Держава і мова - єдине ціле. Як ми можемо зробити свою землю державою любові?

У цей день хочеться побути ученицею на уроці, причому на уроці української мови. І на запитання вчительки, що для людини означає рідна мова, встати і відчеканити те, що вкладено в голові, ба навіть у генах ще з народження, що пульсує у скронях і що написано у підручниках: "Рідна мова - це душа народу, це показник унікальності народу, це його культура, історія, розвиток". Бо це знає кожен учень і, здавалося, для чого піддавати сумніву те, що зрозуміло і очевидно?

Але виникає "доросле" запитання: якщо навіть дитині питання мови зрозуміле, чому ми досі спотикаємося на тих же граблях манкуртства?

Відповідь може бути однією: страх. Той давній страх, який поселився в генах, коли за мову карали і нищили, коли значно простіше було затесатися серед сірих мас однакових обличь з однаковими думками, ніж підняти голову. Пізніше цей страх метаморфозувався у страх бути піднятим на глузд за свою селючковість, відсталість.

У психології є цілий розділ дитячих травм. Напрошується аналогія з мовою, яка дитячою травмою засіла у нашій свідомості і досі дає про себе знати: а раптом висміють? А раптом  не вдасться заговорити? А раптом поб'ють?

Але у нас є чудова приказка: "Вовка боятися - в ліс не ходити".  Якщо вже на те пішло, то мову вбити неможливо, хоча б тому, що вона не має тіла. Вона - душа, а душа, як відомо, - безсмертна. Коли вбивають носіїв мови, логічно, що з ними помирає і мова. Нас як носіїв  рідної мови вбивали перманентно. Важко зараз сказати, яка ще мова світу піддавалася таким тортурам, як наша.

Читайте також: 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази

"Мови - це важливо!" - гасло ЮНЕСКО до Дня рідної мови

Міжнародний день рідної мови був започаткований у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Там же було вирішено підтримувати мовне та культурне розмаїття планети. 

 Наразі існує така статистика: із 6 тисяч мов, які нині існують, половина з них перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО звертає увагу людства на це важливе питання комунікації між народами.   

Розпорядження "Про відзначення Міжнародного дня рідної мови" в Україні було видано в 2002 році. З того часу ми маємо ще один день пошанування рідної мови в освітніх і культурних закладах, у спільнотах, просвітницьких організаціях, школах, садочках і в кожній родині зокрема.

Наша мова вижила - і що це означає? 

Ми знову відзначаємо свято рідної мови зі своїми перемогами і втратами. Хотілося б говорити на рідній землі лише про перемоги рідної мови, бо де ж їй ще перемагати, ніж не на своїй, Богом даній землі? І тому в День материнської мови ми маємо що сказати! 

Що після століть катувань наша мова вижила, і чи не це є головним знаком небес, що ми просто не маємо морального права її покинути напризволяще.

Що наша мова дуже красива. Навіть діти в школі вже знають, справді нема сенсу повторювати очевидні речі.

Чому ж вона не має такої свободи, як інші мови світу? Чому багатьом українцям спілкуватися рідною мовою незручно, некомфортно, принизливо? Давайте з'ясовувати, бо День рідної мови заснований у світі і для таких питань.  

 Про мову і закон

Українська філологиня, телеведуча, головна редакторка освітньо-виховних програм Національної радіокомпанії України Аліни Акуленко радить розглядати мовне питання в історичному аспекті:

 "Боронити українську мову.

Що може звучати ще більш абсурдно, ніж ця фраза? Особливо в незалежній і суверенній державі.

Заборонити українську мову. Ось, що звучить ще більш абсурдно. Особливо в незалежній і суверенній державі.

Як можна заборонити українську в Україні в ХХІ столітті?

Та легко. Навіть Емський указ 2.0. не знадобиться.

Головне, не робити це в лоб, а діяти тихою сапою.

Принизити. Применшити. Здругоряднити. Зрештою, висміяти й виставити неповноцінною.

А навіщо? Щоб перемогти.

Прибрати мову з дороги, щоб змогти прибрати до рук її територію. Бо держава без мови - вже не держава, а територія.

Якби мова не мала значення, навіщо було б її стільки разів забороняти?" - каже Аліна Акуленко і переходить до того аспекту мовного питання, яке кожен свідомий українець, та навіть не лише українець, а кожна людина, має для себе вирішити особисто. Бо це питання ідентичності кожної людини, її позиції, її місця в суспільстві. 

"Українська мова має значення. Бо:

• 1. Вона робить Українську державу - Українською державою. Рятує від статусу колонії. Чи землі у складі якоїсь там імперії.
• 2. Вона робить націю нацією. Нації говорять спільною мовою. Якою мовою говориш, туди й належиш.
• 3. Вона окреслює наші пріоритети, цінності, цілі й кордони. Бо мова - це не лише речення зі слів. Це величезний пласт культури, який стає частиною нас, коли ми стаємо частиною мови.
• 4. Вона змушує з нами рахуватися. На міжнародному рівні зокрема. Бо держава, яка, поважаючи інші мови, понад усе цінує свою, - потужний політичний гравець. Мова - це кордони держави. Держава, яка береже свою мову, не поступиться своїми кордонами.
• 5. Вона не лише важливий політичний, але й економічний важіль. Пісні, книжки, блогерство - це лише вершина монетизації мови. Мова обслуговує суспільство, а суспільство - це гроші. Яка мова панує в суспільстві, та й отримує прибутки.
• 6. Мова робить нас унікальними. Бо такої, як наша мова, іншої мови немає.
• Вона не краща й не гірша за інші.
• Вона єдина.
• І коли ми боронимо мову, ми відстоюємо і її, і свою неповторність.
• 7. У кожної людини є рідна мова. Її називають материнською. Або батьківською.
• Рідна мова України - українська.
• Так склалося на наших землях історично.
• Вона тут народилася. Сформувалася. Століття за століттями розвивалася й набиралася сил.
• І цю історичну закономірність треба берегти.
• Усіма силами.
• Бо без мови ми - ніхто.
• Тому не варто нікому дозволяти перетворювати нас на нікого.
• Тим паче не варто дозволяти це робити ворогу.
• Коли ми боронимо свою мову, ми боронимо передовсім самих себе", - підсумувала Аліна Акуленко.

Аліна Акуленко

Наша мова - давня й нова!

Про давність нашо мови останнім часом з'явилося багато досліджень, і це дуже добре. Головне - брати їх до уваги, оцінювати, дорожити і цими знаннями, і тим, що ми - нащадки і спадкоємиці дуже давньої і дуже сильної мови. 

Але водночас наша мова - і нова. Бо ми її продовжуємо творити, розвивати, вчити. Вона росте і розвивається разом з нами. Тому вкотре хочеться наголосити на тому, що вчити мову не пізно і не соромно у будь-якому віці. Для тих, хто починає, є ось такі прості кроки.

Про слова. І про любов. 

Саме у такому симбіозі поєдналися роздуми Аліни Акуленко про сенс мови і її красу.  "Люблю слова. Особливо ті, які нібито всі знають, але чимало хто в них плутається.

1. Слова можуть бути несказаними, а можуть і несказанними. Але будуть це різні слова.

Бо несказаний - це невисловлений, а несказанний - надзвичайний.

Не лишайте несказанні слова несказаними.

2. Водний - води стосується, з неї складається, в ній живе або за її допомогою працює.

А водяний, окрім того, що містить у собі багато води, означає ще й безбарвний.

Водяними знаки на грошах називають тому, що вони безбарвні.

3. Родовища і бак будуть паливні, але суміш пальна.

Бо пальний - здатний горіти, а паливний - пов'язаний з паливом.

4. Будують найчастіше споруди, а не спорудження.

Спорудження - будування чогось, а споруда - щось збудоване. Спорудження метро на Троєщину - це процес (ймовірний), але невідомо, коли чекати на перші споруди (ймовірні станції).

5. Пора і час бувають листопадні, а дощ, сонце і бухгалтерський звіт - листопадові.

Перше стосується опадання листя, друге - назви одинадцятого місяця року.

6. Водій водить будь-який транспортний засіб, а шофер - лише автомобіль.

Щонайменше, так каже словник.

7. Обличчя - те саме, що й лице.

Але лице - не те саме, що й обличчя.

Коли йдеться про передню частину голови людини, то це й обличчя, і лице.

А ось зовнішній/верхній бік предмета - це лише лице.

Тобто у людини буває обличчя й лице, а в одягу - лице і спід (тобто виворіт або внутрішній бік.

8. Вдачу мають, а на удачу - полюють.

Вдача - характер, нахил, звичка. Удача - успіх.

Можна бути добрим на вдачу, і зловити удачу за хвіст.

9. Індійці - корінне населення Індії й Пакистану, індіанці - корінне населення Америки.

Ще є індуси. Це застаріла назва індійців. Індусами також називають послідовників індуїзму.

10. Лепський - це хороший, гарний, добрий.

І лепський - поганий, кепський.

Не питайте, чому так.

Просто Олена Пчілка писала про "лепський" узвар як про смачний, Іван Франко про "лепські" ноги як про зранені, збиті, нікудишні.

А Тарас Шевченко спересердя вигукнув: "Який сором, лепська мати!"

Просто у мові не все так просто, як нам хотілося б. Але все настільки цікаво, що ми навіть собі й не уявляємо".

Фото Анатолія Борейка

Сьогодні у нашої мови - свято. Кожне свято - це сильна енергетика любові, настрою, надії. Якщо сприйняти мову крізь призму любові, можна відчути кожну грань її краси, її сили і її болю. Вона стільки часу берегла нас, цементувала як народ, як велику сильну націю. Говорила про нас світу, співала, писала книжки. Завдяки їй ми є! Ну а як це - не берегти любов?