Закриття низки проросійських телеканалів вимагає подальших серйозних і сміливих кроків, зокрема прийняття закону про колабораціонізм і відповідних арештів рахунків. Водночас Кремль готує підняття градусу військової ескалації на сході України, аби змушувати нас до кривавого компромісу. Чого варта заява Кравчука, мовляв, перемир'я вже просто немає і годі вдавати, що воно є. Тож чи встигне відповідно Зеленський зі стратегічним розгортанням військ? Тому що ми розуміємо: якщо Росія справді розпочне в найближчі пару місяців надзвичайно серйозні кроки на сході України, - ми маємо встигнути. Для дефортифікації за останній рік було зроблено, на превеликий жаль, як на мене, більше, ніж для посилення наших ударних угруповань і відповідної військової архітектури.
Перше. Я сподіваюся тільки на дії Генерального штабу і Збройних сил. Там є здорова серцевина, яка здатна протистояти агресії, бойові офіцери, генерали, які вже випробувані війною, які пройшли і Крим, і Рим і мідні труби, які розуміють як у нинішній ситуації необхідно діяти. І зараз важливо лиш, щоб їх не гальмували у прийнятті необхідних рішень. Друге. Я розумію прекрасно, що противник спробує, шантажуючи силовими ударами, посадити Зеленського за стіл переговорів з Луганськом і Донецьком. Оцього я остерігаюсь найбільше. Навряд чи, використовуючи навіть силу, Росія піде на широкомасштабні довгострокові агресивні дії. А от використати це як тиск на Київ для того, щоб посадити його за стіл переговорів при слабкості зовнішнього контуру і міжнародного співтовариства, при слабкості, скажімо, клубу друзів України, Кремль буде намагатися це зробити. Тут дуже важливо, щоб Банкова не пішла на цей діалог. Якщо, не дай Боже, Банкова піде на цей діалог, ми опинимось у ситуації гіршій, ніж Білорусь. Тому треба все робити, щоб Банкова не пішла на такий крок.
Чому Кравчук лише зараз зауважив, що з перемир’ям у нас не все гаразд? “Двохсоті” приїздили регулярно.
Я хочу всіх зараз відадресувати до нещодавнього виступу онлайн Владіміра Путіна в Давосі. По суті це було анонсування наступних агресивних дій без визначення точок агресії. Пригадайте 2007 рік, безпекова конференція, де, був виступ з викликом.
Мюнхенська так звана промова. Так?
Так. 2008 рік на Бухарестському саміті - виступ із викликом. 2007-го було анонсовано по суті напад на Грузію, що було підтверджено 2008-го. У 2008-го року вперше у виступі Путіна прозвучало, що, як тільки Україна зробить крок до НАТО, Російська Федерація застосує дії для того, щоб Україна не була цілісною державою. Журналісти тоді це завернули в дуже дивну формулу. Останній виступ в Давосі - по суті це було анонсування чергових агресивних дій. І вже не тільки проти України, а й проти Європейського Союзу. Це дає сигнал того, що Кремль буде вчиняти дії по всій лінії своїх агресивних експансивних планів і мрій. І невипадково, що після його виступу на Донбасі активізувалися обстріли, з'явились загиблі і поранені і так далі. По суті це була зовнішня команда “фас”. Очевидно, що після виступу в Давосі Путін обрав тільки один варіант дій — це силовий тиск. І це позначається по всій лінії – від економічних питань. От зверніть увагу, це співпало з тим, що Росія відновила будівництво Північного потоку, закінчуючи такими речами, що стосується Донбасу, порушенням так званого всеосяжного безстрокового припинення вогню, відкриттям артилерійського вогню із забороненої зброї практично по всій лінії фронту.
Борель, який відвідав Москву, повернувся, я б так сказав, розгублений. І поки насміхаються над безсилістю європейської дипломатії, об яку повитирали ноги у Москві Лавров і іже з ним, слід розуміти чому Борель був настільки розгублений. Можливо, він почув доволі неприємні, ультимативні погрози, зокрема і в бік України.
Найгірше в цій ситуації не те, як сприйняв сам Борель те, що сталося. Найгірше те, що Європа так і не зрозуміла, не дивлячись на те, що цілий ряд засобів масової інформації, європейські політики зараз кажуть про необхідність посилення санкцій, але насправді єдності у позиції Європейського Союзу в цьому відношенні немає. Адже і візит Бореля був підштовхнутий так званими контрагентами Росії, починаючи від Будапешта, Праги, південних держав Європейського Союзу, які не зовсім погоджувалися з вказаними санкціями, закінчуючи тим, що випади Лаврова і Путіна проти Бореля говорили про те, що Кремлю нецікаво спілкуватися із загальноєвропейським форматом. І в цей момент діями, прямими діалогами з Парижем, Берліном, Будапештом, Римом Кремль фактично розгромив цілісну політику Європейського Союзу. Власне, те, до чого Кремль і тяжів — порушити єдність Європейського Союзу. Ну, а Ви прекрасно розумієте, що далі з такими як Україна, Балтійські держави, Білорусь Кремль розправиться дуже швидко. І невипадково от власне в ці дні чергове усьому європейському континенту було нав'язано тему НАТО. Про майбутнє і долю, і значення НАТО заговорив Макрон, заговорили в Україні. якщо для України — це питання життя і смерті, то чого б Макрону і декільком і іншим очільникам Європейського Союзу було говорити про НАТО? Тому ситуація, з моєї точки зору, така, що, з одного боку, ми маємо абсолютно мляву, безперспективну, непродуману, без стратегії політику політичного керівництва України, а, з іншого боку, бачимо як Європейський Союз зазнає чергових ударів з боку Кремля.
Президент Зеленський пішов на сміливий крок, але наразі надзвичайно тяжко оцінювати чи він справді щиро кинув виклик Кремлю, чи він обмежиться так званою піарною складовою, коли медведчуківські ресурси перетечуть до інших структур, які створять буквально за пару тижнів чи за місяць нові російські телеканали.
Дії, які були вчинені, з моєї точки зору, - це абсолютно конституційне законне рішення проти групи каналів, які були агентами Кремля, і в той же час маємо - імпорт електроенергії спочатку з Білорусі, який було зупинено, а потім з Росії. Далі, ми немовби не заглиблюємось у глибину цього процесу, але, якщо подивитися на торгові угоди, які зараз укладаються, - про купівлю мінеральних добрив, метанолу і так далі, вони свідчать про те, що цілий ряд структур, в тому числі і державних, таких як Нафтогаз, збільшують свої комерційні, торгові контакти з Російською Федерацією. Про що це свідчить? Перше, це - непослідовність. Друге - навколо президента є цілий ряд груп впливу, які тягнуть в різні сторони. Наступне, це наслідок вже очевидно інституційних вад в системі організації виконавчої влади, тому що уряд робить одне, президент робить друге. Третє — це те, що на поверхні лежить - реальний очільник зовнішньої політики Єрмак кинув напрямок співпраці по Норманді і зараз переключився на Сполучені Штати Америки. І в цей час держсекретар Сполучених Штатів Америки робить дзвінок міністру закордонних справ України, і це саме по собі свідчить, "люди добрі, організуйте роботу так як це визначено вашою Конституцією і вашою інституційною моделлю". Тому що ця шарпанина, яка зараз почалася з відновленням і віднайденням в архівах документів переговорів Єрмака і очільників, які працювали навколо Трампа, все це свідчить про те, що Вашингтон би радий у цій ситуації співпрацювати, але він не розуміє як зараз організована справа в зовнішній політиці у Києві.
Пане Романе, тут я з вами не погоджуся. На мою думку, у Вашингтоні надзвичайно добре знають, як влаштована реальна політика у Києві, тому що вони мають розшифровки не лише офіційних стенограм, але й так званих стенограм неофіційних. Вони знають, де, хто, з ким зустрічався, що вони обговорювали та, які були подальші кроки. Я думаю, насправді кілька потужних аналітичних тек чи, до прикладу, парочка терабайтів інформації, так би мовити, лежить. Єдине, вони не знають, як правильно вчинити, адже конструкція української влади збудована настільки абсурдно, що вони просто її бояться зачепити, аби той картковий будиночок не посипався.
Приймається це зауваження, однак мушу сказати про те, що в питаннях зовнішньої політики іноді траплялися такі речі, коли дублери чи інші особи приймали рішення, але дублери чи інші особи уповноважувалися юридично відповідними актами осіб, які відповідали за цю сферу. В українському випадку, дійсно, Ви праві з тим, що інформацією вони володіють, але, вагаються як використати цю ситуацію для того, щоб досягти результату, а з іншого боку - мобілізувати Європу, яка розсипається, бо її без кінця штурмує Кремль. По третє, забезпечити продовження реформ в Україні, тому що та ситуація, яка зараз виникає в стосунках між Україною і Європейським Союзом носить майже ультимативний характер. Тобто, ми будемо продовжувати співпрацювати, якщо ви виконаєте перші 10 пунктів. Погоджуюся, ці пункти супер важливі для України, для українського громадянства, але після анонсованої агресії в Давосі, зараз Європі і Україні треба думати про те, як протистояти ворогові і формувати блок країн, які, на випадок агресії, можуть протидіяти достатньо озброєному, сильному, на сьогоднішній день, Кремлю.
З іншого боку, що мав би робити президент Зеленський в теперішній ситуації? Різні рокіровки, потенційні заміни того чи іншого Разумкова на бородатого Стефанчука також не вирішують проблему. Йдеться про стратегічну стабільність держави.
Президент України сьогодні опинився в ситуації, коли він метушиться між зовнішньополітичними, військово-політичними і безпековими загрозами, які нависають. З іншого боку, штормить всередині, при чому штормить найближче оточення. Це стосується насамперед фракцій у парламенті, політичних партій, уряду, який не справляється з кризою у житлово-комунальній сфері, енергетичній etc, etc. Де пріоритети!? Наполягаю на тому, що пріоритети президента мають знаходитися у безпековій сфері. По-перше - він Верховний Головнокомандувач, по-друге — гарант додержання суверенітету, територіальної цілісності і прав людини. Тому на цьому він має зосередити свою роботу. Це армія, оборонно-промисловий комплекс, весь спектр безпекових питань, починаючи від інформаційної безпеки, у якій він зробив певний крок, закінчуючи питаннями соціальної та медичної безпеки.
Тобто він мав би не вилазити РНБО та Міністерства оборони в теперішній ситуації, проводячи там по півдня, а то й більше?
Очевидно, що рішення, яке було прийнято по закритих каналах, народилася всередині РНБО. А це свідчить, що там, на певному рівні є люди, з якими можна і необхідно працювати. Для того, щоб ситуацію посилювати, у цьому плані потрібно маневрувати кадрами, реалізувати певні державні програми, вносити зміни у відповідний бюджет і так далі. Потрібно робити все, аби, на випадок агресивного кроку з боку Росії, Україна готова була протистояти і у внутрішньому плані, тобто в плані Збройних сил і в зовнішньому аспекті. Я би все таки рекомендував зараз зосередитися над відновленням постійного діалогу з європейськими столицями, в інформуванні їх про реальні події на лінії фронту, в мінімізації, а не збільшенні торгово-економічних стосунків з Росією, в будь-який момент вона може перекрити кран. Також важливим є заміщення технологій і пошук нових зовнішньо-економічних партнерів, аби замінити і сировину, і ринки, які сьогодні Україна використовує в Російській Федерації. Одномоментний удар по таких об'ємах може мати дуже серйозні наслідки для економіки України і для безпеки, зокрема енергетичної. А ось ті розмови і рішення, які прийняті останніми місяцями в енергетичному плані, вони страшенно розхолоджують, вони дають суспільству сигнал, що влада не знає, що робити, вона не впевнена в правильності своїх дій. Я не кажу вже про те що, очевидно, до цього доклали свої зусилля, свої аргументи, що Російська Федерація продовжила будівництво "Північного потоку".
А що насправді відбулося з нашою енергетикою, тому що лунають припущення, що це була картельна змова, свідомий сценарій просто розтягнутий у часі. І Росія впливала на кілька надзвичайно важливих енергетичних напрямків, роблячи це свідомо, адже називаються прізвища тих чи інших недолюстрованих функціонерів Януковича. Це ж не просто співпадіння і, можливо, внаслідок цього Зеленський протер очі і вирішив дещо "присадити" Медведчука.
Я не вірю, що через технологічні причини така кількість енергоблоків вийшла в аварійний ремонт. З моєї точки зору, за цим стоїть серйозна змова тих, хто шантажує і уряд, і Державу, і маємо невміння уряду діяти в таких умовах. Воно є лише плюсом для тих, хто намагається шантажувати Україну у цій ситуації. Все це є складовою продуманої програми атаки на енергетичну систему України. В Україні достатньо потужностей і ресурсів, аби не тільки забезпечувати себе власною електроенергією, а й експортувати її. І те, що зараз відбувається, це нефаховий менеджмент уряду, внутрішні змови проти уряду та суспільства й окремі диверсії. Не може такого бути, щоб одномоментно така кількість енергоблоків вийшли в режим аварійного ремонту. За цим стоять дуже серйозні дії і тут не допрацьовує безпекова сфера.
А відповідних арештів можна сподіватися чи якихось надзвичайно серйозних кадрових рішень? Маю на увазі, відправити у відставку, вже не кажучи, за грати кількох провідних менеджерів.
Давним давно це треба було вживати, тому що сама дія і національної комісії з питань регулювання енергоринку, і ситуація в Міністерстві енергетики вимагала екстрених рішень, кадрових рішень, в тому числі і президента, і уряду. Подивіться, ми вже у цій трясці живемо четвертий місяць, навіть п’ятий перебуваємо у такому стані. Перші сигнали енергетичної кризи з’явилися у липні. Але це пропускали, ніхто на це не звертав уваги, я маю на увазі з очільників. Хоча аналітики про це вже тоді говорили, що там не ладно діється. На жаль, кроки тоді не були прийняті. Сьогодні ситуація серйозно ускладнилась, я не вірю у співпадіння такого перебігу подій.