Іво Андрич. Проклятий двір. – Чернівці: Видавництво, 21, 2021
Ця книжка – один із найкращих і найвідоміших романів Нобелівського лауреата з літератури Іво Андрича. Цей роман побудовано за принципом “історія в історії”, що дозволило письменнику поєднати одразу кілька оповідей. Одна з них відбувається на початку минулого століття в стамбульській тюрмі, куди лиха доля закинула монаха-францисканця з Боснії. Інша ж історія сягає XV століття і оповідає про реальну долю Джем-султана, який бореться за владу зі своїм братом Баязидом ІІ. Попри напружений сюжет, це ще й філософський роман, у якому притча про братів-суперників переростає в роздум про сутичку романтичного й прагматичного начал, а "проклятим двором" стає не тільки тюремне подвір’я, але й саме людське життя.
Славенка Дракуліч. Кафе “Європа”. Життя після комунізму – К.: Yakaboo Pablishing, 2020
У цій відвертій екскурсії міським життям Будапешта, Тірани, Варшави та Заґреба, які ще продовжують акліматизацію в пост-комуністичних реаліях, її авторка – відома хорватська письменниця не пропонує простих рішень чи політично-знеболювальної терапії. Вона просто фіксує побачене по той і це бік колишньої залізної завіси, пропонуючи свої точні, але людяні спостереження, цінні потужною емоційною відвертістю та ограненою ясністю інсайтів. “Подорожній також помітить багато прозаїчних моментів, як от повсюдний дивний та нав’язливий запах, брудні вулиці, зіпсуті зуби місцевих, дивне ставлення до грошей, проблему з громадськими вбиральнями, те, що більшість людей брешуть чи хитрують, або ж мають звичку обвинувачувати інших у кожній своїй невдачі... – констатує авторка. - Не достатньо стверджувати, що справа в різному сприйнятті минулого чи концепціях часу. Але відвідавши ці краї, ви швидко усвідомите, що ми, східноєвропейці, існуємо в іншому часовому поясі. Ми живемо в цьому столітті, та, водночас, успадкували минуле, сповнене міфів та казок про кровну та національну приналежність”.
Ішіґуро Кадзуо. Художник хиткого світу. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2020
Цей роман видатного японського автора витриманий у відповідних традиціях тамтешньої прози, відомої своїм неспішним медитативним розвитком сюжету. Власне, сюжет при цьому не надто важить – головний герой намагається видати заміж свою доньку – і більш важливі його спогади про давні часи, традиції, його родину. Хоч батько й був проти його малярських занять, і слава прийшлася на часи війни, яка забрала у нього сина і дружину. Нині митець постарів і вже не малює. Він, мов привид, блукає «кварталами насолоди» своєї молодості, де вже немає гейш і не чути натхненних голосів його учнів. Наш герой заново проживає свою особисту, часом суперечливу історію, а ще ж заради доччиного заміжжя він мусить зректися минулого, в якому так важко зрозуміти, де межа між зрадою та відданістю і наскільки велика відповідальність митця перед викликами історії. Та чи можливо переосмислити спогади і через забуття віднайти щастя? Чи корегує час «правильність» вчинків та дій і чи може перетворити праведника на зрадника, коли хиткий світ навколо змінюється і змінюються його ідеали?
Фернандо Арамбуру. Батьківщина. – Х.: Фоліо, 2020
За останні десятиліття жодна книга в Іспанії не була удостоєна стількох нагород, ніж цей роман: краща книга 2017 року, Національна премія з літератури, Премія критики, премія Міжнародного клубу журналістів, італійські премії Стрега і Лампедузи. Тільки іспанською роман нараховує понад 30 видань, продано права на переклад 32 мовами. За сюжетом, у маленькому баскському містечку живуть і дружать дві сім’ї. Матері по вихідних разом ходять у кафе, батьки — до велоклубу, де змагаються у швидкості на перегонах, діти грають, діляться між собою всім, чим можна. Незважаючи на різні погляди та матеріальний стан, життя цих родин тісно переплетене. Але потім діти виростають, і відбувається страшне: старший син з однієї сім’ї вступає до терористичної організації ЕТА, що бореться за незалежність Країни Басків, а батька з іншої сім’ї ЕТА вбиває. Можливо, той самий сусідський син і вбиває, хоча це не точно, та й яка різниця? Ось і доводиться одній родині все життя мучитися питанням “чому саме ми?”, вчитися жити далі без батька і чоловіка й по-справжньому так і не навчитися. А іншій — шукати виправдання своєму синові-вбивці, приреченому провести життя у в’язниці, спробувати знайти вищий сенс у його злочинах.
Ґленді Вандера. Там, де ліс зустрічає зорі. – Х.: Віват, 2020
Сюжет цього роману нагадує новий серіал “Засланець з космосу”, в якому прибулець з іншої планети в результаті аварії потрапляє на Землю, оволодіває тілом і життям першого зустрічного, і далі, звісно, продовжується комедія. У даному випадку стається майже те саме, хоч і без кривавих подробиць, адже прибулець у романі – це дівчинка, яка потрапила в родину до орнітолога. “Тепер Джо побачила очі. Розумний блиск у її погляді бувзанадто проникливий як для дитячого личка, тому жінкасприйняла це як знак того, що з нею затіяли гру. — Якщо ти іншопланетянка, то чому в тебе людськаподоба?— Я просто використовую тіло цієї дівчинки. — Скажи їй, щоб ішла додому, поки ти там, у її тілі. Гаразд? — Вона нікуди не може піти. Вона була мертва, коли я вселилася в тіло. Якщо вона повернеться додому, її батьки злякаються. - Он воно що! Тепер починається гра в зомбі». Насправді ніякої гри, все всерйоз – пиво в холодильнику, картопляний салат, сусід, від якої дівчинка не тікає. Від усіх тікає, а від нього ні, уявляєте? А ще допомагає з орнітології своїй новій хазяйці, але краще, все-таки, посуд помити. Бо уявлення про людяність в інопланетян виявляються чомусь більш гуманними, ніж у самих людей”.