Просто дивує: скільки ще українці витримають цю хвилю популізму, яка топить країну останнім часом. Адже гучним заявам посадовців повністю протирічать конкретні факти, на які не звертати уваги, здається, просто неможливо. Так звана люстрація, обіцяне повернення активів членів Уряду Януковича, реформи – все це обмежилося пустими лозунгами.
Люстрація? Всі юристи розуміють, що це – правовий нігілізм. Закон про неї є неконституційним, його писали люди, які не мають юридичної освіти, причому під диригуванням тих, кому такий закон є вигідним в першу чергу, бо дає можливість уникнути відповідальності. Свою оцінку цьому творінню вже надала Венеціанська комісія, яка є неупередженим і фаховим органом.
Повернення майна Сім”ї та наближених осіб? Насправді ведеться протилежна робота по переписуванню активів на очах у всіх банківських установ і спецслужб Європи та США, для яких ці манипуляції є абсолютно прозорими. Причому за наявною інформацією цей напрямок очолює Адміністрація Президента. І Портнов вже публічно заявляє про своє повернення в Україну в наступному році. Бо його в Україні ніхто не переслідує. Бо він, вбачається, вже виступив посередником у перерозподілі майна між “колишніми” та “новими”.
Ганьба! Нам надали усі можливості. Для нас заблокували частину рахунків минулої влади. Нам влаштовували міжнародні форуми, де саджали за один стіл правоохоронців з різних країн, щоб вони познайомились і співпрацювали на повернення коштів в Україну. Марно.
Реформи? А в чому вони полягають? Крім того, що їх видсутністю погрожує Арсеній Яценюк, від якого їх проведення як раз і залежить – не відбувається нічого. Де заочне притягнення до кримінальної відповідальнсті та вироки про стягнення активів урядовців Януковича? Де законодавчо забезпечні механізми по встановленню кінцевих бенефіціарів українських компаній та іноземних структур, які беруть участь у проєктах, що фінансуються з бюджету? Де оподаткування офшорної частини українського бізнесу? Як, наприклад, в Росії, де прийнято такий закон, що росіяні квапяться переписати власний бізнес за кордоном відкрито на себе, адже за подовження цепочки володіння підвищуються ставки податків. А де введення зовнішнього державного управління на арештовані компанії СІм”ї та співучасників? Що в Європі називається “ресиверством”? Чи краще тихо їх використовувати у власних інтересах? Як і торгувати конфіскатом через приватні структури. І влаштовувати приватні лотереї через “наближене” керівництво Ощадбанку?
І все частіше ми чуємо про те, що ї Венеціанська комісія упереджена, бо їй текст закону про люстрацію “підсунув” Сергій Ківалов? А до речі, що він, особа, персонально відповідальна за фальсифікацію виборів Януковича у 2004 році, там робив у 2014? Представляючи нібито нову владу? І ОБСЄ вже не таке неупереджене, адже не так висвітлює події на Сході та не надає їм належної оцінки. І Міжнародний валютний Фонд разом зі Світовим Банком до нас не так ставляться. І Рада донорів МВФ ніяк не збереться з приводу надання Україні чергового траншу фінансування.
Нам все більше і більше щось заважає. Знаходиться все більше винуватих у нашії кризі.
А в той же час все частіше в Лондонському Сіті юристи і економісти, які співпрацювали з Україною не один рік, сходяться в однакових коментарях: відсутність фахівців в Уряді, фарс з призначенням в нього іноземців, повне ігнорування міжнародних санкцій, винесених на користь України, відсутність політичної волі на проведення реформ і посилення корупції.
І спектакль в декількох частинах під назвою “Обрання Голови Антикорупційного Бюро”: “Кого призначив в Комісію Президент? Кого призначив Уряд? І КОГО ЖЕ призначаить Верховна Рада?” – це чергове ньюзмейкерство, покликане створити враження, що в країні “Щось відбувається”. І це при тому, що квота Голови Бюро вже поділена ще при формуванні коаліції. А сам орган покликаний “контролювати” бізнес, а не ламати корупційні схеми. То навіщо цей цирк?
Генпрокурор, Голова Антикорупційного бюро і взагалі весь силовий блок – це квота Президента. З комісіями чи без них. Що, в принципі, логічно з точки зору балансу влади. Однак тендери, комісії і решта – це як раз прояв корупційної системи і, потенційно, недоброчесності, адже вони знімають відповідальність з посадової особи за прийняте рішення. Обрана приватна фірма для торгівлі конфіскатом? Так то тендерна комісія вирішила. Голова Антикорупційного Бюро – людина Президента? Так рішення прийняте колегіально Комісією. А насправді мало б бути не так. Вирішили, що Президент призначає головного антикорупціонера? І добре. Нехай разом з ним несе політичну відповідальність за подолання корупції в країні. Та ні. Відповідальність – це не те, для чого йдуть у владу в Україні.
Ми вже даємо фору Росії у створенні умовної реальності. Бєлорусі ми обіцяємо покращення відносин з Євросоюзом. Хоча нас самих вже там викреслюють з рахунків за те, що за майже рік нової влади крім гучних заяв ми не зробили нічого. З урядами країн СНД в нас плідна співправця по подоланню кризи на Сході. Яка вже зайшла в латентну форму. А пишатися ми будемо скоро як Росія – візитами її Президента в Індію та Узбекістан– візитами нашого лише в Польщу та Бєлорусь.
Тобто розгортається сценарій, прописаний для нас в Росії: розвалена економіка, блокада зі сторони Заходу, який втомився “вірити” нашим обіцянням змін, і “допомога” з Росії, Бєлорусі і Казахстану, які будуть єдиними, хто погодиться влити фінансування в нашу економіку. За повернення в лоно пострадянского Союзу. І втрату шансів потрапити в Європу. А “гачком!” буде Схід, від допомоги якому ми відмовились, а Росія шлє гуманітарну допомогу ешелонами. І ми приймаємо.
А сподіватися на патріотично-революційних учасників Майдану вже не приходиться, бо їх затягнуло у війну на Сході. Що так зручно новій владі. Хоча фронт – був і залишається – у Києві.