Розпусна звабниця, іншопланетянка у вашому тілі та український “Мадагаскар” - 5 книг, які варто прочитати навесні

Біографічна драма, історичний роман, урбаністичне віршування і навіть казкові пригоди – усе це придасться до того, щоб вийти з сезонного ступору.

Стейсі Шифф. Клеопатра. Життя. – Х.: Фабула, 2021

Героїня цієї книжки – одна з найславетніших жінок, які коли-небудь жили на світі. Вона правила Єгиптом протягом двадцяти семи років, втратила була царство, повернула його, майже втратила знову, розширила кордони своєї імперії, нарешті втратила все. Богиня в дитинстві, цариця у вісімнадцять років, легендарна особистість одразу ж після смерті, вона навіть за часів свого життя була об’єктом здивування та поклоніння, пліток та легенд. Загалом постать Клеопатри огорнута міфами. Вона увійшла в історію розпусною звабницею, супутницею двох видатних римлян — Юлія Цезаря і Марка Антонія. Але історію цієї єгиптянки писали чоловіки. Що про неї може сказати жінка? Авторка спробувала по-новому поглянути на життя єгипетської цариці, показати її окремо від чоловіків і визначити, чи помилялись історики минулого. Отже, це ґрунтовне й цікаве дослідження життя Клеопатри, у якому правда відокремлюється від вигадки, а упередження від реальності. І перед нами постає освічена, неймовірно багата, блискуча жінка, владна правителька великого Єгипетського царства.

Ґленді Вандера. Там, де ліс зустрічає зорі. – Х.: Віват, 2020

Сюжет цього роману нагадує новий серіал “Засланець з космосу”, в якому прибулець з іншої планети в результаті аварії потрапляє на Землю, оволодіває тілом і життям першого зустрічного, і далі, звісно, продовжується комедія. У даному випадку стається майже те саме, хоч і без кривавих подробиць, адже прибулець у романі – це дівчинка, яка потрапила в родину до орнітолога. 

“Тепер Джо побачила очі. Розумний блиск у її погляді бувзанадто проникливий як для дитячого личка, тому жінкасприйняла це як знак того, що з нею затіяли гру. — Якщо ти іншопланетянка, то чому в тебе людськаподоба?— Я просто використовую тіло цієї дівчинки. — Скажи їй, щоб ішла додому, поки ти там, у її тілі. Гаразд? — Вона нікуди не може піти. Вона була мертва, коли я вселилася в тіло. Якщо вона повернеться додому, її батьки злякаються. - Он воно що! Тепер починається гра в зомбі”.

Насправді ніякої гри, все всерйоз – пиво в холодильнику, картопляний салат, сусід, від якої дівчинка не тікає. Від усіх тікає, а від нього ні, уявляєте? А ще допомагає з орнітології своїй новій хазяйці, але краще, все-таки, посуд помити. Бо уявлення про людяність в інопланетян виявляються чомусь більш гуманними, ніж у самих людей.

Влада Ралко. Рот і хрест. – К.: ArtHuss, 2020

“Сільська” образність завжди приваблювала міських авторів, оскільки вважалося глибоко «народною», і перші спроби завжди відгонили обов’язковим “фольклором”. Саме так у 60-х входив в модну “українську” тематику київський поет Леонід Кисельов і саме так дебютує поетичною збіркою київська художниця Влада Ралко. Паралелі, можливо, натягнуті, але не заперечити одного - обох підштовхнув до “переходу” складний життєвий період – у першому випадку – смертельна хвороба, у другому – не менш нищівна (духовно і фізично) пандемія. У збірці мисткині немає ілюстрацій – лише вірші, «стислі тексти», як називає їх авторка. Насправді це настроєві шкіци, концептуальні ескізи, філософські етюди у “фольклорному” виконанні. 

“Селом заправляють жінки”, “Селом ходить ніч із серпом”, “Глевка грядка підмета”, “Мама шлунок стравить помалу”, “Не бери серпа”. Авторка одразу попереджає, що найкраще їй ведеться у місті, а “будиночок із садом біля лугу на краю деградуючого села, куди ми завжди приїжджаємо влітку” - це “укриття від буденної реальності”. “Заходь усередину / Ведись як удома / Та мені відомо про камінь / Замість порога / Плаский важкий / Тягнеш його вже не радий запрошенню / В хаті вогко але все влаштовано щоб тут бути / Ось холодні після зими крейда і попіл / Гарно / Ось сволоки із гаками / Хочеш вішайся / Хочеш вішай колиску / Для лялечки”.

Пітер Померанцев. Нічого правдивого й усе можливо. – К.: Yakaboo Publishing, 2020

За великим рахунком, ця книжка британського журналіста з родини російських емігрантів, який потрапив до Росії у 2006 році – аналітичний зріз, якщо не конспект, усіх знакових романів Пєлєвіна того часу. З його симулякрами, піар-технологіями і буденною магією телебачення. “І в центрі цього великого видовища стоїть сам президент, - нагадує автор, - створений із ніякого, сірого спецслужбиста за допомогою сили телебачення, так само стрімко, як і художник-перформер, трансформуючись у своїх персонажів - солдата, коханця, мисливця з оголеним торсом, бізнесмена, шпигуна, царя, супермена. “Новини - це той фіміам, яким ми благословляємо дії Путіна, робимо його президентом”, - подобалося казати продюсерам і політтехнологам. Саме у цей час автор стає продюсером документальних фільмів і реаліті-шоу на телеканалі ТНТ. Він знайомиться зі світом всемогутнього російського телебачення, грубих грошей та великої влади. І поруч із цією Росією нафтових капіталів, декадентських вечірок, захмарно дорогих творів мистецтва постає Росія переповнених слідчих ізоляторів, бандитів, спецслужб, безправ’я. Так автор відкриває сам спосіб мислення цієї «нової Росії” - глибоке розщеплення особистості, множинність, розшарування і порожнечу між ними. Розповідь не завершується у Москві: по поверненні до Лондона автор спостерігає, як «нова Росія» крокує Заходом, скуповуючи нерухомість, а її мислення універсалізується.

Мирослав Лаюк. Ківі ківі. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2020

Свого часу український емігрант, який потрапив до Австралії після Другої світової, розповідав нам про своє тамтешнє життя з екзотичною кукобарою на плечі. Здавалося, в нашій літературі не було й не буде більш таких незвичайних пернатих героїв, аж раптом вже сучасний відомий письменник дарує нам історію ще про одного, не менш дзьобатого пташка, але родом з Нової Зеландії. Змінилися часи, помінялися країни, але цікавість до екзотики в нашого читача не зникла. Цього разу це пригоди птаха Ківі, який з дитинства не знав свободи, бо його батька зловили на їхній батьківщині – Новій Зеландії. Літати він, звісно, не вміє, але втекти із зоопарку йому допомагають міцні ноги та вроджена прудкість і кмітливість. Але на свободі, де весело й водночас небезпечно, Ківі залишається чудовим футболістом, першим і кращим у команді птахів. Разом з друзями йому доведеться грати і перемагати у матчі з командою щурів. То як же все складеться у цій екзотичній та незвичайній пригоді, що водночас нагадує про австралійські пригороди у добровільній неволі згаданого емігранта, який на чужині таки переміг радянських пацюків, які утворили на Колгосп тварин його батьківщину і вже сучасний мультфільм “Мадагаскар”.