Латвійський режисер Віестурс Кайрішс каже в інтерв'ю ризькій газеті Neatkarīgā Rīta Avīze про небезпеку "консервації латиськості". “Словосполучення "підтримка латиськості"має, скоріше, музейне звучання і значення. Якраз це латиськості абсолютно не підтримує. Латиськість при такому розкладі консервується, а потім просто зникає” - пояснює Кайрішс.
Ці думки мають безпосереднє відношення і до “підтримання українськості” - особливо зараз, після Майдану. “Українськість” впродовж століть захищалася від спроб знищення етнічними політичними проектами і музейним звучанням - тим, що ми звикли визначати як "шароварщину". Будь-які спроби вдихнути в українську культуру і літературу сучасність досі сприймаються мало не як замах на основи. За стерильністю української мови ми стежимо куди більш ревно, ніж носії англійської, французької або російської - не усвідомлюючі, що мова розвивається тільки тоді, коли живе і змінюється, вбирає і переробляє чужі слова й конструкції.
Більш того, ця боротьба за стерильність і одноманітність вже майже призвела до зникнення діалектів української як рівноправних культурних феноменів - хоча українська, як будь-яка велика мова, мала б пишатися цими діалектами і можливістю народного і культурного самовираження. Ми повинні почати, нарешті, сприймати український культурний та мовний простір не як світ, який обороняється, а як світ, який здатний жити в сучасності і змінювати її під себе.