Раніше, з розмови з вертолітниками, я почув інформацію, що у нас не вистачає бортових акумуляторів і самих ракет-пасток: армію грабували системно... Не побачив я і прикриття транспортного "Мі-8", який перевозив особовий склад. А це означає, що стрілок, який випустив ракету з переносного зенітно-ракетного комплексу, продовжить збивати нашу авіатехніку.
Друге: "Мі-8" не розвалився у повітрі. У нього спалахнув двигун від прямого влучення. Машина втратила тягу і почала знижуватись у так званому "авторотуючому" режимі. Це коли двигун не працює, але лопасті гвинта обертаються і швидкість падіння значно знижується. Щоб не було ілюзій: постріл по гелікоптеру не був смертельним для людей на його борту. Навіть після вибуху американського шатлу "Челленджер", експерти встановили, що члени його екіпажу залишались живими до моменту зіткнення з поверхнею океану, і, навіть, після розгерметизації кабіни, встигли одягнути кисневі маски.
Після влучення ракети, десантний салон і кабіна пілотів збитого "Мі-8" залишались неушкодженими. Найімовірніше – всі, хто знаходились на борту, були живими до моменту зіткнення із землею. За ті секунди падіння бойової машини, натренований підрозділ міг би залишити палаючий борт. Без особливої підготовки та відповідного інструктажу, зробити це складно: в умовах падіння потрібно вручну відкрити рампу або боковий люк і провести десантування. Але це можливо. Особисто я знаю людину, яка в Афганістані останньою вистрибнула з палаючого Мі-8. Це був підрозділ десантно-штурмового батальйону, і його бійці були готові до того, що борт може бути збитий "стінгером" моджахедів. З тих повідомлень, які ми отримали, можна зробити висновок, що наших солдатів Національної гвардії та спецпідрозділу МВС перевозили без парашутів. Екіпаж, у якого були парашути, не залишив машину саме тому, що на борту залишались люди. Припускаю, що пілоти намагались посадити збиту машину. У деяких ситуаціях трапляється це диво: жорстка, але посадка...
Шановні, треба, нарешті робити висновки. Інакше ми ризикуємо регулярно ховати наших хлопців. По-перше, треба визнати, що проти України ведеться професійна війна. У цій війні, одиночний транспортний "Мі-8", без прикриття, є доволі легкою ціллю для бойовиків, які пройшли не одну війну і не одну гарячу точку.
Основи парашутно-десантної справи в умовах прискореного курсу – це кілька днів теорії та практичних стрибків. На київських аеродромах "Чайка" та "Бородянка" з десантним парашутом Д-6, а після перших трьох стрибків – з "керованим" куполом Д-1-5У, дозволяють стрибати підліткам з 16-ти років. І, звісно, всі підрозділи наших збройних сил, які перекидають повітрям, повинні бути забезпечені парашутами. Для величезної України укомплектувати парашутами всі транспортні борти, які діють в зоні АТО – це питання абсолютно реалістичне. Треба лише напружити цілу армію прапорщиків на армійських складах і переконатись, що не всі куполи з армованого нейлону перешиті ними на господарські сумки для поїздок на базар.
Теж саме стосується і забезпечення наших військових бронежилетами. Особисто я знаю підрозділи, які в зоні АТО досі не мають цих засобів захисту життя. Або – один "бронік" на трьох бійців. Це – злочин проти тих, кого ми посилаємо на війну. Крім того, нашій армії потрібні професійні інструктори, які тренуватимуть військових і готуватимуть їх до реальних бойових дій. Дуже цінними будуть ветерани-інструктори, які пройшли Афган. Потрібно звернутись до країн-членів НАТО з проханням організувати серію спільних навчань, із застосуванням тактичного і практичного досвіду ведення сучасної війни в реальних умовах. І робити це треба негайно.