Богдан Буткевич

Останні події довкола обміну полоненими з Росією, очевидним "накатом" на Віктора Медведчука в черговий раз поставили питання про мотивацію президента Зеленського

Поки майбутні слуги народу набираються розуму, вмінь, шукають концептуальних тигрів на картинках, та й просто, знайомляться одне з одним в найдорожчому готелі Трускавця, варто нагади кілька дуже неприємних, але від того не менш реальних позицій по окупованим територіям. Які зовсім невдовзі прийдеться зрозуміти тим, хто отримає депутатський мандат. Й кому прийдеться швидко зрозуміти, що таке незручний вибір

Якщо ви відкрили цей текст в очікуванні, що тут знов почнеться плач вавилонський в стилі: "Зеленський – це Путін і Гітлер в одному обличчі, який скоро всіх вб’є й узурпує владу ", то можете гортати далі

Країна марить новими обличчями у політиці вже років так з 15 щонайменше. На кожних нових виборах соціологи розповідають про величезний запит на "нову третю силу", яка має складатися з "молодих й незаплямованих облич"

Тепер, коли схлинув дев’ятий вал порожніх офіціозних хвалебних слів від пустословів у фейсбуці та хайпових флешмобів від нового президента з приводу Конституції, варто поговорити про те, про що мало хто говорить

Здавалось би, що спільного може бути у нинішнього президента – КВНщика з Кривого Рогу із космополітичними поглядами та четвертого – банкіра-традиціоналіста з любов’ю до бджіл та трипільських глечиків?

Кожного разу, коли приходять нові рейтинги популярності політиків, у якому Юлія Тимошенко займає незмінне перше місце вже понад 2 роки, в мене постає питання – як же так сталося?

Сказати, що автор цих рядків втомився від постійних спроб порівняти новоспеченого кандидата в слуги народу Володимира Зеленського з легендарним американським президентом Рональдом Рейганом, – це нічого не сказати