У Ложкіна, як кажуть, є дві проблеми, котрі не сумісні з державною посадою в Україні: багато грошей і переконання, що україномовна преса в Україні має менше перспектив, ніж російськомовна.
Це прозвучало в ефірі "Еспресо ТВ" з вуст самого пана Ложкіна. Він навів приклади: українська версія "Теленедели" довго не проіснувала. Видавали "Новинар" поруч із російськомовним "Кореспондентом" - теж гаплик, тільки пізніше. Можна і треба сперечатися довкола цього, скільки завгодно. І яким завгодно українофобом називати мільярдера Ложкіна.
Але погодьтеся: його бізнес - запустити мадіа-проект і вивести його на ринок. А підтримувати його, в тому числі - гривнями, повинні самі споживачі. Тобто - українці. Котрі обурюються, чому україномовні ЗМІ програють та зникають із ринку - і самі ж більш охоче платять гроші за російську мову. Звісно, справа не в мові, а в контенті, змістовому наповненні, талантах виконавця, які теж обговорюються і оцінки завжди суб`єктивні.
Проте пропоную глянути та оцінити належним чином інший факт: книжкове розповсюдження. Воно в такому ж печальному стані, як роздріб друкованої преси. Але - і ці факти відповідають дійсності! - споживач дивиться на асортимент та товарний вигляд. Прикро, але з цими важливими опціями поки все більш-менш нормально лише в сегменті книжок для дітей. Підліткам, юнацтву, пропонується вже щось менш презентабельне. Мовляв, зміст важливіший. А для дорослих... Коли російською мовою, не конче видане в Росії, пропонується значно більший вибір, навіть патріотично налаштований українець схиляється в бік різноманітності.
Можна багато ще говорити, але варто мати на увазі: якщо ми самі не хочемо виробляти конкурентний інтелектуальний продукт і, головне, платити гроші за нього - до чого тут Борис Ложкін? Він лише робить невтішні висновки. А ми готові, як той цар-тиран, рубати голову тому, хто приносить погані звістки.