Такі різні історії успіху


фото: gettyimages
І сьогодні, і, вочевидь, упродовж багатьох століть існування людства у світі була особлива увага й цікавість до того, що сьогодні називають історіями успіху

Ті, хто щось здобув, завжди були на виду, їхні здобутки захоплювали й надихали інших на власні починання. Не скажу, що я стою осторонь: я теж люблю дізнаватися історії людей, які чогось досягнули, – і то часто не завдяки тому, що життєві обставини були до них особливо прихильні, а навпаки, радше всупереч їм. Чимало визнаних геніїв із різних царин страждали від розмаїтих хвороб; їх та їхніх наукових зацікавлень не розуміли їхні рідні, вчителі чи кохані, не вірили в них, але, попри це, ці люди йшли за своїми покликами серця і врешті підкорювали вершини, про які суспільство не раз навіть не усвідомлювало, що вони існують.

Зрештою, йдеться не лише про науку. У кожній книгарні знайдемо низку книжок про так званих «звичайних» людей, які жили, як усі, працювали, як всі, а тоді відчули, що роблять не те, що до чого їх кличе серце, що вони просто марнують свої бажання і таланти – і пішли за своїми мріями. А вони розмаїті. Для когось найбільшою мрією була подорож у Гімалаї, для когось – реалізація мистецьких покликань, іще хтось мріяв стати знаменитим кухарем, журналістом, письменником, футболістом чи ще кимось іншим... Я впевнена, що кожен із нас читав бодай одну таку історію – людини, яка пробилася від своєї "звичайності", зануреної в одноманітний і не надто цікавий побут, до власної мрії. Виступів успішних людей на бракує на TedxTalks, YouTubeтеж повниться історіями людей, які в прямому сенсі перемогли себе. Чого варті виступи самого тільки Ніка Вуйчича, який, не маючи рук і ніг, уміє плавати й займається серфінгом, має прекрасну дружину й декількох дітей, а також подорожує світом і читає натхненні лекції в різних куточках земної кулі, після яких у слухачів виростають крила: якщо він зумів реалізуватися, то зумію і я. Про шлях до мрії оповідають десятки фільмів – і все це прекрасно. Чудово, якщо чийсь приклад, чиясь історія – нехай і складна – може прислужитися комусь іншому у віднайденні та реалізації власного покликання. Це справді дуже добре.

Єдине, про що не слід забувати, занурюючись у чиюсь чергову історію успіху, – це те, що в світі є ще багато інших історій і не всі з них успішні. І що успіх не є мірилом щастя чи абсолютною цінністю, до якої треба прагнути. Зрештою, що життєві історії, які можуть здаватися історіями невдах, часом мають у собі значно більше світла, ніж історії людей, що тішилися визнанням і славою. І, зрештою, що всі можуть бути успішними, просто кожен по-своєму, бо успіх можна розуміти дуже широко.

Я здобувала освіту в Могилянці, і коли тепер мене запитують, що я хотіла би змінити в своєму університеті, якби могла, найчастіше кажу про те, що хотіла би змінити меседж про успішність, про студентів як про еліту, який нам так наполегливо транслювали. Нам повсякчас нагадували, як добре бути першими, якими важливими в нашому житті є рейтинги, і наслідком цього ставала шалена змагальність на курсі. Ми не вчилися допомагати одні одним, але добре вміли конкурувати. Оглядаючись назад, я воліла би, щоб у студентські часи ми більше зважали на те, щоби бути просто людьми. Більше допомагати одні одним, підтримувати тих, хто пас задніх, не сприймати когось як “невдах”. Було би чудово зрозуміти тоді, що люди не бувають невдахами, або, як сьогодні кажуть, “лузерами”. Що кожен має свої – невидимі іншим – обставини, які тягнуть його назад, але часом треба зовсім трохи підтримки, щоб людина відірвалась від них – і немовби вистрілила своїми талантами й уміннями. А ще я би трансформувала той меседж про потребу в першості в зовсім інше повідомлення. Розповіла би, що рейтинги відносні. Сказала би: “Якщо на курсі вас сто сорок осіб, то лише хтось один нині буде першим, а комусь випаде бути сто сороковим, але ні першому не треба пишатися, ні останньому соромитися. Ви є тут, і всі ви йдете за своїми мріями – кожен у своєму темпі, – і це найважливіше”.

Коли Христос помер на хресті, Його теж багато хто сприйняв за абсолютного невдаху. Називав себе Месією, видавав за пророка, а тоді загинув найганебнішою смертю, яка тільки була в Юдеї: був розп’ятий на хресті, – так це могло виглядати збоку. За людськими мірками Христове життя і смерть не назвеш успішними... Тільки от насправді смерть Христа виявилася наріжним каменем історії спасіння.

Як багато було невизнаних за життя митців, що жили не просто в бідності, а впроголодь, а вже по їхній смерті їхня праця здобула те визнання, на яке вони заслужили. Чомусь мені пригадуються художники-примітивісти: Нікіфор Дровняк, Марія Примаченко, Поліна Райко, Параска Плитка-Горицвіт і низка їм подібних у різних куточках світу земної кулі. Їхні життєві історії аж ніяк не назвеш класичними історіями успіху, але скільки ж через них у світ було виллято світла...

Тому, "полюючи" на історії успіху, раджу ані не захоплюватись ними настільки, щоб самому потребувати повторити саме так, як уже зробив хтось, ані не тужити, що мені ніколи не вдасться бути так само успішним, як ті, хто мене надихає. Може, краще просто роззирнутися довкола й уважніше придивитися до власного життя. Дозволити собі побачити в ньому щось, що надихає – самого чи саму тебе. Бо ж кожен із нас є у чомусь успішним. Хтось у батьківстві чи материнстві, хтось – у кулінарії чи квітникарстві, ще хтось – у виготовленні виробів з бісеру, чи в стрибках у довжину, чи в умінні приручати тварин, або в знанні іноземних мов, чи грі на музичних інструментах. Комусь може здатися, що це надто банальні речі, щоб ними міряти успіх і ними пишатися. Але, може, ми просто надто звикли сприймати все, що маємо, як даність, а тому знецінюємо те, чого ми досягли, що вміємо й маємо, і натомість ставимо собі зависокі планки примарного “успіху”? Якщо ж їх досягнемо, то, ймовірно, також сприймемо як норму і теж знецінимо.

Часом дуже треба змінити кут, із якого ми дивимося на світ і на власну дійсність. Задля експерименту можна подивитися ще й ось так: сказати собі нині, що ми всі суперуспішні люди ще й тому, що зранку прокинулися, побачили світло дня і отримали в дар іще один день життя. Можемо жити, дихати, рухатися, танцювати, працювати, розвивати наші таланти. Чи ж ми не щасливі? Чи не маємо всього, чого потребуємо, для щоденного переживання успіху? Якби ми захотіли, могли би – кожен із нас – розповісти історію свого життя так, щоб надихнути нею когось, запалити до чогось доброго. То чому би цього не зробити? А для початку подивитися на власне життя новим поглядом. Серед розмаїтих поразок побачити те, що є моєю перемогою, яку я, можливо, знецінюю. І самому собі – може, вперше в житті – розповісти найцікавішу (бо власну!) історію успіху.

Все по темі

новини партнерів

27 лютого, 2021 субота

26 лютого, 2021 п'ятниця

Відео

Введіть слово, щоб почати