Не лише ЄС, а і європейська атлантична інтеграція допоможе Україні стати державою, у якій не буде чужих військ, і в якій не буде шансів на чужу агресію – це обов’язково прийде

Сьогодні у столиці Литовської Республіки Вільнюсі розпочинає свою роботу Парламентська Асамблея НАТО – абсолютна звична, стандартна подія для члена Північноатлантичного Альянсу. Однак я пам’ятаю іншу Парламентську Асамблею НАТО у Вільнюсі у 2001 році. Я як раз висвітлював її роботу і це була перша Парламентська Асамблея північного союзу, яка відбувалася в країни, що не була членом НАТО тоді. Парламентарі з країн-членів НАТО прибули до Вільнюсу саме для того, щоб висловити свою підтримку євроатлантичним прагненням литовського суспільства. 

Між тим, сусідня Росія виступала рішуче проти можливого вступу до НАТО країн Балтії: Литви, Латвії, Естонії. Москву не заспокоювали навіть пояснення керівників-членів НАТО, що ніхто не збирається порушувати питання безпеки самої Російської Федерації, що приєднання нових членів навпаки допоможе збільшити зону безпеки в Європі. У Москві не хотіли прислухатися до міркувань керівників Литви, Латвії, Естонії, які нагадували, що ці країни вже намагалися бути нейтральними і 1940 року були окуповані військами Радянського Союзу, які на довгі десятиріччя встановили в цих країнах жорстокий і небезпечний для їхніх народів окупаційний режим, який вдалося подолати тільки коли Радянський Союз став наближатися до цього краху і зник, на наше щастя, з політичної карти світу назавжди. 

Але, як бачимо: і литовцям, і латишам, і естонцям вдалося подолати опір старої «імперії» та її посла на політичній карті сучасного світу Російської Федерації Володимира Путіна. Не пройшло і кількох років, як Литва, Латвія і Естонія приєдналися до НАТО. Всі російські застереження виявилися марними, тому що коли мова йде про безпеку в Європі, треба думати про реалії, а не про спроби зупинити вільні народи у їхньому розвитку. Тоді, 2001 року, делегація Державної думи РФ відмовилася їхати до Вільнюсу на знак протесту проти того, що Парламентська Асамблея взагалі відбувається у столиці Литви.

Сьогодні у Вільнюсі російської делегації також немає, але не тому, що росіяни відмовилися, а тому що Парламентська Асамблея НАТО на знак протесту проти окупаційних дій РФ в Криму відмовилася надалі продовжувати співробітництво з російським парламентом. Окупантам в сім’ї цивілізованих парламентів вільних народів місця немає. І це мають відчути на собі росіяни, двері перед якими у міжнародних організаціях зачиняються все щільніше й щільніше, щоб в решті-решт залишитися закритими на довгі роки. 

Однак, мені здається, що ці зачинені для росіян двері, мають стати відкритими дверми для українців. Звичайно, поки що більшість нашого суспільства не усвідомлює, що лише членство в Північноатлантичному союзі дасть нашій державі гарантії на територіальну цілісність і недоторканість і надії на відновлення територіальної цілісності після закінчення окупації російськими армадами АРК. 

Однак це розуміння, розуміння того, що не лише ЄС, а і європейська атлантична інтеграція допоможе Україні стати державою, в якій не буде чужих військ, і в якій не буде шансів на чужу агресію – це обов’язково прийде. І тоді ми будемо вітати Парламентську Асамблею НАТО тут, в Києві. До речі, можливо, вона відбудеться навіть до того, як країна стане повноправним членом НАТО, як це відбулося у Литві. А поки що, за кілька днів під час цієї ПА НАТО, я буду розмовляти з її учасниками про те, що відбувається в Україні і обов’язково скажу їм цю думку: ми дуже хотіли б, щоб Україна стала частиною європейського і євроатлантичного світу, щоб між світом, який дбає про безпеку і світом, який порушує безпеку, виник справжній мур, через який можна буде перейти тільки з добрими намірами, і який можна буде зруйнувати тільки тоді, коли наші сусіди на Сході також захочуть до цивілізованого світу приєднатися, а інакше – ніяк.