“Я пишаюся своїм чоловіком, і взагалі пишаюся всіма дорослими, зрілими чоловіками, які приймають таке рішення і йдуть нас захищати. Бо хто це зробить краще за них?” - каже Наталія Дмітрієва. Сильна й інтелігентна жінка намагається приховати скупі сльози в кутиках очей, і це ї майже вдається. Пані Наталя махає рукою вслід автобусу, який від'їжджає від Київського міського військкомату. У ньому - два десятки чоловіків у камуфляжах, які поповнять 12-й батальйон територіальної оборони м. Києва.
Контингент нетиповий. На око, середній вік мобілізованих — за 40 років. Є ті, кому помітно більше 50-ти. Майже всі — кремезні, що називається, фактурні. Мужики. Серйозні. Багато сивих.
“Усі - добровольці. Із цих 20 чоловік — 12 офіцерів. З-поміж них є й офіцери, які були учасниками бойових дій в Афганістані за часів СРСР, тобто мають значний саме воєнний досвід”, - розповідає полковник Валентин Кожуховський, заступник київського військового комісара — начальник відділу обліково-мобілізаційної роботи. - Це друга відправка на доукомплектування київського батальйону після зміни штату в бік розширення. Поповнюємо рядовий склад БТрО та відділення спеціального призначення суто з офіцерів”. За словами полковника Кожуховського, в першій партії доукомплектування теж були всуціль добровольці.
“Кому ще воювати, як не нам? - каже 49-річний Юрій Черниш, дядько-здоровань із зірочками старшого лейтенанта на погонах. - Маю дорослого сина, але не хочу, щоб через рік він ішов воювати на Донбас. Краще я сьогодні піду на війну й докладу всіх зусиль для перемоги”.
Чоловік питає, чи я записую його відповіді не для телебачення: не хотілося б, щоб побачила мати - буде переживати...
“Я був офіцером ще радянської армії, служив у Закавказзі, в 6-й гвардійській танковій армії... Як звільнився старлеєм, так і досі ним є. Військкомати не турбували мене 20 років. Але досвід, навички не втратив, - стверджує пан Юрій, а на запитання про посаду в батальйоні посміхається:
- Розберемося вже на місці. Нам сказали, підготовка відбуватимуться протягом десяти днів уже там, у зоні АТО, на Луганщині. Вважаю, цього достатньо. Тут зібралися офіцери, вже навчені люди. Що їм, курс молодого бійця проводити?”
Про механізм доукомплектування 12-го БтрО полковник Кожуховський розповідає так: “Кандидатами в батальйон стають ті, хто звертається до районних військкоматів, виявляє бажання служити, проходить медкомісію й відповідає необхідним військово-обліковим спеціальностям. РВК подають списки у міський військовий комісаріат, потім кожен доброволець особисто бесідує з військовим комісаром міста Києва, і вже після цього ми поповнюємо штат батальйону”.
Начальник мобвідділу окремо відзначає величезну роль простих киян у забезпеченні батальйону “Київ” усім необхідним: “Практично все екіпірування 12-го БТрО, матеріально-технічне оснащення — це спонсорська допомога. На кожну відправку, завдяки спонсорській підтримці, районні комісари одягають людей у військову форму, взувають, екіпірують, по можливості забезпечують касками. Бронежилети отримують уже в батальйоні. Зараз вирішується питання, щоб бронежилети відправляли з Києва в батальйон по мірі його комплектування”.
“Люди дуже допомагають, абсолютно всі - небайдужі. Ми навіть не очікували такого, - ділиться своїми думками дружина капітана Дмітрієва, який пішов у 12-й БтрО добровольцем. - Один бізнесмен купив чоловікові бронежилет 5-го класу захисту, дуже хороший. На фірмі виділили дуже велику суму грошей, тож ми повністю екіпірували, оснастили Олександра ще до відправки на АТО. Єдине, що ще не встигли знайти каску. Але якщо буде потрібно — знайдемо й передамо”.
44-річний Олександр Дмітрієв був кадровим офіцером, служив у Десні та в президентському полку, надалі займався бізнесом. Тепер цей сивочолий, високий, статечний мужчина повертається із запасу в діючу армію.
“Звісно, ми не чекали що почнеться війна, - ділиться своїми думками Наталія Дмітрієва. - Але я маю тверде переконання, що чоловіки повинні захищати свою країну та її майбутнє, а значить — і своїх дітей. Вважаю, що молодь не потрібно пускати на війну. А ось чоловіки старші 35 років, із досвідом служби у Збройних силах та якоюсь життєвою мудрістю — мають такий обов'язок».
Разом із Наталією Михайлівною капітана Дмітрієва провели в зону АТО двоє синів-студентів. “Коли ця війна закінчиться? Коли Путіна не буде, - посміхається пані Наталя. - Загалом, я впевнена, що ми відстоїмо Україну. Відстоїмо обов'язково. Ми дуже згуртовані, в нас дуже високий бойовий дух — і в чоловіків, і в жінок. Розвинувся потужний волонтерський рух. Думаю, війну ми закінчимо до зими. Можливо, навіть до листопада. І все буде добре”.
У вікні автобуса - синьо-жовтий прапор. “Слава Україні! Героям слава!” - вигукують услід і родичі добровольців БТрО, і прості перехожі. Особливі цього року День прапора і День незалежності...