Ілюстрація: Frankfurter Rundschau якось опублікувала інтерв’ю керівника київського бюро Інституту із вивчення суспільної думки IFAK Кішоро Шрідара, у якому той назвав Україну «політичним мінним полем». Хоча й компліментів на адресу нас з вами експерт не пошкодував. Мовляв, це ринок, це ідеальний міст до Росії і таке інше…
На похвалах не зупинятимуся, остерігаюся того, що вже трапилося напередодні призабутого вже референдуму, коли на скромних аркушиках газетного паперу «ходили» поміж люду веселкові висновки Дойчебанку про те, що варто українцям визначитися із незалежністю, як наступного ранку вони прокинуться на землі, що сочитиметься молоком та медом. З’ясувалося, однак, що замість легумінок нас чекати потоки поту і холодний душ розчарувань.
Про «політичне мінне поле» як актуальність і найближчу перспективу. Річ у тім, що українці, здебільша, навчилися ходити ним, ясна річ, озираючись, а не галопом. А ось ті, хто пробують зробити на цьому полі бодай якісь безпечні переходи, умовно назвемо їх «саперами», абсолютно не підтверджують визнаної думки про те, що люди їхнього фаху помиляються лише раз. Чомусь для них, радше, напрошується аналогія із метеорологами…
У результаті їхніх, часто усвідомлених, часто цинічних «помилок», пересічного українця ставлять у незручне становище, коли, як писав Амброз Бірс, «голосування перетворюється на «здійснення права вільного громадянина клеїти дурня і губити свою вітчизну».
Я розумію, що ідеальних політиків досі немає, не зважаючи на доволі тривалу еволюцію людини розумної. Я взагалі уважаю політиків окремою кастою, яку слід ізолювати від суспільства, аби вони у замкнутому середовищі з’ясовували поміж собою, чия ідея-фікс заслуговує на увагу з огляду на потребу моменту. Та все ж хотілося б, щоб серед численної когорти тих, хто обрав фах «сапера» з’явився бодай один, – той, хто пообіцявши нам з вами розмінувати терен, усвідомив до найглибших фібрів душі, що не має права на помилку.
Бо що таке помилка державця? Це, далебі, не його рейтинг чи популярність, – ці категорії для внутрішнього вжитку штабів і оточення, зрештою, проблема самого політика. Кожен хибний крок – це образа виборця, зневага його переконань, життєвих ідеалів, його надій. Це, врешті, зарубка на долях тих чи інших прошарків населення – підприємців, держслужбовців, пенсіонерів, може, навіть ще ненароджених.
Християнство навчило нас вибачати помилки та прощати ворогам своїм. Але, даруйте, обираючи, ми не маємо свого кандидата за супостата. То чому він часто зраджує нас, мов Юда? І чи не скасовують його помилки нашого християнського обов’язку прощення?