Касетні бомби від Human Rights Watch

Учора новинні стрічки  інформаційних агенцій рясніли повідомленнями від поважної міжнародної правозахисної організації  Human Rights Watch, яка звинуватила українських військових у застосуванні касетних боєприпасів, заборонених усілякими конвенціями. Відтак з’явилися категоричні заперечення наших компетентних осіб та установ. Питання, здавалося б, вичерпане. Однак...

 

Є такі люди, ба навіть – цілі структури, яких важко запідозрити в упередженості, дворушництві, тим паче, - у злих намірах. Однак час од часу із їхніх уст (наприклад, Германа ван Ромпея), або ж речників (коли йдеться про позицію цілих організацій) іноді лунають зовсім неочікувані, абсолютно несприйнятні речі. Відтак ми чуємо щось про «труднощі перекладу», неправильне трактування тощо. Журналісти називають незгарбних артикуляторів ще більш несуразних думок «корисними ідіотами».

 

До чого це я, запитає шановний читач. Та до того, що вчора стався доволі дивний збіг. Одного і того ж дня про застосування Україною касетних бомб на Донбасі заявила не тільки HRW, але й Міністерство закордонних справ Росії. Там уповноважений МЗС з прав людини господін Константін Долгов презентував третій (!) том «Білої Книги про злочини на Україні» (не прискіпуйтеся до займенника «на», подаю назву за тріумфальним повідомленням ТАСС). Так от, у цьому брудному пасквілі майже дослівно повторено «звинувачення» фахівців Human Rights Watch...

 

Постає проблема першоджерела. Книгу, знано, не підготуєш за п’ять хвилин. На це потрібно щонайменше тиждень. А на талмуд від Лаврова – значно більше часу. Повідомлення HRW нам подали, як свіже. Хто звідки списав? Гадаю, відповідь очевидна.

Нас звикли зацитькувати, коли йдеться про думку наших зарубіжних партнерів. Зовсім недавно об’єктом журналістської критики і не тільки, стали відверто антиукраїнські факти у діяльності окремих представників місії ОБСЄ на Донбасі. Human Rights Watch, здається, має шанси теж спричинити недовіру до себе після таких прикрих збігів.

 

Звісно, ніхто не має наміру транслювати окремі епізоди на всю досьогоднішню практику HRW. Але й не варто перекреслювати її корисним для Путіна «ідіотизмом». Бо якщо послуговуватися лекалами і чернетками з пропагандистських «білих книг» Кремля, то можна взагалі дійти до маразму. Виправдання «гуманітарних конвоїв», яким, в лавровській інтерпретації, Київ чинить опір, твердження про те, що «мільйони громадян України позбавлені можливості дивитися не тільки випуски новин, але й улюблені передачі російською мовою», - чого тільки не знайдеш   в презентаційній промові господіна Долгова. Особливо тішать його філіпіки про «неонацистські марші» в Києві і про те, що Росія «не втручається у внутрішні справи інших держав, зокрема й у внутрішні справи України».

 

Та залишмо Долгову його «білу книгу», хай покладе на полицю щефа і тішить власне самолюбство. Що ж до HRW, то побажаймо її фахівцям ретельніше ставитися до своїх «проколів». Адже вчорашній епізод – це граблі, на які наступила Human Rights Watch після жовтневого скандалу. Тоді, нагадаю, речник МЗС України Євген Перебийніс заявив, що шанована організація «стала жертвою елементарного шахрайства з боку терористів». Шахрайство ж Лаврова і К виглядає не таким елементарним, як тоді...