Чому ця стаття є досить важливою на сьогодні? Насамперед тому, що американський президент продовжує захищати свою концепцію обʼєднання викликів, повʼязує війну Росії проти України із війною, яку терористична організація ХАМАС веде проти єврейської держави. Це є досить важливим з цієї точки зору, що для американського суспільства обʼєднання цих двох війн має підкреслювати, що йдеться про загрози, повʼязані із загрозами диктатур проти демократій та необхідністю протистояти тим, хто хоче затвердити своє право силою. Для України, можливо, це взагалі рятівне коло на тлі очевидного зменшення настроїв в американській політичній еліті щодо підтримки нашої держави у тих обсягах, які були раніше запропоновані американською адміністрацією.
Джо Байден, як відомо, запропонував спільний законопроєкт, який передбачає підтримку одночасно України, Ізраїля і Тайваню, однак він досі не ухвалений американським конгресом у звʼязку з опозицією депутатів-республіканців. Невідомо, в який момент цей законопроєкт взагалі буде розглядатися палатою представників і сенатом з огляду на те, що затверджено черговий бюджет, який буде тимчасово діяти до січня-лютого наступного року. Є оптимістичні прогнози, що вже у грудні депутати зможуть розглянути пропозиції щодо допомоги Україні, однак не виключено, що вони звернуться до цього питання вже у лютому, коли буде розглядатися нова спроба захистити постійний бюджет США.
Треба усвідомлювати, що спікер нижньої палати американського конгресу Майк Джонсон, за яким стоїть колишній президент США Дональд Трамп, буде робити усе можливе, щоб підтримка України не була розглянута американським конгресом. Я навіть не кажу - не була проголосована, тому що за великим рахунком більшість для підтримки України в американському конгресі є серед республіканців і демократів. Тобто, якщо ідея була б винесена на голосування, голосів демократів і певної частини республіканців було б достатньо для того, щоб таку підтримку схвалити. Однак, на жаль, документ може так і не потрапити до порядку денного, якщо не буде знайдено компромісу між демократами й республіканцями з важливих внутрішньополітичних чутливих питань, а поки що перспектив цього компромісу не передбачається.
Також є досить важливим той факт, що президент Байден намагається окреслити ці мотиви, якими керуються його адміністрація у своїй підтримці України та Ізраїля. І тут теж можна побачити певні відмінності в підходах. Так, щодо думок по Близькому Сходу - їм присвячено дві третини цього президентського тексту. Там є абсолютно чіткі й зрозумілі підходи до того, як вирішувати близькосхідну кризу, як має виглядати керівництво Гази після того, як буде знищено ХАМАС, як має поводитися єврейська держава, арабські країни, як будуть взаємодіяти США з арабським світом та Ізраїлем, щоб нормалізувати ситуацію на території Палестинської автономії, якими можуть бути функції її адміністрації, як дивляться Сполучені Штати на можливість управління Гази з боку адміністрації Палестинської автономії. Тобто абсолютно конкретні та чіткі пропозиції, які дозволяють сподіватися, що після закінчення операції Ізраїля проти терористичного руху ХАМАС можуть бути залучені переговорні механізми.
У думках про Україну такої конкретики немає, тому що, як ми з вами усвідомлюємо, зараз ситуація не виглядає такою, яка дозволяла б говорити про ймовірність її вирішення в окресленому часі, можливо, навіть під час президентства Джо Байдена, до президентських виборів у США. Підтримка України, зважаючи на довготривалість конфлікту і відсутність політичних механізмів, які б дозволили говорити про те, що ми побачимо у найближчому майбутньому закінчення українсько-російської війни, є насамперед ціннісного характеру.
Президент Байден нагадує співвітчизникам - якщо не закінчити конфлікт у Європі, це рано чи пізно призводить до глобалізації конфлікту. Я також абсолютно впевнений в тому, що якщо війна в Україні буде продовжуватися, вона стане матірʼю нових кровопролитних війн у різних регіонах світу.
Президент Байден говорить про те, що підтримка української держави та армії - це справжні інвестиції для того, щоб не воювали американські солдати. Це поки що стає незрозумілим для багатьох громадян країн-членів НАТО. Однак треба усвідомити, що якщо амбітний план Путіна буде втілений у життя, українська держава зникне з політичної мапи світу, а за нею як доміно посиплються й інші колишні радянські республіки, які стануть або частиною сфери впливу Росії, або частиною російської території, тоді Заходу доведеться мати справу з економічно деградованим, однак агресивним і впевненим у своєму праві відродженим неорадянським союзом на чолі із Володимиром Путіним та колишніми співробітниками комітету державної безпеки Радянського союзу.
Враховуючи те, що ціна людського життя у Росії дорівнює нулю, я впевнений, що західним країнам буде непереливки, і їм доведеться розпрощатися з багатьма своїми співвітчизниками, які стануть жертвами кровопролитних війн, а, можливо, і ядерної катастрофи, свідками якої всі ми будемо у разі такого конфлікту між США і РФ. І невідомо, яку в такій ситуації позицію буде займати Китай, коли побачить приниження Заходу, чи не виникне у країни бажання приєднатися до такої боротьби диктатури й демократії вже активно, а не на зустрічах Байдена і Сі Цзіньпіна.
Тож переконання Байдена в тому, що Сполучені Штати мають допомагати Україні та Ізраїлю в їхній боротьбі, яка фактично захищає увесь цивілізований світ, є абсолютно обґрунтованими. Однак питання про те, чи дослухаються до цих думок американського президента його співвітчизники, залишається відкритим.
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.