Є такий хибний мислевірус, ніби Незалежність нам далася даром, ніхто для цього нічого не робив і наші символи самі на голову впали.
В моєму будинку, поверхом нижче, мешкає український письменник Микола Кагарлицький. В липні 1989 року він з кількома друзями першими в Києві біля Верховної Ради вийшли з жовто-синім прапором. Простояли недовго - їх тяжко побили і арештували. За це пан Микола поплатився здоров'ям - відбиті нирки тримають побіля лікарняного ліжка, на діалізі по кілька раз на тиждень та ліках. Мужня людина, яка працює, пише і бореться за життя попри все. Його батько був заарештований за участь у селянсько-повстанській армії Данила Зеленого за відмову коритися новій владі під час колективізації та розстріляний в рік народження пана Миколи 1937-го.
Сьогодні, коли милуєтеся нашим прапорами в центрі міст, надягаєте жовто-сині стрічки - згадайте, що лише пару десятків років тому люди за цю можливість життя клали. Їх жертва дозволяє нам сьогодні з гордістю піднімати український прапор на парадах та святах. І не відомо, скільки ще треба буде життів героїв, щоб ми й надалі могли це робити вільно.
Отже, піднімайте наш прапор, шануйте його - він прапор гідності і боротьби! І пам'ятайте тих, хто за нього бився і б'ється зараз.
