Майстра і Маргариту” Михайла Булгакова. Про що почали волати два “слуги народу” Макс Бужанский та Данило Гетьманцев. А ще більше розмазувати лайно по трубам про тотальну українізацію почали рупори Кремля. Але справа ось в чому. Держкомтелерадіо днями не дало дозвіл на ввезення 17 книг, які містять ознаки антиукраїнської пропаганди. І серед них було лише одне видання “Майстра і Маргарити” видавництва “Азбука-Аттикус”.
Бо ось, що там було — “у передмові до книги Михайла Булгакова “Мастер и Маргарита” видавництво “Азбука-Аттикус” пропагує представників російського кіно Юрія Кару, Миколу Бурляєва, Валентина Гафта, які за публічну підтримку військової інтервенції в Україну внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці. Це видання не буде розповсюджуватися в Україні».
Тобто заборонено лише одне видання через російську пропаганду агресії проти України, а от “Майстра і Маргариту” інших видань у нас вистачає. На будь-який смак.
Ось генеральний директор і власник видавництва “Фоліо” Олександр Красовицький на власному досвіді пояснює, чому важливо боротися із російськими інформаційними спецопераціями під прикриттям — “мы просто продаем великую русскую литературу”.
Тобто, бачимо останнім часом кілька хвиль масованих ударів по українській мові і культурному простору з боку наших північних сусідів і їх міньйонів у парламенті та університетах. Але їм не виграти, дороги у нас є здоровий глузд і вміння перевіряти фейки від Бужанського.
Від себе додам, що найкраще, що можна зробить з Михайлом Булгаковим і Федором Достоєвським — це перекласти їх українською і забути все, як страшний сон.
Я нагадаю, що український неокласик Михайло Драй-Хмара став жертвою сталінських репресій, бо у свій час переклав ідеально Пушкіна, Лермонтова, Цвейга, Шарля Бодлера і Поля Верлена.
Такі люди і такі переклади світової класики радянській владі не були потрібні, бо ж їм необхідно було викорінити міф про тупий український народ без інтелігенції і українську — як мову села.
Тому наших неокласиків масово згноїли або на Колимі, або в Сандармоху. А їхні твори і переклади були заборонені аж до незалежності.
Зараз же вилазять більченки, бужанські, ківи із заявами про заборону російської літератури. При чому упевнена, що більшість з них читали переважно або газету в нужнику, або хіба телеграм від своїх ляльководів.
Перемога буде за нами. В ідеалі — якби всі згадані тут прізвища українофобів читали свої російські томики за пряником в Тулі.