Прочитала у ФБ допис Володимира Парасюка про зустріч з батьком та родиною і стало гірко за те, що наші друзі, близькі та родичі зараз мусять бачитися під кулями, молитися, щоб почути голос один одного і жити, ніби в паралельній реальності, без чітко окресленого майбутнього.
Гірко ще й від того, що повністю погоджуюсь з Володею у тому, що нас вбиває ВНУТРІШНІЙ ВОРОГ, який сидить у кожному з нас, коли ми робимо звичні для нас вчинки (домовленості, подяки, прорахунок особистої вигоди) і не розуміємо, що тим самим вбиваємо своє майбутнє і наших дітей.
Фраза Парасюка - " Видається мені, що український народ знову куплять за гречку, але цього разу цю гречку повезуть солдатам, а довірливий українець повірить в ці "щирі" вчинки і знову проголосує за тих, хто всі роки обкрадав і руйнував Україну.
Вкотре переконався, що наш внутрішній ворог небезпечніший за зовнішнього, бо зовнішнього ворога ми чітко бачимо, а внутрішній - хитрий, вдягне вишиванку, нагодує порожніми обіцянками, піде на будь-які жертви, щоб ми йому дали можливість і далі сидіти в зручному кріслі і за нашими спинами набивати власні кишені нашими грішми." - страшить своєю правдивістю і змушує просто кричати! Чому Ви, ті що бачили смерть поруч із собою на Майдані так швидко забули запах крові? Чому Ви, активісти і майданівці, домовляючись із олігархами про просування до Верховної Ради не замислюєтесь, що Вам і Вашим дітям не буде куди виїхати! У них не буде мільйонних рахунків у закордонних банках і вони назавжди залишаться рабами ситеми!
Спав на думку один сюжет із програми про подорожі, коли журналіст спілкувався із жителькою одного з океанських островів. Вона була у футболці вождя, що править там вже тридцять років. На запитання чому вона його підтримує, відповіла, що за подаровану футболку!!!! І ще додала, що часом партія цього вождя дає трохи грошей. Але якщо хтось дасть більше, то підтримає і його. Та виявляється більше ніхто не дає.... В цій країні мати порося вважається справжнім багатством, а тому його утримують в наметах, де живуть самі. Дивитися на це було до болю сумно, ще й тому, що дуже нагадувало наші реалії. Тільки у нас поки що продаються не за футболки... Але це поки що...
На носі вибори. І все показує, що нашим людям потрібні не вила, а граблі! Чому ми ухвалюємо важливі рішення без аналізу і так емоційно? Чому у нас така низька політична культура? Чому ніхто не пише про те, що в Україні немає ЖОДНОЇ справжньої партії. Бо партії мають мати в своїй основі ідеологію, цінності та структуру, що передбачає ротацію керівників та притік нових людей. Чому в Німеччині партія християнських демократів не розвалиться, якщо там не буде Ангели Меркель і святкує вже своє 80-ти ліття? Чому в нашій державі політичні проекти "імені когось" називаються партіями і політичні експерти про це мовчать? Чому журналісти не висвітлюють інформацію про те, що такі утворення не можна вважати політичними партіями і так щедро про них пишуть? Чому так багато у нас розвелося "шустер-шоу" і всі хочуть на цьому заробити, незважаючи на наслідки? Чи всі ці люди думають, що встигнуть втекти звідси, коли ми почнемо розвалюватися?
Прошу тих, кому немає куди втікати - будьмо пильні! Прошу справжніх патріотів - відкиньте амбіції і зважте на свої можливості критично. Чи усі з нині прагнучих знають, що робити у Верховній Раді? Давайте спільно формувати змісти в політиці пропонуючи справжні перетворення, свідомо розуміючи як їх робити. Давайте відкинемо ганебну практику політики заради політики, де важливий лише процес, а не результат!