«Відкритих списків» в Україні на рівні законодавства поки що не буде. Що це означає? Більшість із виборців думає, буцімто наявність «відкритих списків» гарантує людям право дізнатися імена та прізвища депутатів, порядковий номер і біографію. Це не так. За нинішньої конституції та законодавства ми й так маємо право на цю інформацію. Партії самі публікують її, а як ні – можна здійснити запит в ЦВК. То що ж таке «відкриті списки»?
Зазвичай, пропорційна система передбачає, скільки місць на виборах «візьме» партія у відповідному органі. Однак, у певних країнах Європи під час виборів можна ще й обрати порядок депутатів у списку. Теоретично це ускладнює можливість потрапляння до «прохідної когорти» бізнесменів та олігархів, які будуть лобіювати власні інтереси. Що б надала подібна система Україні?
Такий принцип на виборах не тільки би не вніс прозорості у визначення порядку депутатів у списку, але й остаточно заплутав би сьогоднішніх виборців. Саме тому цей принцип не був прийнятий на рівні законодавства. Відбулася боротьба з вітряками, яка переконала більшість виборців у тому, що відтепер ми не зможемо дізнатися прізвища і порядок депутатів за пропорційної системи.
Спроба ввести «відкриті списки» на рівні законодавства – це спроба стандартизувати партії як продукт. Партія у європейських умовах є командою лідерів, що йде до влади. Якщо всі команди будуть однакові, то з кого обирати? Треба намагатись якнайменше впливати на процес формування партій задля забезпечення їхньої різноманітності, а як наслідок – конкурентоспроможності та прогресивності. Однак не забувати впливати на «правила гри» між ними.
Більше того – зміна виборчого законодавства перед виборами в Україні здійснюється парламентськими партіями з метою залишитись всередині Верховної Ради. Саме тому якісно новий принцип обрання депутатів можливий поза стінами парламенту й не у форматі закону. Тут слід до кінця усвідомлювати ще одне тлумачення «партії». В європейських умовах – це, як уже зазначалося, команда лідерів, а в умовах Сполучених Штатів Америки - об’єднання виборців, котре прагне визначитись, як обирати депутатів. Тільки американський варіант здатний випрацьовувати ефективні способи виборів, задля того, щоб зробити найбільш прийнятний вибір.
В українському сьогоденні закон - не єдиний спосіб проведення реформ в країні. Також можливе запровадження постійної практики. Більшість громадських активістів і молодих політиків бажає появи такої процедури як праймеріз (демократичне визначення членами партії власних кандидатів на вибори шляхом прямого таємного голосування). Ця метода, як і «відкриті списки», можлива тільки у принципово нових партіях. Ціль і першого, і другого - обрати до Верховної Ради нових прогресивних лідерів, щоб замінити олігархів та старий депутатський корпус. Це можливо за умови, якщо громадське суспільство (в якості великих громадських організацій та молодих політичних партій) об’єднається заради ефективного обрання з-поміж самих себе якісно нових депутатів. Для цього потрібен новий механізм обрання, що буде запроваджуватись не як закон про «відкриті списки», а як практика проведення праймерізу поміж самих виборців.