РНБО атакує. Чи будуть перевірки СБУ Ахметова, Палиці та сестри Льовочкіна?

Крайні посиденьки в РНБО відбулися під девізом: “Хто забуває своє минуле — той платить двічі”. Бо СБУ попросили перевірили на предмет державної зради тих 236 солдатів, які освятили фактично здачу Криму Росії в обмін на дешевий і вигідний газ 27 квітня 2010 року. 

Якби не було цих угод — ми б могли остаточно послати Чорноморський флот Російської Федерації додому ще у 2017 році. Але Кремль продавив перебування 25 тисяч свого війська з аеродромами і усіма прибамбасами ще на 25 років. Все це дало Кремлю чудові можливості для швидкого захоплення Криму у лютому 2014-го.  І ось нині пропонують перевірити, хто за що там голосував. Якщо відкрити список тих, хто тиснув “за” брудними лапами — там ж цікаві прізвища. А відчуття того, що тодішній парламент аж кишів регіоналами, комуністами і просто продажними агентами Росії — каже, що ми дуже любимо політичний спорт на лезі ножа — наголосувати собі чим дурніше тим краще...

Тиснув за легалізацію здачі Криму тодішній нардеп Рінат Ахметов. До нього, що, правда, прийдуть із обшуками з огляду на палку дружбу з ОПУ? З обшуками до того, чия людина Денис Шмигаль є слабким, але безальтернативним прем’єром уже рік. 

Голосував “за” і Ігор Палиця — вірний санчопанса Коломойського, який тоді був депутатом НУНС. Чи прийде до нього СБУ насправді, а не тому, щоб влаштувати показне шапіто перед Ентоні Блінкеном? 

І важлива деталь — натискала кнопки “за” Юлія Льовочкіна. А чи будуть її чіпати, якщо мої джерела кажуть, що Сергія Льовочкіна все частіше почали бачити в офісах на Шовковичній на переговорах із нинішніми високими державниками?  

“Спалився” на голосуванні за “харківські угоди” Сергій Головатий — нині суддя КСУ, який би був дуже не проти стати очільником цієї установи замість скандального судді Тупицького. 

Є так чоловік Олени Лукаш — колишній голова Служби зовнішньої розвідки Григорій Ілляшов. І є Олена Бондаренко — чи не найгучніший рот проросійської пропаганди в Україні. Є іще олігарх Василь Хмельницький, Віталій Хомутинник, група Портнова, Ківалов і Сан Санич Омельченко. 

Готували здачу Криму Саламатін і Лєбєдєв — чи не найбільші руйнівники армії і оборони в часи Януковича. Вони теж тиснули “за”. Але біда в тому, що обоє давно втекли в Росію і мають успішні будівельні підряди в окупованій Ялті.

Чи здригнеться рука СБУ під час можливих допитів таких високоповажних людей? Є лиш одна біда. Наша 80-та стаття Конституції прямо забороняє притягати нардепа до відповідальності за результати голосування. Але ж завжди можна пошукати істинних авторів чи тих, хто освячував це рішення потом, кров’ю і чорнилами. 

Коли будуть санкції щодо безпосереднього творця харківських угод? Річ у тім, що їх  текст готував і візував тодішній заступник міністра закордонних справ Руслан Демченко, який за часів Януковича відповідав (спочатку – на посаді заступника міністра закордонних справ, а потім – на посаді першого заступника міністра) за російський напрямок зовнішньої політики України. 

Нині Руслан Михайлович обіймає посаду першого заступника секретаря РНБОУ і радника Зеленського, тож якщо Олексію Данилову так кортить когось притягнути до відповідальності, то це він може зробити без відриву від роботи – достатньо зателефонувати за цього чорта Івану Баканову. Тим більше — товариш Зеленського теж активізувався і похвалився 17 тисячами відкритими справами за державну зраду і сепаратизм.

Сам Руслан Демченко — непублічна особа, яка як подейкують злі язики — знала дуже багато деталей про зірвану спецоперацію щодо вагнерівців. Тому санкції проти нього після кіна Bellingcat — виглядають логічними. Чи ні?

Великим щастям від цього ключового рішення крайнього РНБО може бути хіба “збиття” Володимира Литвина з виборів на посаду ректора КНУ імені Шевченка. Куди цей родич російського агента під американськими санкціями хотів улізти після того як стало зрозуміло, шо нове депутатство йому не світить. 

Литвин очолював Верховну Раду у 2010 році, коли там під тиском Росії ухвалили сумнозвісні “харківські угоди”.Ухвалення цього документа відбулася з шаленим спротивом демократичної опозиції — хвойді Литвину тоді кидали в морду і парасольку яйця... Однак спікер спокійно проголосував і підписав цю зраду. Так само легко, як за два роки партія Литвина підтримувала скандальний мовний закон Ківалова-Колесніченка. 

Коли тодішня опозиція ставила питання про денонсацію угод — Володимир Михайлович переконував, що угода бомбічна, найкраща для людей, і ті, хто прагне її розірвати просто хочуть “політичного суперництва, політичної боротьби”. 

Литвин завжди щиро любив РФ. У 2009 році закликав побільше брати російських кредитів, бо МВФ “багато хоче”. Восени 2016-го, у розпал російсько-української війни, він заявляв: “…Від відносин з Євросоюзом ми нічого не отриму­ємо, а від того, що розірвали їх з Росією, багато чого втрачаємо”.

Кілька місяців тому Литвин дав інтерв’ю “Странє”, де у фарбах розповів, чому він проти декомунізації: “Возьмем моего отца – всю жизнь был ездовым на ферме. Ему сказали, что как хорошего работника его рекомендуют в члены коммунистической партии. И он был коммунистом. Всю жизнь кнут, лошади – за что и как его декоммунизировать? Что, я должен предать своего отца?...Кстати, сейчас пишу новую работу о том, как и почему разрушался Советский Союз”.

І вишенька, як на його думку, треба красиво йти з влади. “Мудро поступил Нурсултан Назарбаев. У меня с ним были доверительные беседы. Он вроде бы отошел от дел, но все рычаги влияния по-прежнему держит в своих руках. Фактически контролирует всю полноту власти, но предложил обществу альтернативу”.

Так, і ця людина до санкцій РНБО рвалась на посаду ректора кращого ВНЗ України? Може, вже пора сидіти вдома, виховувати спільних онуків Деркача. І пекти пиріжки в очікуванні обшуків СБУ? 

Що ж — як бачимо, аби навчити СБУ та РНБО ухвалювати державницькі рішення Netflix має випускати про Україну фільми частіше. Мабуть, треба замовити прем’єри на майбутнє ще і про Коломойського, Ахметова, Льовочкіна і Фірташа. Я вітаю санкції РНБО і вимушені державницькі рішення Зеленського. Але залишається головне — вони мають бути доведені до кінця і бути повними, а не косметичними. Радує, що пошук миру в очах Путіна довів Зеленського до того, що він хутко шукає якісь прозахідні рішення. Головне - не зупинятися і вимагати у Шостого більшого.