Вона невтомно повторювала про людські крила. І навіть скептики, які не вірять у дива і не впевнені у неймовірності людської сили, читаючи її поезію, відчували польот - думки, мрії, уяви, відчували силу. Ліна Костенко на власному прикладі показала, що людині все під силу. Вона показала приклад безкорисливої і високої, аж до небес, любові: до землі, до Батьківщини, до людини.
Ні премії, ні нагороди, ні інші блага не цікавили її на довгому життєвому шляху. Хоча шлях її був подекуди дуже небезпечним: шістдесятниця, одна з основних фігур у "чорних" компартійних списках, захисниця В'ячеслава Чорновола, людина, яку радянська цензура забороняла друкувати. Вона - наше сумління, совість нашої нації, бо не мовчала в складні для України часи, не ховалася ні за чиї спини і нічого та нікого не боялася. Відмовилася від звання Героя України - "політичної біжутерії не ношу".
Хоч Ліна Костенко, попри свою місію та ім'я, мало говорить про себе особисто і зовсім не афішує свої справи, ми знаємо про неї багато, бо цікавимося. Про неї неможливо не цікавитися, і, напевне, нема жодного українця, хто б не знав її ім'я і бодай кількох її творів. Більшість, звісно, може напам'ять декламувати "Вечірнє сонце, дякую за день", "Страшні слова, коли вони мовчать", Життя іде, і все без коректур", "А буває - ідеш по світу" або декламувати "Марусю Чурай".
Покликання письменника - писати
Я не забуду вражень від власного першого відкриття духовного і художнього світу цієї людини - відтоді, як моя вчителька дала прочитати її збірочку "Неповторність". Це було щось схоже на перезавантаження - не стільки від порушеної тематики, а від художньої майстерності, сили слова, краси слів, які з її легкої творчої руки просто злітали над нами, підносили і окрилювали.
Затим Ліна Василівна до нас на лекції приходила, в університет Шевченка - така сувора, здавалося, неприступна. Стиснуті вуста - аж занадто, аж до мімічних складок. Не вірилося, що в ній живе найліричніша душа. А коли починала говорити - про поезію, про все, що її спонукає писати, її обличчя відкривалося - я ще не бачила, щоб так у когось відкривалося обличчя: прояснювалося, цвіло, співало, очі зоряніли.
А ми, філологи, які, здається, за словом у кишеню не мали б лізти, увечері після пар збиралися і читали її вірші: хтось читав - інші слухали, а коли читання завершувалося, ніхто не промовляв ні слова. У нас не знаходилося слів, щоб прокоментувати почуте. Бо то було неймовірно, панували лише емоції, образи, картини.
Я скорше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна
Перша збірка у Ліни Костенко - "Проміння землі" - ще шкільні вірші, але глибокі, хвилюючі. Затим "Вітрила" в 1958 році, "Мандрівки серця" (1961 р.). Це вже був поетичний прорив, любов з першого погляду українців до талановитої поетеси. Але наступну збірку - "Зоряний інтеграл" - 1962 року заборонила цензура, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Затим шістдесятництво, дисидентство. У "шухляду" писалися "Берестечко", безсмертна"Маруся Чурай", яка була удостоєна Шевченківської премії.
У 2010-му, після довгого мовчання, письменниця презентувала своїм читачам і шанувальникам прозову книжку "Записки українського самашедшего" - книгу, яка відразу стала бестселером.
"Моя любове! Я перед тобою!". Ліна Костенко і любов
Поезія Ліни Костенко про кохання вражає в саме серце і дуже хвилює. Причому таких віршів у неї дуже багато, вони фактично переважають у кожній збірці. І що цікаво: вона пише дуже інтимні сповіді, дуже хвилюючі, буквально такі, що відлунюють не в голові, не у свідомості, а в тій частині, яку ми називаємо душею. Але в них - жодного натяку на автобіографічність, на особисте, на конкретного щасливого обранця. Таке враження, що вона узагальнює весь досвід людства своїми ліричними рядками.
Чоловіки їй присвячували цілі оди! Вона бентежила, надихала і окрилювала! Читала, що навіть Василь Симоненко був закоханий у талановиту красуню Ліну. А Дмитро Павличко з властивим йому ліризмом розповідав, що довго зберігав (можливо, й зберігає) коробочку сірників, аби прикурити їй цигарку. "Вона була екстравагантною..." - пригадував якось...
Про чоловіків Ліни Костенко ми знаємо мало з тієї ж причини - вона цього не афішувала.
Відвідуючи літературну сиудію журналу "Дніпро", ще під час навчання у педінституті, Ліна познайомилася з Миколою Руденком. Двоє красивих розумних людей: Ліна та Микола. Вона на десять років молодша - схожа на школярку, він - відомий на той час громадський діяч, письменник, філософ, красень.. Погляди Ліни Костенко та Миколи Руденка вели "настільний теніс розмов" на "Ви", від чого "вогнем мовчання зайнялося", віртуозно відтворені у поезії "Пінг понг". Лаконічною психологічною новелою, в якій легко вгадується прототип - Микола Руденко - є поезія "У Храмах Кабінетної Нудьги".
"Будь щедрою, хай плаче твоє листя, роздай плоди і знову зацвітай"
Марія Беднарчук, філологиня, берегиня українського слова, вбачає в постаті Ліни Костенко українку, яка своїм яскравим талантом, своєю гармонійною красою і силою об'єднує наколо себе нас усіх, українок, у цьому ж колі гармонійності. Вона розповідає про наснагу, яку дає поетеса, не менш талановитим людям, як-то, наприклад, Вікторія Лук'янець.
"Кожний свій день я розпочинаю поезією Ліни Костенко, - щиро зізналася Вікторія Лук'янець.-
Її творчість надихає мене, допомагає по-новому, по-філософськи переосмислити сенс життя. От прочитала сьогодні зранку ці рядки:
"Будь щедрою, хай плаче твоє листя, роздай плоди і знову зацвітай" - і відразу день наповнився змістом"...
"Дві видатні особистості, два яскраві українські таланти - Ліна Костенко, найвидатніша сучасна поетеса, і Вікторія Лук'янець, оперна діва, співом якої захоплюється світ. Сім'я Ліни Василівни, за словами Оксани Пахльовської (професореси Римського університету, культуролога, письменниці і просто люблячої доньки), зачарована голосом української співачки.
Доля подарувала мені зустріч з ними у 2012 р., коли українці Риму проводили "Дні української культури", присвячені Соломії Крушельницькій", - згадує Марія Беднарчук.
"Творчість Ліни Костенко - це історія сучасної української поезії, це ціла епоха в українській літературі. Кожне слово влучне, виважене, продумане. Українську мову потрібно вивчати, опираючись на твори Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Стуса, Ліни Костенко. Цитати з її творів давно вже перетворилися на крилаті вислови.
Я люблю все, що написала і пише Поетеса, але в цю мить мені спав на думку вірш " Біль єдиної зброї", епіграфом до якого послужили слова Лесі Українки
"Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє"...
Посестра Лесі Українки по духу і по зброї Поетеса невтомно стояла і стоїть на сторожі рідної мови.
...Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.
Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень — не з твоєї величі!
***
Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.
***
Ну, от і дожилася наша мова,
була-була безсмертною в віках,
але прийшли бендюжники від слова
і потопили мову в матюках, - цитує з улюбленого Марія Беднарчук, яка живе в Римі, але береже рідну мову, культуру, традиції і звичаї.
І продовжує цитувати поезію Ліни Костенко, яка не залишить байдужим нікого.
Півні кричать у мегафони мальв -
аж деренчить полив’яний світанок…
Мій рідний краю,
зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прісних пуританок.
Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такі густі смарагдові слова
жили в тобі і вибухали з тебе.
Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.
А хтось по ній прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови -
сім тучних, але більше тощих.
Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.
Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень - не з твоєї величі!
Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими.
***********
Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі,
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.
Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий…
Коли ти навіть звався - Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!
Красу України після Тараса Шевченка так ніхто не оспівав, як Ліна Костенко в цих коротких рядках:
Усе моє, що зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є - дорога, явори,
усе моє, все зветься - Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
Еспресо.TV приєднується до поетичної спадщини Ліни Костенко, пропонуючи і свій вибір та творче втілення.
Співвітчизники талановитої Поетеси, совісті нації Ліни Костенко передаєть їй слова вдячності та пошани.
Людмила Хмельовська
Не уявляю українську літературу без цього імені. Це як дихнути на повні легені. Вона влила у веди наших душ цілющі сили. Може, тому ще й творимо добро, бо Ліна Костенко - совість суспільства.
Низько схиляю голову перед людиною, що ніколи не поступилася у своїх переконаннях, перед жінкою, яка попри все залишається надзвичайно привабливою, матір'ю і бабусею, що зуміла перенести у душі доньки і внучки вічні цінності, перед великою українкою, українським Орфеєм, що підняв слово рідне до рівня космосу. Чураївно 21 століття, многая літа.
Вікторія Адаменко
Її поезія - це український вирій , де набираються сили наші душі , де відігріваються серця.
Варто лише пам'ятати , що є таке цілюще джерело.
Еспресо.TV приєднується до привітань прекрасної Ліни Костенко! Любимо Вас, читаємо, вдячні за Вашу присутність у нашому сьогоденні. Натхнення, многая літа, дорога Поетесо!